Три слова на Святу П'ятидесятницю святого Отця нашого Іоана Золотоустого
Слово перше
Сьогодні в нас земля стала небом не тому, що зірки зійшли з неба на землю, а тому, що апостоли піднялися вище небес, бо вилилася благодать Духа. Господь зробив небом світ, не змінивши єства, а відновивши людську волю. Він знайшов митаря — і з нього зробив євангеліста; знайшов богохульника — і перемінив на апостола; знайшов розбійника — і ввів до раю; знайшов блудницю — і зробив її чеснішою від діви; знайшов волхвів — і перетворив на євангелістів; вигнав порок — і ввів чесноту; приніс Божу благодать. Земля стала небом. І що таке зірки в порівнянні з апостолами? Зірки на небі, а апостоли нище неба. «Вишніх шукайте, де Христос сидить праворуч Бога» (Кол. 3, 1). Зірки — від чуттєвого вогню, а апостоли — від вогню духовного. Зірки сяють уночі, а вдень не видимі, апостоли ж посилають промені свого світла і вдень, і вночі. Коли появляється сонце, зірки ховаються; апостоли ж сяють своїм промінням і тоді, коли сіяє Сонце правди. Зірки під час воскресіння спадуть, як листя, апостоли ж тоді будуть піднесені на хмарах. Серед зірок одна вечірня, а інша ранкова; серед апостолів же жодного вечірнього, а всі ранкові.
Тому апостоли більш сяючі, ніж зірки, і не помилився б той, хто назвав би їх світильниками Всесвіту, і світильниками не тільки тоді, коли вони жили, а навіть тепер, коли вони вже померли. Благодать святих мужів не зникає з їхньою смертю, не слабшає з їхньою кончиною, не сходить у землю. Про це свідчать самі справи. Вони (тобто апостоли) були рибалками, рибалками вони і померли, однак їхній сіті діють і нині, про що свідчить безліч тих, які щодня отримують спасіння. Вони були виноградарями і після їхньої смерті виноградні лози досі зеленіють своїми листами й обтяжені плодами. Вони і виноградарі, і рибалки, і стовпи, і лікарі, і воєначальники, й учителі. Стовпи, бо підтримували дах віри; гавані, бо вгамували хвилі безчестя; керманичі, бо спрямовували світ на шляху від землі до неба; пастирі, бо прогнали вовків і зберегли овець; виноградарі, бо вирвали терня і посіяли насіння благочестя; лікарі, бо зцілили наші рани.
А для того, щоб ти побачив, що ці слова є не тільки звуком, я вкажу на приклад Павла, який усе це звершив. Хочеш бачити його сівачем? «Я насадив, Аполлос поливав» (1 Кор. 3, 6). Бажаєш бачити його зодчим? «Як мудрий архітектор, поклав основу» (1 Кор. 3, 10). Бажаєш бачити його борцем? «Б’юся не так, щоб тільки бити повітря» (1 Кор. 9, 26). Хочеш бачити його воїном? «Наша боротьба не проти крові і плоті» (Еф. 6,12). Хочеш бачити його скороходом? «Благовістя Христове розповсюджене мною від Єрусалима до Іллірика» (Рим. 15,19). Бажаєш бачити вождем? Він одівся «у броню віри» (1 Сол. 5, 8). Бажаєш бачити його подвижником? «Подвигом добрим я змагався» (2 Тим. 4, 7). Хочеш бачити його увінчаним переможцем? «А тепер готується мені вінець правди» (2 Тим. 4, 8). Хоч він був один, однак став усім (тобто і сівачем, і зодчим, і всім іншим), наслідуючи свого Господа.
