У цей день Церква згадує одну з найважливіших Євангельських подій – урочистий вхід Спасителя до столиці Ізраїльського царства, у святий град Єрусалим, сидячи на молодому осляті, супроводжуваний безліччю народу. За день до цього Він воскресив Лазаря в селищі по іншу сторону Оливної гори від Єрусалиму. Чутка про диво швидко поширилася в окрузі, і в місті заговорили про те, що це добрий знак - стародавні пророцтва справджуються, і Месія, Спаситель вибраного ізраїльського народу, вже тут. Ісус не став спростовувати ці чутки, а, навпаки, сівши на осла, в'їхав у місто через Золоті ворота, входити в які простим людям не дозволялось навіть пішки, тому що з самого початку вони призначалися для одного єдиного Гостя. Подібний крок був рівносильний проголошення себе Месією.
Все в цій події поєдналося для того, щоб підкреслити урочистість входу: натовпи людей йшли за Ісусом Христом від Віфанії до Єрусалиму, одні при цьому стелили на дорозі свій одяг, інші різали зелені пальмові гілки і кидали їх по шляху ходи Спасителя або тримаючи в руках вітали ними. Картина, яку спостерігали мешканці Єрусалиму, представлялася дуже урочистою і зворушливою: це було одне з найкращих і радісних подій в земного життя Спасителя. Супроводжували і зустрічали Ісуса Христа вітали Його захопленими вигуками, вигукуючи: «Осанна Синові Давидовому! благословен хто йде в ім'я Господнє! мир на небесах і слава на висоті!» : Мт.21.9; Лк.19.38.
Але, увійшовши у відомий на весь Ізраїль Єрусалимський храм - центр старозавітної релігії, Ісус, всупереч народним очікуванням, не проголосив священної війни проти римлян і не повів натовп на штурм фортеці римського гарнізону, яка стоїть поруч. Він вигнав із Храму торговців, звинуватив присутніх у нехтуванні віри і пішов геть з міста. Ісус більше не з'явиться в Храмі. У ці дні Ісус пророкує Єрусалиму гірку долю. Пророцтвом належить виповнитися вже через кілька десятків років: у 72 році н. е..і місто і Храм будуть стерті з лиця землі римлянами, а юдеїв виженуть з їх рідної землі.
Протягом декількох днів Він вчить біля Єрусалима, регулярно сперечаючись з фарисеями - визнаними релігійними вождями Юдеї. І в той же час міцніє народне розчарування в Ньому. Ті, хто стелив пальмові гілки під ноги Спасителя, все менше є задоволені Ним.
Такурочисто й радісно зустрічав ізраїльський народ Месію, настільки давно їм очікуваного. І було про що радіти ізраїльському народу, зустрічаючи свого Царя. Це був не звичайний земний цар, який силою зброї підкорює собі народи. Але це був Той Цар, про Якого ще в давнину пророкував святий пророк Захарія, говорячи: «Радуйся вельми, о дочко Сіону! Викрикуй, о дочко Єрусалиму! Ось цар твій іде до тебе, справедливий і переможний, смиренний і верхи на ослі їде, на осляті, на молоденькій ослиці». Зах.9.9. Так як царі єрусалимські, здебільшого, були несправедливі і користолюбні, то пророк говорить: «не бійся, дочко Сіону! Цар, про якого я пророкую тобі, не такий, але тихий і покірливий, і анітрохи не гордий». Це видно і з того, що Він прийшов, сидячи на ослі. Бо Він увійшов не в супроводі війська, але приїхав на одному ослі.
Ще до народження Ісуса Христа народ ізраїльський був поневолений римлянами, що віддали його під управління жорстокому і несправедливому Іроду. Подібні до Ірода у своїй жорстокості були і намісники римські. Морально-релігійний стан народу було вкрай жалюгідним. Релігійні вожді юдеїв відрізнялися порочністю, зневірою, користолюбством та іншими низькими якостями.
