Наше спасіння здійснюється таємничою зустріччю Божої благодаті та нашої власної волі, яка є направленою до Бога. Сьогоднішній уривок Святого Євангелія від апостола Матвія, показує ту благословенну мить у житті двох сліпців та німого, на яку вони очікували все своє життя. Незабутня зустріч з Спасителем змінює їхнє майбутнє. Напевно неодноразово нам усім доводилось бачити людей із цими вадами здоров’я на вулицях наших міст чи сіл. Зворушено ми спостерігаємо за переміщенням по вулиці людей, яких веде їхня чудо – палиця чи собака, яка має певний вишкіл. Досить незвично нам є також коли бачимо емоційний діалог мовою жестів людей, які позбавлені дару мови. Звичайно, що коли це буває якісь пару секунд, за певний час наша увага розсіюється і ми знову повертаємось до своїх звичних життєвих проблем, а труднощі людей пов’язаних із здоров’ям проблем продовжуються. Нам не є до кінця зрозуміло, як людина ця у своїх буднях страждає через такі обмеження.
Сліпці чули шум натовпу, який досить емоційно обговорював чергове чудо Спасителя. Ісус повертаючись із дому сотника, чує крик двох сліпців. Вони не жалілись на своє нещастя, ані не вимагали повернути їм зір, але вони просили : «Помилуй нас, Сину Давидів». Не бачачи Його тілесно, вони відчували, що в Ньому є велика сила. Їхнє прохання простої уваги з боку Спасителя могло кардинально змінити їх. Вони не просять із туги чи страждання, а навіть більше із своєї сліпоти. Ці люди незрячі очима, але зрячі душами, самі брали участь у своєму зціленні – шляхом постійної молитви та подвигом віри. Повернути зір людині, бачити світ, допоможе виключно тільки Господь. Подібно як наситити спраглу безсмертну душу може тільки Бог, а не ідея Бога, як думають деякі з філософів, Бог живий – Сущий, а не тільки думка про Нього. Як людську спрагу може подолати не думка про воду, але сама вода, теж відбувається із зором. Коли воду п’ють її приймають в себе, так і Бога недостатньо мати у собі, але потрібно дати Йому місце у серці, щоб з цього центрального органу людини, Він керував нашою волею та життям.
Чому Христос не відразу ж оздоровив сліпців? Хтось із скептиків може сказати, що Ісус просто проігнорував їхнім зверненням. Та зовсім по іншому бачать цей крок отці церкви. Коментуючи цю подію вони говорять, що Господь зробив це з трьох простих речей. По-перше, щоб укріпити їхню віру. Але знову можемо чути закиди на кшталт, що сліпці кликали : «Помилуй нас, Сину Давидів»,- невже Ісус цього не чув. Справді ці слова звернення чув Господь, але Він знав про цю зустріч із сліпцями ще виходячи з дому сотника. Все ж зупинимось на тому, що Ісус не хотів втручатись у їхнє життя, а тому випробовував їх для більшої слави Божої. По-друге, щоб інші чуючи цей крик розважили над своїм серцем і випробовували свою віру. Напевно Господь це оздоровлення робив також і для нас. Щоби дати поштовх нам усім у наших молитовних зверненнях, постійності та наполегливості. Бо дуже часто наша молитва зводиться до традиційних «Отче наш» та «Богородице Діво» і всі ми в очікуванні чуда. Хочемо щоб Господь залишив все на світі та спішив до нас вирішувати наші проблеми. Але Господь вислуховуючи нас краще знає наскільки потрібно чи корисно задоволення цих прохань для спасіння наших душ. По-третє, уникаючи людської слави, показуючи Своє смирення та покору, Він не зцілює на людях, але вдома при невеликій кількості свідків. Господь даючи нам свобідну волю дає нам зробити власний вибір, перепитуючи сліпців про їхню віру, після позитивної відповіді, торкнувшись їхніх очей відкриває їм зір.
Отці церкви проповідуючи про чудесне оздоровлення у цій євангельській розповіді говорять, що люди за звичай у житті дотримуються віри «догматичної» та рідко віри живої. Саме через це питає сліпців Господь, чи віруєте, що Я можу зробити це вам? Чи визнаєте свою віру серцем чи розумом? Жива віра набувається подвигом постійної молитви та очищення серця. Тому так багато людей не знаючи про ці речі в духовному житті, ціле життя проводять в очікуванні чуда нічого для цього не роблячи зі своєї сторони. Хтось з отців говорить, що стояче озеро якщо його не чистити, поступово заростає та стає болотом, подібно і лінива душа губить все живе і сама гине. Душа трудолюбива подібна до невеликого струмка, що поступово перетворюється у повноводну, велику річку, яка на своєму шляху долає всі перешкоди заради того щоб злучитись з останньою своєю метою - морем чи океаном. У духовному розумінні для кожного християнина важливо є перейти крізь ціле земне життя та достойно приготуватись щоб ввійти у щасливу Вічність.
Просімо щоб Милостивий Господь дарував і нам віру та зцілив нашу сердечну сліпоту, сліпоту наших гріхів та пристрастей, якими сьогодні особливо ми є опановані. Амінь.
Протоієрей Тарас Огар, Парафія Святої Параскеви