І Господь наш, будучи єдиним за Своєю сутністю, приймав різний вигляд. Навіщо різний? Заради нашого спасіння. Ти був гілкою, а Він став коренем: «Я є лоза, а ви гілки» (Ін. 15, 5). Ти захотів іти, і Він став для тебе шляхом: «Хто через Мене ввійде, той спасеться, і ввійде, і вийде, і пасовище знайде» (Ін. 10, 9). Ти зробився вівцею, а Він став для тебе Пастирем. «Я Пастир Добрий: пастир добрий душу свою покладає за овець» (Ін. 10, 11). Ти зробився грішником, а Він для тебе «Агнець Божий, Який бере на Себе гріхи світу» (Ін. 1, 29). Ти захотів їсти, і Він зробився для тебе трапезою. Ти побажав пити, і Він зробився для тебе чашею: «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, у Мені перебуває, і Я в ньому» (Ін. 6, 56). Ти захотів одягтися, і Він став для тебе одягом: «Усі ви, що в Христа хрестилися, у Христа одяглися» (Гал. 3, 27). Ти захотів стати нареченою, і Він зробився для тебе Нареченим: «Хто має наречену, Той Жених» (Ін. 3, 29). Ти побажав вийти заміж, і Він став для тебе Чоловіком: «Я заручив вас єдиному мужу, щоб представити Христу вас чистою дівою» (2 Кор. 11, 2). Ти був блудницею і зробився дівою. О, нечувані і надзвичайні справи! У світському житті шлюб порушує дівоцтво, а в духовній сфері муж узяв блудницю і зробив її чеснішою за діву. Поясни, єретику, як блудниця зробилася дівою? Я не можу докладно досліджувати це, однак твердо вірю. Усе це зробила благодать Духа. Вилилася благодать —«І з’явились ім розділені язики, мов вогненні» (Діян. 2, 3). Не вогненні, а «мов вогненні».
— Якщо вогонь, то чому не горіли? — запитує юдей.
Краще ж я запитаю юдея: чому вогонь не спалював куща, — суху і легкозаймисту речовину? Що сильніше за вогонь? Що мізерніше за кущ? Однак і дерево не згоряло, і вогонь не вгасав. І знову, як вогонь не спалив тіл трьох юнаків, але полум’я перетворилося на росу і вугілля стало мовби кущем троянди? Було змагання між вогнем і тілами, і перемога залишилася на боці тіл. Те, що було м’якше за віск, виявилося більш твердим, ніж залізо. Поясни мені ці стародавні події. Вони передували нинішнім, шоб люди тепер повірили істині. Чому Святий Дух сходить у вогні? Через палкість розуму тих, котрі прийняли його. І не тільки через це, але й через те, що Дух так знищує гріхи, як вогонь винищує терня. Святий муж був кинутий до рову, і «загородив пащі левів» (Дан. 6, 22). Рибалки обійшли весь світ, побачили, що він хворий, і відновили його здоров’я: побачили його збунтованим і привели до належного стану, не потрясаючн списами, не метаючи стріл, не використовуючи пращі, не звертаючись за допомогою до сили грошей та ораторських слів. Вони не мали навіть одягу і були одягнуті тільки в Христа. Вони були вбогими і водночас багатими, не маючи грошей, володіти царством. Вони були самотніми і водночас не самотні: самотні, бо з ними не було людей, і не самотні бо з ними був їхній Господь.«Я з вами, — говорить Господь, —по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28. 20).
Вони обійшли весь світ, були як вівці серед вовків. Хто бачив, хто чув таке? Господь говорить: «Я посилаю вас, як овець поміж вовків» (Мф. 10, 16). Який пастир посилає овець «поміж вовків»? Навпаки, коли пастир бачить вовка, то збирає овець. А Христос у порівнянні з ним зробив навпаки: послав овець до вовків, і вівці не були впіймані дикими звірами, але самі вовки стали лагідними, як вівці. І щоб ті не сказали: ми вівці а Ти посилаєш нас на поживу вовкам і в їжу диким звірам. Він одним словом відхилив таку їхню думку. Не сказав: відправтесь, бо, посилаючи їх, Він не мав на увазі їхні власні сили; але сказав: «Я посилаю вас». Ви немічні, зате сильним є Той, Хто посилає вас. Хто Ти? Я Той, Який створив небо, заснував землю, вилив море. Який прибив до Хреста спрямоване проти вас рукописання. скасував старий закон, повернув вас у давню батьківщину. Я Той, Хто розтрощує сильне і зміцнює слабке.
Що могутніше за моря? Однак малий пісок стримує його нестерпну силу.«Ось Я посилаю вас, ях овець поміж вовків». Дикі звірі служать мовби стіною для овець, щоб ті не шукали собі спасіння втечею. О, сала Того, Хто послав! Усередині вівці, а навкруги вовки, однак вовки перемінилися і стали вівцями, бо вони були вовками не за своєю природою, а за своєю волею. «Ось посилаю вас». Що ж Ти велиш?«Будьте мудри як змії, і лагідні, як голуби» (Мф. 10, 16). Що означає «мудрі, як змії»? Змій, хоч би зазнав безлічі ран, але зберігши неушкодженною свою голову, є здоровим весь. Так і ти, коли ворог захоче взяти в тебе гроші, віддай йому; віддай, хоч би він не відбирав у тебе твої скарби і навіть саме життя, тільки збережи свою віру.
