Ів 1,1-17 

«Споконвіку було Слово,… Ним постало все, і ніщо що постало, не постало без Нього». (Ів. 1, 1-3).

Цими словами євангелист Іван у Пасхальній Євангелії, представивши суть Слова-Логоса, плавно переходить до Його участі та ролі у сотворенні світу. Як читаємо у Святому Писанні, Друга Особа Божа – Син Божий, є Тим, без Котрого «ніщо не постало», тобто все, що наповняє цей світ має прив’язку до Божого Сина. Те, що Слово бере активну участь у створенні світу, дає нам можливість чітко зрозуміти, що акт сотворення є актом об’явлення самого Бога людині: через сотворіння маємо можливість пізнати велич і могутність Творця.

В християнській апологетиці існує концепція «двох книг»: Біблії і книги природи, яка розкриває суть взаємовідносин між пізнанням навколишнього світу і богослов’ям. Біблія є книгою Божественного одкровення, яку пізнаємо шляхом віри, натомість природа є книгою Божественного творіння, яку можемо пізнати з допомогою розуму. Святе Письмо і сотворений світ мають одного Автора і тому не можуть мати протирічь, а навпаки взаємодоповнюють одне одного. Дивлячись на завжди розкриту книгу природи, християни, вивчаючи та опікуючись Божим створінням, пізнають та відкривають для себе Бога як Творця всього сущого. В книзі Мудрості читаємо: «Справді дурні з природи всі ті люди, які не пізнали Бога, які через видимі блага не здолали пізнати Сущого, і, розважаючи над творами, не дійшли до впізнання Майстра» (Мудр. 13,1). Господь створив світ природи, щоб людина через сотворіння могла «дотикати» Творця та насолоджуватись Його присутністю. Власне нездатність пізнати Бога вповні та наслідки гріховного зранення людини є причиною того, що людина по варварськи ставиться до природи, бо не бачить в ній «руки Творця».

Щоб звільнити людство з неволі гріха Господь посилає Єдинородного Сина, Який став створінням: «і Слово стало тілом». Однак «свої Його не прийняли», бо опановані гріхом люди не потребують Бога у своєму житті, а прагнуть самі зайняти Його місце і панувати над всім створінням, забуваючи про покликання бути добрими управителями, а не царями. Варто визнати і усвідомити собі, що не ми є творцями і власниками всього, що нас оточує, а Небесний Отець, Який, створивши людину, передав їй в опіку видимий світ.

Своєю хресною жертвою Спаситель, Який прийняв людську подобу, викуповує людину з неволі гріха, а Світлим Воскресінням відкриває для людини іншу дійсність – життя в Божій благодаті, котра здатна перемінити світ.

Людині достатньо прийняти Божественне об’явлення, відкритися на Божу благодать, щоб самій просвітитися світлом воскреслого Христа і спричинитися до переображення всього створіння і нести це світло та радісну звістку про перемогу життя над смертю цілому світу.        

Підготував: о. Михайло Дзуль, екореферент Івано-Франківської архієпархії

 «Споконвіку було Слово, і Слово було в Бога, і слово було Бог», – цими словами починається Євангелія від Івана. Наша Церква читає і слухає це Євангеліє саме сьогодні – у світлий день Христового Воскресіння, у день Христової перемоги над смертю та гріхом, у день і нашої Пасхи.

Щойно почавши читати цей уривок, уже почуваємося неначе піднесеними на небо, перенесеними на самі початки створення світу, щоб і самим почути оте Слово, «Яким постало все». Саме в творінні Господь прагне в повній мірі об’явитися людям. Усе сотворіння несе на собі слід Слова; саме книга Мудрості 13, 1 і Послання до римлян 1, 19-20 стверджують можливість для людини піднятися до Бога завдяки сотворінню.  

Своїм воскресінням Господь дає нам усім можливість вийти з темряви гріха, тому що тільки в Ісусі ми можемо знайти життя. «Хто в Мене вірує, той, навіть вмерши житиме», – каже Христос. Господь Бог є любов і хто перебуває у світлі Його любові, той перебуває у Бозі. Любов Божа «переливається через вінця Божої природи», Бог хоче своїм щастям ділитися з нами, Своїми створіннями і дітьми.

Осягнути життя вічне ми можемо тільки тоді, коли усвідомимо свій гріховний учинок та підемо шляхом покаяння, до якого закликає усіх свідок Господнього світла Іван Предтеча. Сучасні люди це можуть зрозуміти тільки тоді, коли упокорять свій розум та, сокрушивши своє серце, по-божому подивляться навкруги та в стражданні створіння Божого побачать наслідки свого споживацького та гріховного стилю життя. Адже, дивлячись на сьогоднішній стан природного довкілля: на вирубані ліси, зникаючі ріки та озера, забруднене повітря, воду та землю, численні загрози для рослинного та тваринного життя, і життя самої людини, можемо також побачити віддзеркалення зраненого гріхом обличчя самого Творця. Тож задумаймося над тим, як часто ми стаємо причиною гріхів, через які дозволяємо увійти у цей світ смерті та руйнуванню нашого спільного Дому – Землі.

Тому кожен, хто носить високий статус християнина, дивлячись на воскреслого Христа повинен раз і на завжди усвідомити, що Його воскресіння – це не лиш основа нашої надії на Вічне життя, але у Пасхальній події має взяти участь все Боже створіння.

Пригадаймо, коли людина була в раю, на неї було покладено фундаментальний обов’язок – порати і доглядати Богом створений світ. Однак інколи ми про це забуваємо і не зауважуємо, коли до нас через своє створіння наближається воскреслий Господь, Який хоче поділитися Своїми ласками. Тож робімо все для того, щоб наші серця та душі були відкриті на благодать та істину, яка прийшла через Ісуса Христа, а отримавши ласки від Бога, уподібнюймося до Нього, ширячи усюди «цивілізацію любові» і всіх радісно вітаймо: «Христос воскрес!», і нехай ця радість шириться по всьому сотвореному Богом світі.

Підготував: о. Михайло Деревенчук, екореферент Бучацької єпархії

Дані проповіді були підготовані в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2019 р.