Учні запитують Ісуса: «Хто згрішив - чи він, чи батьки його?». Чуємо, вони не запитують від якого вірусу чи інфекції він став сліпим, але хто згрішив. Розум старозавітньої людини проводить паралель між хворобою та моральним станом людини. Цим, як каже один старець, вони дихали, тобто жили.
Сьогодні ми дивимось на хворобу і розуміємо її наслідок зовсім інакше, як думав будь-який співплемінник Ісуса Христа тих часів. Ми знаємо, що хвороба може бути як випробовування на вірність Богові. Пригадується мені зараз приклад старозавітнього Йова, який, перебуваючи у тяжкій хворобі та втративши геть усе, до кінця свідчив свою любов та вірність Богу. Хвороба може бути допущена людині як відкуп за завдану шкоду своїм гріховним життям; тоді через дочасні терпіння у хворобі людина очищується, тобто відбувається в неї так званий катарсис. Також слід пам’ятати, що хвороба може бути й проявом недосконалої природи людини.
Від батьків ми можемо успадкувати як добрі, так і погані схильності. Тому завжди, користаючи з можливості дати коротеньку науку нашій молоді, звертаємо їхню увагу на те, що вони записують у генній пам’яті всі негативи, які самі творять на щодень. Ніхто з них не хоче, щоб їхні діти вживали алкоголь чи наркотики і т. д., тобто вони усі бажають, щоб, принаймні, їхні діти вели здоровий спосіб життя. Святитель Феофан Затворник, вітаючи одну нововінчану пару, говорить до них: «потурбуйтесь залишити дітям здорове тіло і благочестиву душу». Цими словами святитель Феофан навчає молодих людей остерігатись шкідливих звичок, щоби вони в майбутньому не могли впливати на моральне та фізичне життя їхніх дітей.
Хворобу не завжди бачимо від початку, коли чи в якому часі вона з'являється - від нас є приховано так само, як і невідоме нам її призначення. Архімандрит Софроній Сахаров: «Хвороба - явище не тільки фізіологічне, але це є ще і духовне випробовування людини». Ми, християни, як ніхто інший, повинні це прекрасно розуміти. Ще одну цікаву думку щодо хвороби дає Альберт Камю: «Хвороба – хрест, а, може, і опора».
Господь Ісус Христос пояснює учням, що ні батьки не згрішили, ані він, бо все робиться для більшої слави Божої. «Поки Я в світі, Я - Світло для світу» (Ів.9:5), тобто зараз є час найбільш сприятливий, щоб це зробити, бо зцілення це прославить Творця. Хто сьогодні може зробити подібний лік, як зробив це Ісус – з гряззі помазавши очі, відкрив зір сліпонародженому. Напевно, що не знайдеться такого сьогодні фахівця тому, що тут діяла Божа сила, яка зробила те, що людині не під силу. Господь, попередньо ми чули, говорить: «Я - світло для світу»: й цим підкреслює, що Він може просвітити всяку людину: тілесно і духовно сліпу. Кожен із нас є сліпонародженим тому, що потребує Його світла чи просвічення. Більшість із нас після прийняття св. Тайн отримує таку ласку бачити світ і все, що в ньому по іншому: нам відкриваються такі речі в духовному житті, на які ми просто раніше не звертали уваги.
Сповнений великої радості зі свого оздоровлення, чоловік двічі попадає на розмову до тамтешньої релігійної старшини. Звісна річ, що фарисеї заперечували чудесне зцілення Спасителем, а головним їхнім аргументом стало те, що воно відбулось в суботу. Не знаючи, як має їм довести це, сліпонароджений чоловік наводить найважливіший факт, який підтверджує таке чудне зцілення: «Я був сліпий, а тепер бачу» (Ів.9:25). Після суперечок між собою вони з лайкою на устах проганяють його, і він в цьому натовпі зустрічається із Господом. Коли довідується про звинувачення на Свою адресу Ісус, то запитує сліпонародженого: «Віруєш у Чоловічого Сина?» (Ів.9:35). Після повчання Ісуса сліпонароджений чоловік в дусі і правді визнав свого добродія–цілителя як Господа.
Деколи і ми в житті, отримавши зцілення чи іншу якусь Божу ласку, не вміємо віддати належне Тому, Хто це для нас зробив. Просімо сьогодні разом із тим сліпцем, щоби ласкавий Господь навчив нас бути вдячними та послушними, щоб Господь просвітив наш не тільки фізичний, але й духовний зір. Амінь.
Протоієрей Тарас Огар, Парафія Святої Параскеви