«Будьте мудрі». Поки зберігається віра, все є досить легким. Ти нагим вийшов із утроби своєї матері, нагим і підеш з цього життя. Але якщо хто-небудь відправить тебе у заслання «Господня земля і все, що наповнює її» (Пс. 23, 1). Можливо, ти помираєш? Але смерть для тебе — це подорож. Тільки не встрать свою віру — цей невичерпний скарб. Свідками є ось ці мученики. Оскільки вони не втратили своєї віри, тому й після смерті є сильнішими за живих людей. Я для тогоо став людиною і прийняв плоть, щоб світ зберегти Церквою.
Для Бога надзвичайно милою є Церква , яка не стінами огороджена, а вірою. Заради цієї Церкви утверджено небо, вилилося море, розлите повітря, заснована земля, насаджений рай, даний закон, посилалися пророки, звершувалися чудеса, розділялося і з’єднувалося море, розривалася і поверталася до попереднього вигляду скеля, падала манна і раптово приготовлялась їжа. Заради Церкви були пророкт, заради неї були апостоли І для чого мені багато говорити? Заради Церкви став Людиною Єдинородний Син Божий. Як про це говорить Павло: «..Який Cuна Свого не пощадив» (Рим. 8. 32). Бог не пощадив Свого Сина, щоб пощадити Церкву. Заради неї Він пролив Кров Свого Сина Ця Кров зрошує Церкву, тому її паростки не можуть засохнути і не втрачать свого листя. Вони не підвладні неминучим умовам пір року і не залежні від часу взагалі щоб влітку їхнє листя зеляніло, а взимку опадало. Не природні умови пір року тут мають звачення, а благодать Духа удобрює Церкву, через що вона нездоланна.
Однак дивним є не те, що вона нездоланна, а те, що нездоланна, незважаючи на безліч ворогів, які нападають на неї. Як багато споконвіку ворогували проти Церкви? Коли вона була шойно встановлена, багато чого бую використано проти неї. Тепер, звичайно, завдяки блогодаті Божої і сили Духа, царі благочестиві так само і вожді, і весь світ наповнився вірою; але спочатку, у перші часи існування Церкви, царі були віддані безчестю, так само полководці. Щодо цього видавалися повеління правителів, горіли жертовники, всюди дим і запах від (язичеських) жертовних тварин, що спалювалися, повітря опоганювалося, земля робилася нечистою, демони шаленіли, диявол радів, батько вбивав сина, син безчестив батька. Пута природної родини розпадалися, але не благочестя.
Де тепер ті, котрі насмілювалися ворогувати проти Церкви? їй не зашкодили, коли вона була щойно створена, а коли вона торкнулася неба, то невже ти сподіваєшся здолати її? Коли було одинадцять апостолів, їх ніхто не здолав; але ці одинадцять, наче в сіті, уловили так багато міріад людей. То тепер, коли сповнені благочестям море, світ, пустеля, міста і всі межі землі, невже ти плекаєш надію здолати Церкву? Звичайно, що зробити цього ти не в змозі. Христос оголосив: «Ворота пекла не здолають її» (Мф. 16, 18). Легше знищити небо і погубити землю, ніж домогтися того, щоб в будь-якій мірі постраждала Церква. Сам Христос говорить: «Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть» (Мф. 24, 35). І це природно, бо слово Боже могутніше за саме небо. Адже небо — це справа Слова. Бог сказав: «Нехай буде небо», — і Його слово звершилося. Життя природи проходить, і ніщо йому не перешкоджає, оскільки Бог є Владикою природи, Який міг створити її такою, і створену перемінити:
— Створив її Я, Який утвердив небеса. Але, щоб ти зрозумів, що не заради небес Я прийняв тіло. Церква цінніша і за небо, і за ангелів, і за всяке створіння. Тому«небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть».
