Святий апостол Лука, розповідає нам сьогодні притчу, яку виголосив Господь наш Ісус Христос перед своїми учнями та тими хто прийшов послухати Його Боже Слово. В цій притчі про сіяча доступними і зрозумілими образами, навчає Ісус про велику таємницю Царства Небесного. Оскільки тоді більшість людей були пов'язані з землею, з сільським господарством, то Господь їм говорить про різні стани душі, серця людини, яке чує слово Боже, але по-різному це слово сприймає.
З Святого Писання ми дізнаємося, що віра походить від слухання, а слухання через Слово Христове Рим.10.17. Тому Христос усюди сіяв слово Боже, - у селах, містах, і в пустелях, і на морі. Він обрав апостолів, щоб і вони сіяли слово Боже. Апостоли собі поставили наступників - єпископів і пресвітерів, які продовжували і продовжують донині місіонерську працю з поширення, сіяння Божого слова. Церква продовжує справу Христа на землі - сіяти в наші серця слово Боже.
Коли сіється живе слово Боже в гріховну природу занепалої людини, виникає нове життя. Усім без винятку людям дана можливість прийняти Боже слово і всім в однаковій мірі дається шанс отримати це нове життя через слухання Божого слова. Основна турбота всього християнського життя полягає в тому, щоб постійною роботою над власним серцем приготувати в собі ґрунт та прийняти насіння Божого слова. По-різному підходять люди до цього завдання. Поки ми роз'яснюємо зміст притчі про сіяча нехай кожен, по слову єп. Феофана Затворника, «... розсудить сам, до якого класу він належить».
Як пояснює св. Йоан Золотоустий : «Господь говорив притчами для того, щоб зробити Своє слово більш виразним, глибше закарбувати його в пам'яті і самі справи представити очам слухачів». Притчі Господа - це алегоричні повчання, образи і приклади для яких запозичувалися з повсякденного життя народу і тих явищ природи, які Він міг бачити. В своїй притчі про сіяча, під Котрим Він розумів Самого Себе, під насінням Ісус проповідує Їм Слово Боже, а під ґрунтом, на який падає насіння, серця слухачів, Господь швидко нагадав їм їх рідні поля, через які проходить дорога, місцями зарослі колючим чагарником - терням, місцями ж кам'янисті, покриті лише тонким шаром землі. Сіяння - прекрасний образ проповідування Слова Божого, яке, падаючи на серце, дивлячись за станом кожного, залишається безплідним або приносить плід більший або менший.
Ось для прикладу візьмемо з Життя святих навернення до Бога преподобномучениці Євдокії, яка спочатку була великою грішницею, та очищена і преображена словом Божим.
В миру її звали Марією. Вона була дуже вродливою дівчиною, і в цьому було її нещастя. Успіх, лестощі, загальне поклоніння закрутили їй голову. Марія вела марнотне, легковажне світське життя, зовні ошатна і приваблююча, але за змістом порожня і вульгарна. Бенкети, розваги різного характеру заповнювали весь її час, не даючи їй схаменутися та отямитися. Але під зовнішністю світської левиці таїлося добре серце і чуйна душа. Це її врятувало.
Одного дня близько того готелю, де бенкетувала Марія, оточена натовпом прихильників, зупинились в нерішучості два старці-ченця. Видно було, що вони прийшли здалеку. Їх ноги і одяг були покриті порохом, розбите та вживане взуття говорило про те, що вони йдуть з далекої дороги. Вони були стомлені, і їм хотілося відпочити в готелі, але звуки музики і веселе товариство їх лякали. Нарешті вони зважилися увійти. Їх замітили поруч з бенкетним залом в кімнаті, яка відділяється лише тонкою перегородкою.
Галаслива забава тривала. Чулися безсоромні розмови. Сп'яніла Марія танцювала спокусливий, хтивий танець.
Хтось згадав про старців.
- Подивимося, що вони роблять? Ото, напевно вони моляться!
- Залиште їх у спокої, - сказала Марія з посмішкою.
Але вже кілька безпутних гуляк нудьгуючи біля перегородки, прислухаючись до того, що робиться.
- Тихіше! Щось читають! Послухаємо!
Шум замовк. У тиші чувся злегка заглушений стіною голос старця,який читав :
«Аж тут жінка, що була грішниця у місті, довідавшись, що він був за столом у хаті фарисея, принесла алябастрову, повну пахощів, плящинку, і ставши, вся у сльозах, коло ніг Ісуса ззаду, почала обмивати слізьми йому ноги, потім волоссям своєї голови обтирати, та й цілувати ноги й мастити пахощами»Лк.7.37-38
Ось знайшли місце для подібних читань! - Вигукнув один з молодих гуляк. - Гей, ви там! ..
- Залиш! - Вигукнула Марія. Обличчя її ставало все серйозніше у міру того, як розгорталась дивовижна євангельська історія про прощення грішниці. Вона сама не розуміла, що з нею робилось.
Старечий голос продовжував: «Тому кажу тобі, прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить» Лк.7.47.
- Ну ти-то вже не станеш піклуватися про це! - Шепнув Марії наймолодший із гостей.
Голосне волання був йому відповіддю. Всі вздригнули. Марія стояла вся тремтяча. Смертельна блідість покривала її обличчя. Темні очі горіли полум'ям.
- Геть від мене всі! Залиште мене! ..
В її серці горіли ці чудові слова про прощення, про спасіння, про милосердя Боже. Так засохла земля жадібно ковтає вологу весняного дощу.
Збентежені гості розходилися. Марія кинулася за перегородку до здивованих старців. Миттєве здивування останніх змінилося незадоволенням.
- Іди від нас! - Сказав один з них суворо. - Чи немає в тебе сорому?!
- Отці, не відкидайте мене! Я - грішниця, але ж Господь не відкинув блудниці! ..
Вона припала устами до порохом припалих ніг старців: так велика грішниця Марія стала святою Євдокією. Слово Боже принесло стократний плід.
Так добре засіяне Боже слово приносить не тільки добрі плоди, але як бачимо змінює цю грішницю-жінку на добру Божу дитину. Св.Амвросій : « Послав Бог слово своє щоби вилікувати людину, а не погубити її: це слово є лікарство»
Один із високих церковних достойників навчав, що завжди потрібно проповідувати слово Боже, завжди його засівати, навіть коли мала кількість людей : « і один з любов’ю прийнявши слово, може його передати іншому, а в такий спосіб і сам спастись, і навчити другого».
Щоб Слово Боже приносило в нас той добрий плід, будемо перш за все уважно слухати і читати його і роздумувати над ним, відганяючи всяку неуважність та оберігаючи своє серце від усякої шкідливих думок та турбот.
Якщо будемо ми докладати старання своє до цього, то, звичайно ж, милосердний Господь Сам допоможе нам очистити наші душі від турбот житейських і Своєю благодаттю удобрить їх, щоб ми тут, на землі, принесли Йому добрі плоди і удостоїлися за те нескінченного життя у Небі , «яке приготував Бог люблячим Його» 1 Кор.2.9. Амінь.
Протоієрей Тарас Огар, Парафія Святої Параскеви