Головна особливість церковних свят у тому, що в кожному дні закладений свій особливий зміст - просто згадувати навіть дуже важливі події – чи принесе багато користі людині. Церква згадує ті чи інші події з тим, щоб допомогти людині зрозуміти, що вона повинна зробити у своєму житті, щоб та порожнеча, яка знаходиться в душі кожного, заповнилась не темрявою, відчаєм і зневірою, але Богом. День святих верховних апостолів Петра і Павла - це заклик до кожного з нас поділитись якимось своїм духовним досвідом із своїми ближніми, якщо ти сам отримав утіху в молитві, був свідком дива, якщо ти знайшов дар віри, то не бережи його тільки для себе - поділися нею з іншим, допоможи і тому, хто поруч побачити те, чого він поки не знає.
Хто прославляє Бога, того і Бог прославить не тільки на небі, а й на землі. Святі по своїй смерті стали предметом шанування всього християнського світу. На їхню честь встановлювалися свята, будувалися храми, на гробах їхніх відбувалися літургії. Місце катувань мучеників приваблюють безліч богомольців. Святий Йоан Золотоустий так гаряче вшановував апостолів Петра і Павла, що говорив: «якби мені запропонували вибір – творити чудеса або бути в Римі на місці катувань цих апостолів, я вибрав би останнє».
За свідченням слова Божого, апостоли займають особливе місце в Церкві - «кожний уважає нас як слуг Христових і завідувачів тайн Божих.» 1 Кор.4,1
Наділені рівною силою згори і однаковою владою вирішувати гріхи, всі апостоли за обіцянкою Спасителя сядуть на дванадцяти престолах біля Сина Людського.
Верховні апостоли Петро і Павло серед інших апостолів були відзначені у св. Писанні і Переданні. Жоден з них не був головним і здається на перший погляд нічим навіть не перевершує честю інших. Але так як в Діяннях апостольських переважно розповідається про праці апостолів Петра і Павла, то Церква і святі отці, благоговіючи перед їхніми постатями, називає цих двох апостолів верховними.
Церква прославляє апостола Петра як першого з лику апостолів, який визнав Ісуса Христа Сином Бога Живого; апостола Павла як того, хто найбільше попрацював і зарахованого до вищих з апостолів Духом Святим 2 Кор.2. 5; одного - за твердість, іншого - за світлу мудрість. Камінь нерухомий в основі Церкви - Петро; рушійна сила - Павло; той Церкву тримає, цей - будує.
І ось ці дві людини, в певний час свого життя настільки тяжко згрішили – один виступив як гонитель Церкви Христової, інший як зрадник, який відрікся від свого улюбленого Вчителя і Господа, - але після особистого навернення були поставлені Спасителем до особливої місії в апостольському служінні. Вселенська Церква вшановує їх як верховних апостолів, бо апостол Петро очолював проповідь християнства серед юдеїв, а Павло - серед язичників.
Ми повинні завжди мати перед очима приклади цих апостолів і пам'ятати, що Господь не тільки підняв їх від тяжких гріхів, а й сподобив найбільшої благодаті. Тому і ми не вправі зневірятися або сумувати.
Нам потрібно пам'ятати, наскільки ревними людьми були апостоли Петро і Павло. Святитель Йоан Золотоустий так говорить про апостола Павла:
«... він, як дух і вогонь, обтікав весь всесвіт і очищав землю»
Апостол Петро щиро при всіх апостолах запевняв Христа, що ніколи не відречеться від Нього. І відрікся декілька годин опісля. А потім до нього приходить усвідомлення скоєного, його подвигом стає щире каяття й гіркі сльози.
Святитель Йоан Золотоустий так говорить про це: «Петро був іноді занадто суворий, а якщо б він був і безгрішним, то яку поблажливість могли б отримати від нього ті кого повчав він? Тому Божественна благодать попустила і йому впасти в гріх, щоб в тому, чим сам він страждав, він був поблажливий до інших ».
Приємно є згадувати таких добрих наставників, якими були св. апостоли Петро і Павло, після їхньої богонатхненної проповіді навертались тисячі, їхнє слово змушувало мовчати уста мудрих і сильних світу, їхнє слово живе і дієве гриміло до кінців всесвіту і вражало самі закоренілі серця, святість їхнього життя світилась над тьмою світу.
Кожен з нас може подумати чи тільки одною мученицькою смертю прославляється Бог? Адже вінцем подвигу святих верховних апостолів була мученицька смерть. Не одною, але взагалі християнською смертю. Хто помирає з розкаянням у своїх гріхах, хто розстається із життям, не бажаючи земних благ, не маючи до них пристрастей, хто передсмертні страждання переносить з християнським терпінням і відданістю і посвяті Божій волі, з упованням на милосердя Боже, той смертю своєю прославляє Бога, і навіть більше чим життям християнським, бо не можна ручатися, що християнське життя скінчиться християнською смертю. Приклад посвяти свого життя до останнього свого подиху святих апостолів Петра і Павла є яскравим свідченням, як потрібно нам любити Господа і як у своєму служінні вони не дбали про речі земні чи дочасні. Святе Євангеліє та Передання не говорять про статки апостолів, тому що їх не було - вони після проповіді у вільний час працею своїх рук заробляли собі на життя. Вони не дивились хто і в який спосіб пересувається, не шукали вигоди чи зручностей для тіла, а йшли від села до міста кожен терпеливо виконуючи своє покликання та місію.
При такій великій кількості благодатних дарів верховних апостолів Петра і Павла, при невпинно скоєних ними чудесами, при одкровеннях, які тільки їм давав Господь, вони зберігали глибоке смирення і покаяння.
Якщо ми не можемо досягти такої міцної віри, як у апостола Петра, щоб ходити по воді і воскрешати померлих, якщо ми не можемо здобути такий божественної мудрості, як у апостола Павла, щоб звертати своїми словами тисячі людей до Христа, то постараємося наслідувати їх нелицемірне покаяння і превелике смирення. Нехай Господь за молитвами святих апостолів Петра і Павла сподобить всіх нас зберегти вірність в служінні Йому до кінця життя і прославити Його як життям, так і смертю. Амінь.
Протоієрей Тарас Огар. Парафія Святої Параскеви