Нехай стане юдей, нехай з’явиться еллін. Якщо Господні слова — це порожній звук, то нехай вони спростують їх. А коли сказане — істина, то нехай схиляться перед Божою могутністю. Христос сказав: «Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть». Про які Його слова тут йдеться? Вкажемо їх і подивимося, чи не залишилися вони марними? Кажу так не тому, що маю сумнів, але закриваю вуста єретикові. Отже,«небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть». Які слова?«Ти Петро, і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і ворота пекла не здолають її» (Мф. 16, 18).«На цьому камені». Не сказав: на Петрові, бо він створив Свою Церкву не на людині, а на вірі. Що ж це була за віра?«Ти є Христос, Син Бога Живого» (Мф. 16,16). Церкву назвав скелею, яка підвладна дії хвиль, однак непохитна. Церква зазнає спокус, однак не долається ними. Отже, що означає «на камені»/em>? Сповідання складається зі слів. Адже ти не каміння кидаєш? Не дерево? Не залізо?
— Ні, — скажеш, — тут йдеться не про таку споруду, яка, з чого б вона не будувалася, підлягає руйнуванню від дії часу.
Сповідання ж не можуть подолати й демони. Про це свідчать мученики, які не втратили своєї віри, хоч їхні ребра скоблилися мечами. О, небачені і дивні справи! Стіна підкопується, однак скарб не викрадається. Тіло виснажується, однак віра не вмирає. Такою є могутність мучеників.«На цьому камені Я збудую Церкву Мою, і ворота пекла не здолають її». Зверніть увагу на точний зміст слів: «Ворота пекла не здолають її». Чому ж, — кажуть, — Він не перешкоджає спокусам нападати на Церкву?
Так, не перешкоджаю, але хіба не для того, щоб виявити Свою силу?
Якщо б ніхто не виявляв до Церкви неприязних дій, то могли б сказати: коли б вона зазнала ворожих нападів, то була б подолана. Тому-то Він і дозволяє ворогам чинити проти неї напади, щоб перемога здобувалася нею не при повній відсутності її ворогів. Він не сказав: ворота пекла не нападуть на неї, але: «Не здолають її». Вона буде зазнавати ворожих нападів, але не буде переможена. Церква носиться бурею на хвилях, однак не тоне; у буревії, однак не йде під воду; у неї попадають стріли, однак не завдають їй ран; проти неї діють облогові знаряддя, однак вежа залишається непохитною.
Але навіщо мені говорити про Церкву? Рибалка вимовив тільки одне слово, і воно стоїть, як непохитна вежа. Скільки тиранів намагалися позбавити це слово всієї його сили, однак не досягли успіху у своїх намірах, бо воно основане«на камені». Вникни в суть справи! Тирани, царі, діадеми, вигострені мечі, зуби диких звірів, жахи перед загрозою смерті, розпечені ґрати, вогненні печі! І хоч диявол спустошив свій сагайдак, однак Церкві шкоди не завдав. Чому? «Ворота пекла не здолають її». Скільки було ворогів у Церкви від самого початку? Де ж ті, котрі ворогували проти неї?Заховалися і віддані забуттю, а Церква процвітає. Де Клавдій? Де Август? Де Нерон? Де Тиверій? Це — тільки голі імена. Ніхто про них не пам’ятає. Оскільки вони ворогували проти Церкви, тому і зникла пам’ять про них, а Церква сяє сильніше за сонце.
Куди б ти не пішов: до індійців, до маврів, до британців, — по всьому світу скрізь знайдеш: «На початку було Слово» (Ін. 1, 1), і побожне життя. До цього часу навіть міста були сповнені безчестям, а тепер і пустеля цілком перейнята благочестям. Раніш і цариці танцювали: коли святкувався день народження Ірода, «дочка Іродіади танцювала» (Мф. 14, 6), а тепер і служниця не хоче цього робити. Досі перси брали своїх матерів собі за дружин, а тепер дотримуються цнотливості. Раніше готи вбивали своїх батьків, а тепер вони ревно проливають свою кров за благочестя. Раніш були нечестивими і прості люди, а тепер благочестиві і царі, і народи. Нинішній цар, знявши із себе діадему і взявши хрест, у такому ранньому віці виявив мудрість, гідну сивини, і в церкві забуває про свою царську гідність. Поза церквою списи, а тут — таїнства; поза нею щити, а всередині — посвячення в таїнства: Феодосія син і отець Феодосія. За все це дякуймо Богові. Йому слава і держава навіки-віків. Амінь.
