Сьогодні два уривки із Святого Письма показують нам двох паралітиків один із них був оздоровлений апостолом Петром, а другий самим Ісусом. Чому ці два фрагменти підібрані для нас в одну неділю? Напевно для того щоби кожен із нас усвідомив наскільки важливо є допомогти своєму ближньому, тим виконуючи одну із заповідей любові. Обидва паралітики чекали свого оздоровлення довший час. Так і багато недужих в реаліях цього світу дуже довго очікують на своє зцілення. У книзі Діянь Апостолів ми довідуємось, що апостол Петро ставить на ноги Енея, який 8 років був прикутий своєю хворобою до ліжка. В євангелії від апостола Івана, читаємо про паралітика, що 38 років очікував на просту здається банальну річ : зайти у воду, яку перед тим зрушить ангел Господній. Позбавлені можливості рухатись з одного місця на друге, вони протягом своєї хвороби завжди чекали на допомогу.
Параліч, як і всяка тяжка хвороба є звичайно великою бідою, проблемою як для хворого так і для родини, яка доглядає його. Але це є бідою тіла, а не душі, бо це може служити навіть для її користі, якщо переноситься з розумінням, глибоким християнським терпінням і відданістю Богові та ближнім. В такий спосіб можемо сказати, що християнин через свою недугу очищується, проходить так званий катарсис, чим напевно покутує за свої дочасні гріхи, свої людські немочі чи недосконалості.
Навпаки ж шкідливо та небезпечно виглядають духовні недуги, які на відміну від тілесних, позбавляють кожного нерозкаяного грішника «щасливої вічності». До такої шкідливої і небезпечної хвороби для душі можемо віднести духовний параліч чи розслаблення. Параліч позбавляє людину руху та відчуттів. Щось подібне можемо спостерігати у багатьох грішників. Саме їм притаманне так зване духовне оціпеніння до добра, до виконання Божої волі, вони не хочуть жити, як навчає Господь та Церква, вони визнають, що для цього вони не мають сили. Як ми можемо їм допомогти? Чи варто за це взагалі братись?
Звернімо на слова з яких починається розмова між Спасителем та паралітиком. «Бажаєш одужати?» Ів.5.6. Напевно цими словами сьогодні Господь питає кожного з нас : «Бажаєш одужати?», і здається ми можемо сказати : «Господи та я не слабий», але якщо ми фізично і справді здорові, та чи такими здоровими ми є духовно? Чи ми в нашому житті не є спаралізовані якимись своїми немочами, вадами, похотями чи пристрастями? Чи цей параліч не триває роками? Тому пропозиція Спасителя є завжди актуальною і кожного разу як ми з’являємось на порозі Церкви, Господь знову і знову нас запитує : «Дорогий мій друже, чи ти бажаєш одужати?», а ми відповідаємо завчені на пам’ять слова, які сказав у відповідь паралітик : «не маю нікого пане»Ів.5.7, хто б мені в цьому допоміг». Ми чекаємо допомоги від інших, а Господь пропонує свою : «Устань, візьми своє ложе і ходи!»Ів.5 8 Що означають ці дивні для нас слова: «Устань, візьми своє ложе і ходи»? Встань!... Досить… Прокинься від життя в ілюзії, в якомусь надуманому світі, подивись навколо себе, життя проходить все ближче і ближче час розлуки з цим світом, чи ти готовий до таких перемін? З чим ти збираєшся стати перед Справедливим Суддею? Чи ти справді здоровий ? І коли ми насправді зрозуміємо, що ми таки є розслаблені, паралітики, які не можуть самі собі допомогти, тоді ми зрозуміємо і наступні слова Небесного Владики : «Устань, візьми своє ложе і ходи». Досить лежати і чекати. Нам на відміну від євангельського паралітика не потрібно чекати, щоби хтось зрушив воду і вона отримала цілющі властивості, не потрібно чекати, щоби хтось нас доніс до цієї води, нам потрібно зануритись у джерело святих тайн, які Господь встановив і залишив нам у Церкві. Тому Свята Церква на відміну від згаданої в Євангелії купелі, стає «Новою купіллю» для всіх немічних і потребуючих.
Актуальними є також слова паралітика «не маю нікого пане»Ів.5.7, бо направду є багато немічних людей, які потребують не тільки допомоги, але простої, елементарної уваги. Сьогодні провід нашої Церкви звертає нашу увагу на те, щоби і ми з вами долучились до досить простої та благородної справи. Під час Святої Літургії заносимо свої молитви за всіх хто лікує, працює та доглядає хворих, за тих, хто духовно опікується ними, за всіх волонтерів, які на добровільних засадах допомагають медичному персоналу доглядати хворих. З нашої сторони потрібно зовсім небагато, достатньо буде коли ми просто замість того,щоб цілий вихідний день, неділю чи інше якесь свято, марнували свій час біля телевізора чи «зависли» в своєму комп’ютері, «вмирали за Україну» десь на «точці» чи за столом в компанії однодумців, просто можна піти і провідати своїх ближніх, які приковані до ліжка хворобою. Замість того щоби тратити свій час на пусте і скоро минаюче, ми можемо подати навіть той кухлик води, принести лікарство і т.п. Хтось скаже не маю таких знайомих, що би були приковані хворобою, не маю кого провідати у лікарні, тоді подякуй Богові за все, що робить для нас, помолись за всіх хто перебуває в якійсь недузі, за тих, хто доглядає їх, за тих, хто ними духовно опікується. Такою справою і собі щось заробиш у Господа для своєї щасливої вічності. Амінь.
Автор: протоієрей Тарас Огар, Парафія Святої Параскеви