Тому природно було очікувати юдеям Спасителя-Царя, що визволив би їх від бід і знищив серед них беззаконня. І коли цей Цар серед них з'явився, то не дивно, що народ прийняв Його з такою великою пошаною та радістю.
Входячи в Єрусалим, Господь добровільно йде і на страждання, ми сьогодні вітаємо урочистий вхід Господній, все радіє. Ми тримаємо в знак вітання гілки в руках. Завтра Він уже піде на страждання, чи підемо ми за Ним?
В славі ми готові радіти, а ось в соромі, страждаючи, чи будемо ми радіти, між тим як християни ми часто повторюємо: покута, страждання, терпіння - це милість Божа, але в житті не завжди здійснюємо це. Більш того, увірувавши, ми раптом відмовляємося від Господа, коли наступають такі випробування.
Настав, нарешті, час страждати, і Йому треба було не ховатися, але зрадити Самого Себе за порятунок світу. Гляди ж, яка була послідовність страждання. Господь воскресив Лазаря, зберігши до кінця це чудо, найважливіше всіх інших; внаслідок цього багато стікалися до Нього й увірували. Від того, що багато хто увірував, збільшилася заздрість ворогів. За сим пішли підступи проти Нього і Хрест. Народ, почувши, що надходить Ісус, зустрів Його зі славою, без сумніву, заради чуда над Лазарем, віддаючи Йому честь велику, ніж яка пасувала простій людині. Блаженний Феофілакт Болгарський нас вчить : Бо приймали Його вже не за пророка, тому що кому з пророків батьки їхні віддавали таку честь? Тому-то й вигукували: «Осанна! Благословенний прийдешній в ім'я Господнє!» З цього вигуку ми збагнув, по-перше, що Він Бог, бо «осанна» означає: «спаси». Так це слово по-грецьки перевели і LXX тлумачів з Пс.117.25. Бо на єврейській мові читається: «Осанна», на грецькій ж: «о, Господи, спаси!» Спасати - властиво одному тільки Богу, і до Нього сказано: «спаси нас, Господи Боже наш!».
З усіх місць св. Писання кожен може дізнатися, що порятунок приписується св. Письмом тільки одному Богу. Отже, вигукували Христу словами Давида цим показують, те, що Він Бог. Бо кажуть: "грядущій",той що йде, а не того що ведуть. Останнє є щось рабське, а йти – означає самостійно,самовладно. Словами: «в ім'я Господнє» висловлюють те ж саме, що Він є істинний Бог. Бо не говорять, що Він йде в ім'я раба, але в ім'я «Господа». Ще й то представляють, що Він не противник Богу, але прийшов в ім'я Отця, як і Сам Господь говорить: «Я прийшов в ім'я Отця Мого, а інший прийде в ім'я своє» Ін.5.43. Називають Його і Царем Ізраїля, може бути, в мріях про чуттєвому царстві, бо очікували, що повстане якийсь цар природи вищої, ніж людська, і позбавить їх від панування римлян.
Святитель Микола Сербський : «Ніхто на цьому світі не щасливий крім того, хто широко відкрив ворота свого духовного Єрусалима - своєї душі - і прийняв Бога у собі. Безбожник відчуває себе до відчаю самотнім. Суспільство не проганяє його самотність, але посилює його. А той, хто вмістив Бога в душі своїй, той і в пустелі не відчуває самотності. Ніхто не вмирає вічної смертю крім того, в якому помер Бог.»
Сьогодні Небесний наш Владико подай і нам благодать Твою, як раніше подавав єврейським дітям співати Тобі «осанна» і тим дав можливість пізнавати Твоє Божество. І сьогодні в ці дні приготування, Господи, будь близько біля нас, особливо ж біля тих, хто взиває Твоє ім'я в дусі лагідності та покори, смирення і любові, сподоби ж і нам відчути благодать пришестя Твого, щоб і мир Божий,що перевершив усякий розум оберігав наші серця і всяке розуміння наше про Тебе, і так просвіти душі наші, щоб ми з розчуленням і радістю співали Тобі завжди разом з єврейськими дітьми «осанна». Амінь.
Протоієрей Тарас Огар