Слово друге
Явилася благодать Духа, бо Істинним є Той, Хто обіцяв дар Духа. Сповіщений Господом Христом Утішитель уже прийшов, бо не обманщиком є Той, Хто заздалегідь відкрив нам про Його пришестя. Не раб пророкував про явлення раба, а Господь сповіщав про Господа, Який володіє однаковою з Ним честю, і благий Учитель поступається місцем такому ж Учителю. А краще сказати: із присутнім Він присутній, із Тим, Хто возноситься, возноситься, і з Тим, Хто сходить, сходить. Благодать Тройці нероздільна: як не був відсутнім Той, Хто ввійшов, так був присутній і Той, Хто приходить. Бог-Слово вознісся, як людина, і, однак, є присутнім на землі; зійшов Утішитель, однак Він не залишив небес, а царює з Отцем і опромінює землю; звершив домобудівництво і послав апостолам різні мови. Раптово почули сильний шум, дався чути звук бурхливого вітру, і явлення Духа було подібним удару грому, оскільки Дух зійшов на «синів громових». «І з’явились їм розділені язики, мов вогненні» (Діян. 2,3).
Те, що було видиме для очей, наводило страх; а те, шо вчинилося, було бажаним. Полум’я наближалося, але не палило; вогонь торкався, але не запалював, — той вогонь, який дарував небесну му дрість, який розділявся на безліч мов, який містив у собі незліченну різноманітність слів, той вогонь, який навчив рибалок мудрості, який зробив зі шкіряника оратора. А краще сказати: мудреці навіть не можуть рівнятися з ними. Ті були вчителями тільки якогось одного народу, а ці (тобто апостоли) зробилися наставниками всього світу. Чоловік галилеянин говорив мовою мідян, знав по-парфянськи і був знайомий з мовою елампів, — у своїх устах він мав усяку мову. Жоден зі слухачів не вважав його варваром; ніхто з них не ухилився від слухання його слів, як незрозумілих, а навпаки, його слухали, як громадянина всякого народу, як людину, знайому з мовами всього світу.
У цьому ми отримали перші плоди благочестя. Під час будівництва вежі мови народів були розділені, і люди не розуміли один одного. Необхідно було, щоб однодумність, яка виявлялася в задумі, супротивному Богові, зруйнувалася через нерозуміння одним одного, — щоб люди, котрі об’єдналися для гріховної справи, розійшлися через зміну їхньої мови, і щоб у нерозсудливості своїх намірів вони переконалися через їхню мову, коли той, хто говорив, по суті нічого не говорив, а той, хто слухав, нічого не розумів, тільки даремно витрачався час.
— Яка для тебе вигода від зарозумілості? Яким буде кінець гордовитості? Навіщо намагаєшся схопити невловиме? Для чого намагаєшся викрасти небо, Коли ти не гідний користуватися навіть землею? Навіщо говориш про те, що вгорі, на небі, коли навіть не розумієш мови свого сусіда? Розділю твою мову і припиню справу, але не тому, що боюся твого сходження, і не тому, що побоююся за Своє Царство, а тому, що Я переживаю за твою даремну працю і твоє знесилення.
Зазвичай підносять до неба не будинок із каменя і не вежу, що споруджується безліччю рук, а колісниці Богопізнання, коней правди, життя, яке чистіше за світло, і крила чеснот. Ось що підносить на той шлях. Завдяки мудрому і водночас людинолюбному Божому управлінню розділення мов припинило зухвалість тих будівельників. Що Бог узяв від тих, настільки нерозумних людей, те дарував апостолам, як людям доброчесним. Через мову покарав нечестивих і за допомогою того ж знаряддя прославив святих. Служителі слова приймають його задля того, щоб користуватися благодаттю не з гордовитою метою, а отримують цей дарунок задля користі ближніх. Адже наставникам світу необхідно було знати і мови світу. Нічого не вартує той учитель, якого не розуміють учні. Особи, яким були довірені такі великі таїни, насамперед мали отримати дар знання мов. Ніхто не може посвячувати в таїни того, хто попередньо не увірував у Христа. Але ніхто не увірує, якщо спочатку не зрозуміє того, що йому говорять.
