Ми з вами багато і часто говоримо про різні гріхи та їхній наслідок – недуги. Історія прочитаного сьогодні Євангелія показує нам приклад важкого і водночас дуже рідкого страждання. Тридцять вісім років пролежав у своїй немочі, не маючи сили та можливості увійти у воду, після того як ангел зрушував її. Милосердний Господь підняв його Своїм всемогутнім словом, і той, хто не мав жодної надії на зцілення, того Ісус піднімає щоб він останні роки свого життя прославляв благі діла свого Творця.
Чи сьогодні дорогі в Христі немає таких випадків зцілення? Напевно що так. Є люди які проводять у хворобі багато років, а навіть такі що й ціле життя, або несуть внутрішні, приховані від людського ока випробовування, які виснажують їхні сили, хоча ззовні ми не спостерігаємо у них якихось проблем. Для чого Господь допускає такі випробування людині кожному по-різному? Відповідь на це запитання прагнуть пізнати всі ті, хто несуть роками цей хрест. Вони хочуть хоч якось заспокоїти в такий спосіб своє сумління. Одного ми всі не розуміємо, що всі ті страждання та немочі хоча і є тяжкі для нашого тіла, але вони роблять добру справу для нашої безсмертної душі. За що Господь нам має дати щасливу вічність у небі, коли ми не будемо переносити різні випробовування. Кожен з нас звик жити в такий спосіб, щоб користати з усього що є в світі, а здебільшого воно виглядає так, що ми самі себе добровільно наражаємо на гріховні бажання, а згодом це служить нашим падінням у тяжкі гріхи. В такий простий спосіб гріх починає панувати над нами. Для цього і потрібна зі сторони нашої душі внутрішня боротьба з гріхом, щоби так би мовити ми могли хоч якось йому протистояти. Ця боротьба зменшує його панування над тілом та віднімає у нього сили гріховних рухів самого тіла. Тому ці всі хвороби, обмежуючи наші бажання та нестриманості, служать на боці Божого правосуддя за наші гріхи.
Хоча не кожен гріх супроводжується хворобою; але немає сумніву, що кожна хвороба є наслідком гріха і посилається нам Божим промислом для очищення, для виправлення, для напоумлення. Якщо гріх є образою для Бога, після чого людина заслуговує вічного гніву Божого; то яким благодіяльним засобом в руках Божих – є хвороба, якою людина в дуже короткий час покутує те за що вона би мала нести покарання цілу вічність, тобто навіть при всій тяжкості і тривалості наших гріхів, це не можна порівняти з хвилинним стражданням душі. Людина перебуваючи в хворобі навчається багатьом добрим речам. Цей стан підкріплює надію на Божу допомогу, утверджує в покорі, навчає терпеливості.
Гріх зробив людину підвладною різним хворобам, тому що спотворення заповіді, яку людина перестає бачити в істинному значенні, тягне за собою спотворення власного рятівного шляху. Один нестримно їсть і набуває хворобу шлунка, інший вважає себе великим посником і підриває свої сили. Але опиняючись перед обличчям хвороби, людина починає аналізувати своє життя, згадує помилки, упокорюється приймаючи ліки, і поступово одужує. Той же, хто нарікає під час хвороби і не бачить в ній нічого повчального, піддається ще гіршій напасті. Сама ж по собі хвороба має властивість очищення людини від гріхів через терпіння, смиренність і благодушність. Саме тому багато святих бажали мати хворобу як милість Божу, бо всі ми схильні гріха. Вони бажали такої хвороби, яку не самі хотіли, а яка могла б допомогти їм виправитися, але в той же час застерігали: не треба бажати хвороби понад сил.
Молодий монах прийшов до свого духовного наставника і похвалився йому про те, що Господь зцілив його від тяжкої недуги, нащо старець подумавши відповів : «краще б ти просив прощення за свої гріхи, а хвороба би після цього сама відступила».
