Як тиха пристань представляється уяві та спогадам мандрівника, який перепливає синє море, так і ми, несучись бурхливими хвилями житейського моря, повинні невпинно мати перед своїми очима вічність і на тлі тимчасового свого життя влаштовувати нашу долю у вічності. Які здобутки, зроблені нами на землі, можуть залишитися назавжди нашою невід'ємною власністю? Єдиний - наше спасіння. Хто використав земне життя для накопичення багатств, той залишить багатства при переході у вічність. Хто використав земне життя на здобуття почестей і слави, у тих відніме їх жорстока смерть. Хто ж використав земне життя для праці на спасіння своєї душі, той візьме з собою спасіння своє у вічність і на небі вічно буде втішатися придбанням, яке зробив на землі.
Апостол Матей розповідає про зустріч молодого юнака та Ісуса. Юнак, приступаючи до Ісуса, не мав нiякого сумнiву, був переконаний, що вiчне життя iснує. Його турбувало iнше: як увiйти до нього? Сама думка юнака про вічне життя вже говорить про його глибоку віру. Чесно зізнаємося собі, що ми думаємо про вічність надзвичайно мало. Ми виконуємо свій християнський обов'язок, а вічне життя не турбує нас, як турбувало б щось насущне і надзвичайно важливе. Протягом усього свого повсякденного життя ми ледь-ледь згадуємо про це, більше ж думаємо про те, щоб Господь в цьому тимчасовому житті задовольнив всі наші потреби і визволив від скорбот. Про вічність ми згадуємо лише мимоволі тепер, або частіше в похилому віці, коли вже природно про це задуматися, або ж коли нас, не дай Бог, відвідає важка хвороба, чи хтось з наших рідних або знайомих відійде до Господа.
Таким чином ми бачимо висоту духу і чесноту юнака, який підійшов до Спасителя. Він задав Господу питання, яке всіх нас турбує, але ми відставляємо його кудись убік. Нам здається, що воно або вже вирішене для нас позитивно, або його треба буде вирішити потім, але не зараз. В Євангелії цей зовсім ще молодий юнак, який здається тільки починає ще своє життя, занепокоївся тим, що йому потрібно зробити для придбання вічного життя. Він бажав не просто дізнатися, чого йому не вистачає, але й виконати це, щоб успадкувати оте вічне життя. Неодноразово проповідники в цю неділю своїм слухачам ставлять в приклад юнака, який виділився з-поміж ровесників своїм світоглядом та тим, що цікавився не дочасними речами, але життям вічним. Та хотілося би теж відмітити, що так звана праведність була лише позірною - тільки ззовні він виглядав таким побожним та віруючим, але серце його було переповнене дочасними цінностями. Про надуману чи уявну свою праведність, на яку сподівався багатий юнак, преподобний Пімен Великий говорить: «Для мене приємніша людина, яка згрішила і кається, аніж та, що не грішить і не кається; перша, яка визнає себе грішною людиною, має думку благу, а друга, яка визнає себе праведною, має думку помилкову». З цього приводу народне прислів’я влучно зауважує, що «блудниця, що розкаюється, краща, аніж горда дівчина».
Уявне виконання заповідей багатим юнаком стало наочним для всіх: він свій маєток оцінив вище Царства Небесного. Але не саме багатство стало причиною того, що юнак відійшов від Христа. Святитель Феофан Затворник говорить, що «коли незабаром багатий відсіче всяку пристрасть до маєтку, погасить в собі всяку на нього надію і перестане бачити в ньому істотну свою опору, тоді в його у серці буває те ж, що в людини, яка нічим не володіє; в такої людини відкрита дорога в Царство. Багатство тоді не тільки не заважає, але допомагає, бо дає спосіб чинити добро. Не багатство є біда, а уповання на нього і пристрасть до нього».