З цього і почала благодать Духа, а тому насамперед звершила чудо щодо мов. «По всій землі розійшлося віщування їх, і в кінці вселенної слова їх» (Пс. 18, 5). Необхідно було опанувати світом, необхідно було поширюватися «віщуванню їх» аж до краю землі. їм необхідно було нікого не залишити без повчання і без наставляння. «І з’явились ім розділені язики, мов вогненні» (Діян. 2, 3). Язики апостолів повинні були діяти, наче вогонь, і виявляти його двояку дію: палити диявола і просвічувати тих. котрі сиділи в темряві. Зверни увагу на те, що для вірних вогонь ніжніший за єлей, однак глянь, що для диявола язик страшніший за всякий вогонь. Поглянь, як язик спалює терня безчестя і зрошує ниви благочестя. Глянь, як дванадцять учнів, наставлених одним Учителем, наче дванадцять воєначальників, що поставлені одним Царем; наче дванадцять сяючих світил, що сяють з однієї вершини; наче дванадцять чистих променів, що виходять від одного сонця; наче дванадцять світильників. що запалюються від однієї іскри; наче дванадцять гілок, що виростають від істинної виноградної лози; наче два
надцять кошиків, що наповнюються від однієї трапези; наче дванадцять рік, що витікають з одного джерела; наче дванадцять язиків, що промовляють за допомогою однієї благодаті.
Не подумай, що апостоли були п’яними, що вони упилися вином. Своїм невір“ям не ображай дару, не наслідуй людей, які заслуговують прокляття, і не називай дії Духа сп’янінням. Сп’яніння не може дарувати різних мов, а навпаки, воно зв’язує кожному язик, і той, який у кого є, робить людину божевільною, перериває мову. П’яний, уподібнюючись тому, хто йде в пітьмі серед каміння, спотикається і б’ється своїми зубами до землі. І хоч у нього є розумова здібність, однак він користується нею безладно, створює неіснуючі образи, скорочує склади вимовлених слів. Сп’яніння — це сновидіння того, що не спить: сон, який бачить не сплячий; несамовитість, що сушить спрагою, спраглий демон; диявол, який сидить у вині; розбійник, що влаштовує на застіллях засідки, добірним вином спалює розум і з ліків для душі, охопленої печаллю, робить отруту. Ось що зазвичай виробляється сп’янінням. У цьому злочестиві несправедливо обвинуватили апостолів. І немає нічого дивного в тому, що тверезі здавалися юдеям п’яними. Колись від них терпіли образи святі мужі, насміхалися юдеї і над пророками, мов над п’яними. І хоч би вони надумали заперечувати це, однак ми скажемо їм: «Чи не так це, сини Ізраіля? — говорить Господь.— А ви назореїв напували вином і пророкам наказували, говорячи: «Не пророкуйте» (Ам. 2,11-12).
Однак і я визнаю, що апостоли були п’яними, але не втому розумінні, у якому називаєш іх такими ти. їхнє сп’яніння було божественним і духовним. Хто відчуває його, той наповнюється мудрістю, утверджується розумом, стає пильним і тверезим щодо чеснот, учиться любити Бога, не відчує спраги повік, стає несамовитим, як Павло, виявляє відважність у ставленні до будь-якого вогню і заліза, наражає себе на небезпеку, всяке нещастя вітає як радісну подію; лихослів’я викликає в ньому замилування, ніби то були вітання; образами пишається, як похвалами, а кайданами за Спасителя, — як царськими вінцями. Така чаша зробила апостолів п’яними. З цієї посудини гали учні Спасителя й опинилися в стані прекрасного сп’яніння, повністю наситилися святою трапезою і промовляють разом із блаженним Давидом: «Ти наготував переді мною трапезу на очах гнобителів моїх; Ти намастив оливою голову мою, і чаша Твоя, що наповнює, найкраща. І милість Твоя буде йти слідом за мною по всі дні життя мого» (Пс. 22, 5-6).
Той, хто п’є з цієї чаші, є тверезим у Христі, однак для нерозумних людей здається п’яним, бо думає про те, що є Спасителеве. Цю чашу приготував Господь Христос зі Своєї Крові і для нас і разом з нами покликав багатьох як учасників Свого бенкету, зібрав незліченних євангельських риб, наповнив сіті Петра, і для нього звершилося надзвичайне видовище: буря зробила його рибний улов більш сяючим. І кого не уловив переконаннями, тих упіймав страхом, бо його лову сприяло сяйво блискавки. Однак нехай ніхто не поставить це за безчестя новому стаду, якщо його вівці були уловлені за допомогою блискавки, бо Христос зазвичай за її допомогою приборкує непокірливих молодих «коней». І хто знає про покликання блаженного Павла, той, будучи покликаним разом з ним, радіє, і, побачивши у блискавці Владику Христа, стає Христовим учнем. Йому слава навіки-віків. Амінь.