Сучасний старець Кіріл Павлов повчає : «Перше, що заслуговує нашої уваги, в цьому уривку Євангелія - це тверда віра хворого в милосердя Боже. Тридцять вісім років він страждав від тяжкої хвороби і не знемагав в своєму терпінні і надії. Він вірив і сподівався отримати те що просить, і Господь згадав про нього і подав йому зцілення. Навчімось на цьому прикладі бути терплячими в час коли відвідують нас скорботи, яких буває так багато у нашому житті. Хотілося щоби ми всі прагнули сподіватися на допомогу Господа Бога і в надії на Нього черпали силу і мужність до покірливого перенесення різного роду скорботи і невдач житейських. Якими б тяжкими не були скорботи, скільки б часу вони не продовжувалися, - хочеться щоб ми вірили, що Господь може кожному з нас допомогти і рано чи пізно полегшить наші страждання, якщо тільки будемо мати тверду, непохитну надію на Його милосердя. Господу все можливо, і Він може в одну мить змінити нашу скорботу на радість. Дійсно, скорботи і біди деколи не під силу понести людині, і ми, через свою малодушність і нетерплячість, нерідко втрачаємо надію на милість Божу, плачемо і нарікаємо, кажучи : «терплю я і молюся, але Господь не бачить моїх сліз», - і вже починаємо впадати у відчай. Ось наскільки ми часом малодушних! Приклад терплячого перенесення своєї хвороби розслабленим та послужить повчанням кожному з нас».
Святитель Феофан Затворник слова Євангелія : «Ось, ти видужав, не гріши більше, щоб не сталося з тобою чого гірше» Ів.5.14 коментує так : «Гріх не душу тільки вражає, а й тіло. В інших випадках це дуже очевидно; в інших, хоч не так ясно, але істина залишається правдою, що й хвороби тіла все і завжди від гріхів і заради гріхів. Гріх відбувається в душі і прямо робить її хворою, але так як життя тіла від душі, то від хворої душі, звичайно, життя не здорове.»
Був якийсь знаменитий лікар, продовжує навчати святитель Феофан Затворник, який не приступав до лікування, поки хворий не посповідається і не причаститься св. Таїн, і чим важче була хвороба, тим він наполегливіше цього вимагав. В Оптиній пустині був старець на ім’я Лев, який кожну зустріч чи розмову з людьми,які звертались про допомогу починав зі слів : «Коли ви останній раз сповідались?»
З цього приводу блаженний Феофілакт Болгарський : «Ось яке лукавство! Вони не питають, Хто зцілив його, але Хто повелів йому нести його ліжко. Цікавляться не тим, що призводить до здивування, але тим, що засуджується». Хоча вони й не знали напевно, але цілком могли здогадуватися, що Зцілитель ніхто інший, як ненависний їм Ісус з Назарета, а тому навіть не хотіли і говорити про диво. Зцілений же не міг дати їм відповіді, бо не знав Ісуса.
За словами святителя Йоана Золотоустого, існує три способи, як не підпасти під владу гріха: «перший, самий вірний спосіб - не грішити, другий - якщо згрішив, то потрібно каятися, і третій - якщо не каєшся або каєшся погано, то треба терпіти скорботи і хвороби».
Отже, якщо є у нас гріхи, то ми повинні каятися, інакше можуть прийти на нас скорботи і хвороби. «У духовному житті, - говорить старець Паїсій Святогорець, - діють духовні закони. Якщо ми щиро покаємося в якомусь з наших гріхів, то потім нам не треба буде розплачуватися за нього хворобою ».
Вновозавітній Церкві немає такої купелі, як Овеча, але є особливі таїнства, які не раз тільки в році, а постійно і повсякчас можуть лікувати нас від тілесних недуг, лікуючи також і від недуг духовних. У всіх наших немочах, легких і тих, що скоро виліковуються, ми повинні, користуючись людськими ліками, головну надію покладати на Бога і просити його милості; тому що він дає мудрість лікарям і силу лікарствам, а тим більше в недугах тяжких і небезпечних, коли залишається мало надії або й зовсім не залишається її на допомогу людині, а головно її здоров’ю, ми повинні звертатися всією нашою душею до небесного Лікаря і користуватися тими надприродними засобами, святими тайнами, які по безмежній Своїй доброті Спаситель дарував усій новозавітній Церкві для нашого оздоровлення. Бажаю всім в житті не грішити і не хворіти. Амінь.
Автор: протоієрей Тарас Огар, Парафія Святої Параскеви