Ісус на таку реакцію юнака сказав: «Трудно багатому ввійти в Небесне Царство» (Мт. 19:23). Присутні учні дивувалися словам Учителя. Отже, зі слів Ісуса, багатому ввійти в Царство Небесне або неможливо, або надзвичайно важко, майже неможливо – бо саме на багатство кладе він свою надію, або на що-небудь, чим він володіє. Це може бути і розум, і освіта, і зв'язки, можуть бути мрії, багатство або земні успіхи, кар’єра; це може бути теж і заздрість до тих людей, які все це мають. Ось що розуміється в Євангелії під багатством. Буває, що людина не володіє нічим, абсолютно вбога, і хоча є вбога, але має незвичайну прив’язаність до світу, бо заздрить тим, хто досягає успіху у земному благополуччі. Такій людині також важко врятуватися. Нехай вона не засуджує заможних людей, оскільки в духовному відношенні, можливо, така людина ще далі стоїть від Царства Небесного ніж вони, хоча й ніякого матеріального багатства не має. Якщо я бідний і заздрю багатим, всіх їх проклинаю і засуджую, кажучи, як це зараз модно, що всяка багата людина обов'язково бандит, і всі багачі нечесні, то кажу я так тільки від заздрості, адже насправді я не знаю, хто чесний, а хто ні. Ця заздрість також робить нас прив'язаними до землі, правильніше сказати, викриває нашу прив'язаність до землі. І такій людині теж важко увійти до Царства Небесного. Під багатим потрібно розуміти не ту людину, яку визнають такою люди, а того, хто має пристрасть до свого майна чи інших якихось речей, хоча б вони були й мізерні.
Почувши ці слова, учні Його вельми здивувалися і сказали: «Хто ж тоді може бути спасенний?» (Мт. 19:25). Здивування апостолів зрозуміле. Праведній людині, благочестя якої, здавалось би, засвідчене її земним благополуччям, багатством, - і такій буде важко увійти в Царство Небесне. Якщо цей праведний чоловік майже не має надії, то: «Хто ж тоді може бути спасенний?» Ісус глянув на них пильно й мовив: «У людей це неможливо, Богові – все можливо» (Мт. 19:25-26). З цих слів випливає, що спасіння взагалі є вище людських сил. Людина не може врятувати себе сама. Здається, що людині не може в цьому допомогти ніщо: ні духовні сили (яких вона не має), ні, тим більше, земний розум і якісь життєві, необхідні в людському житті, здібності. Якщо моральна людина не може увійти в Царство Небесне тільки через те, що не хоче залишити своє багатство, то що ж говорити про людей грішних. Тому Господь говорить: «У людей це неможливо» (Мт. 19:26).
Отже, ми отримаємо можливість увійти в Царство Небесне тільки тоді, коли змиримося, пізнаємо свою неміч, безсилля і убозтво, будемо сподіватися тільки на Бога єдиного і просити Його допомоги, бо людина рятується не своїми силами – людину рятує Бог. Звідси стає зрозумілим велике значення молитви - чесноти, яка багатьма людьми, особливо далекими від Церкви, зовсім нехтується, вважається самообманом, порожнім проведенням часу. Учні дійсно тепер зрозуміли, що не лише багатий, але й той, хто заздрить багатому і має будь-яку, навіть і найменшу, пристрасть, з трудом входить в Царство Небесне. Але саме в молитві людина закликає Бога, у ній вона отримує Божу допомогу, якої не тільки цьому євангельському юнакові не вистачало, але і всім нам бракує. Якою б не була людина морально сильною, досконалою і мудрою, однак ні її мудрості, ані моральності не вистачить для того, щоб перемогти диявола і гріх. Саме тому молитва, закликання допомоги Божої, стає найголовнішою, найважливішою чеснотою. Тільки той, хто усвідомив, що він сам не може врятуватися, і що це є можливо єдиному Богові, отримує Його допомогу.
Завершити свою науку хотів би словами блаженної пам’яті слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, який звертає нашу увагу на цінність молитви: «Не поконає гріха той, хто не цінить молитви». Тому звернімо свою увагу на нашу щоденну молитву, на те, як ми молимося, і просімо в ласкавого Господа позитивної відповіді на наше прохання: «У людей це неможливо, Богові – все можливо» (Мт. 19:26), щоб ми завжди були вислухані на молитві, а особливо щоб за допомогою молитви і наших добрих діл ми осягнули щасливу вічність. Амінь.
Протоієрей Тарас Огар, Парафія Святої Параскеви