Слово третє
Не дозволяє мені боятися вбогості своєї мови та благодать, яка сьогодні роздала мови, яка поставила неосвічених людей учителями світу, яка обрала рибалок ораторами, а мудреців світу посоромила з їхньою поверхневою мудрістю. Із якої ще причини натовпи людей, заражених ідолопоклонством, кинулися до благочестя? Чому вони забули про рабство демонам, цим їхнім численним господарям? Чи змогла б незначна кількість учнів змагатися проти полчищ людей, а разом з ними і проти демонів, якби вони не були озброєні вогнем Божества? Сьогодні за допомогою вогню вилилися джерела благодаті, і полум’я, що спрямовується подувом вітру, подає дари Духа. Сповіщаючи Своїх учнів про цю благодать, Христос говорив: «Не залишу вас сиротами» (Ін. 14, 18): Отець посилає вам іншого Утішителя. Вознесіння Господнє на небо стало порукою зішестя звідти Духа. Ті, котрі прийняли Ісуса, мали також отримати і Духа, щоб справа богопізнання в них усе більше й більше вдосконалювалася.
Отже, Ісус, сприйнявши людське єство і вигляд, поєднався з нашим єством і зробив людей здатними для прийняття Духа. «Ще багато чого маю сказати вам, — говорить Господь, —але ви тепер не можете вмістити. Коли ж прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всяку істину»(Ін. 16,12-13). Після Мене прийде Той, Хто сутністю однаковий зі Мною. Явиться вам Той, Хто від Отця і Хто рівний Отцеві Своєю сутністю. Отже, те, що було сповіщено їм словами, вони побачили звершеним. Про що отримали обіцянку, звершення того непохитно очікували. «Коли настав день П’ятидесятниці» (Діян. 2, 1). Між Вознесінням Господнім і зішестям Духа минув короткий проміжок часу. Обітниця Спасителя звершилася насправді. Сонм апостолів, непохитно тримаючись Господньої обітниці, мовби якогось якоря, очікував явлення Духа. Коли число днів досяг до п’ятдесяти, коли за законом завершується коло семи седмиць (тижнів) і завершуються свята, тоді відбувається зішестя Духа. Але Він не сприйняв плоті, як Син, явився не в образі людини, і на пришестя Духа вказав не вигляд голуба, як, наприклад, на водах Йорданських, — сутність Владики є такою, якою Він захоче. Але з неба загримів грім, мов сурма, перевершуючи своїм звуком всяку силу звуку, і полум’я, що зійшло, створило вогненні язики. Розділення вогню було матір“ю мов. Розділяючись, язики сідали на тім’я учнів.
Отож таким був вигляд пришестя Духа. Господь надає цьому дню перевагу над іншими. Він використовує це свято не без причини і не через поспішність, і не після святого дня зводить Духа. Чому? В юдеїв було тільки троє всенародних свят. Перший — Пасха, в який, приносячи в жертву агнця, вони не впізнали Істинного Агнця, і, вшановуючи образ, протизаконно вчинили з Винуватцем образа. Чиїй тіні поклонялись, до Його явлення поставилися зі зневагою. Друге свято, яке йде за першим, назване П’ятидесятницею, оскільки звершується через сім седмиць після того. У ці свята згадувалися тіні, подоби пустелі. Ці свята неодмінно збирали до одного міста всіх юдеїв. Оскільки під час першого свята був установлений Хрест і на ньому було піднесене страждання, причому споглядав на це весь юдейський народ, члени якого зі своєї волі не сприйняли чуда воскресіння, виявляли невір“я, приховали це чудо, обмовляли, тому наступного свята, коли, відповідно до закону, знову всі юдейські коліна зібралися в те саме місце, благодать, вибравши належний час, виливається на учнів і привертає до себе очі і вуха всіх для того, щоб дар, який виливається на Христових учнів, засвідчив про Воскреслого, — для того, щоб ті, котрі не повірили Христовому воскресінню, бачили дари, які посилалися з небес, і щоб ті, котрих посилали запечатати гріб, стали свідками небесних чудес.
Отже, звук грому, вогонь з неба і божественна сила засвідчували явлення Духа. Так колись хиталося полум’я і на Синайській горі, і Мойсей серед вогню вислуховував від Бога закони. Тепер спрямовувалося інше — від небесного вогню — полум’я, що сходило на голови апостолів. Той, Хто тоді поставив Мойсея для сповіщення євреям закону, тепер звершив усе для спасіння народів. Тому із сьогоднішнім чудом поєднаний спогад про чудеса стародавніх часів. І знову посередником служить вогонь, який своєю подібністю доводить, що Той же Бог засвідчує про Себе і цим чудом. У вигляді розділених язиків подається благодать для того, щоб тих, котрі приймають її, зробити вчителями, щоб, йдучи у вогні, вони стали наставниками для всього світу.
Колись зухвале стовпотворіння стало причиною розділення досі єдиної для всіх мови, і розділення мови припинило війну, розпочату проти небес. Незліченні язики вимовляли незліченні звуки, не було однакових, які розумів би той, хто слухав. Розділення мов спричинило після себе і розділення думок. Розладнання мов скувало руки будівельників. Тепер же благодать поєднала вуста, розділені мовами у мову, яку розумів кожний, завдяки чому розширювалися межі наставляння і прокладалося багато шляхів для віри. О, надзвичайні чудеса! Говорив апостол, і наставляння отримував індієць. Говорив єврей, і повчався варвар. Пролунала благодать, і слух сприймав слово. Готи розуміли мову й ефіопи. Перси дивувалися тим, що говорили, і варварські народи були утверджені однією мовою. Як багато племен є серед людського роду, так багатьма мовами буяла і благодать.
Розділене єство вогню примножує діяльність. Багатство благодаті служить джерелом світла. Знову ж таки, єство вогню, займаючись, не зменшується від цього, а навпаки, доповнення вогню все новими й новими речами лише підсилює його, так і вилив благодаті збільшує її приплив. Один світильник запалює безліч смолоскипів, і всі вони світять яскраво, однак його сяйво не слабшає. Так і благодать Духа, переходячи з одних на інших, наповняє собою й останніх, і тих, з кого на них переходить.
Отже, насамперед благодать зійшла на апостолів й опанувала ними, наче фортецею. Через них розливається на віруючих, усіх наповнює, однак хвилі благодаті не зменшуються. Зійшов вогненний язик. Кожний учень став вмістищем незліченних мов. Учні зверталися з проповіддю до присутніх, виступаючи на подвиги повчання. Присутні під час чуда були свідками. Безліч слухачів, які відрізнялися один від одного за народністю, добре розуміло апостольську мову, яка переконувала їх рідними для кожного з них словами. Отримуючи дар мови через дотик вогню, мовби через фарбування, апостоли отримали знання, яке має не тимчасове походження. І віра була основою наставлення, і благодать — основою подиву, і Бог — основою пізнання.
Однак юдей насміхався, брехливо пояснював чудо, як стан сп’яніння, і тайну благодаті називав справою свіжого вина.«Вони напилися, — говорить Писання, —молодого вина» (Діян. 2,13). О, настільки звична для юдеїв невдячність! Юдею, подумай про час і стримай свій наклепницький язик. Де свіже вино, коли вже настає час жнив? Коли щойно прийшла весна, як можна думати про свіже вино? Подумай про пору року і приборкай свій язик. Що ж Петро, який передував щодо дарів Духа, який буяв благодаттю, сповнений вогню? Він використовує свій язик для захисту мов. «Вони не п’яні, як ви думаєте, — говорить він, — бо зараз третя година дня; але це є те, про що провіщав пророк Іоїль: «Виллю Я від Духа Мого» (Діян. 2,15-17; Іоїл. 2, 28). Пророк проповідує про море благодатних дарів. «Виллю, — каже, — від Духа Мого». Але чи не було потім скорочене русло? Чи тільки для юдеїв призначається цей дар? Ні. «Виллю, — каже, — на всяку плоть». Ознайомившись із пророцтвом, зверніть увагу і на його звершення. Мова Духа передувала мові пророків.
Будемо просити, щоби бодай крапля тієї благодаті вилилася на нас, щоб, зберігаючи спогад про те чудо, ми отримали користь, яка подається через нього. А коли є відповідна прихильність серця, то дар посилається швидко, бо є Один і Той же Бог, «Який творить усе в усіх» (1 Кор. 12, 6). Йому сила і держава в нескінченні віки-віків. Амінь.
Джерело: Повне зібрання творінь святителя Іоана Золотоустого в 12-ти томах в українському перекладі. Том 3 книга 2
Читайте також про свято П’ятидесятниця. Зішестя Святого Духа