Напевно більшість із нас розуміють, що це є доглядати за хворою людиною. Мене більше будуть зараз розуміти ті, які на своїх бачили як до їхніх недужих - ближніх приходила непрохана гостя – смерть.
Ось саме такий скорботний настрій був у будинку благочестивого Яіра до того, як на його поріг ступив Син Божий. У цьому будинку вмирала від важкої хвороби єдина дочка начальника синагоги Яіра, дванадцятирічна дівчинка. І як гірко було батькові і матері бачити її страждання та муки, нестерпний біль, а головне читати в її очах безмовну прохання: «Рятуйте ! Допоможіть!» Чим могли батьки допомогти дочці котра помирала? Хіба здатна земна людина врятувати від смерті ближнього свого?
Але ось в серці Яіра прокинулася надія - він почув, що поблизу його будинку знаходиться великий Зцілитель, спроможний одним словом вилікувати найважчі недуги.Рухомий скорботою і упованням, він пробився крізь натовп, який оточував Спасителя, і припав до Ісусових ніг, став благати Його завітати до нього в будинок Лк.8.41. Яір попри свій високий соціальний статус, а був він начальником синагоги, вчителем народу, користувався загальною повагою і пошаною, але ось, прибитий горем, він на очах усього міста впав до ніг невідомого прихожого. І як зрадів Яір, коли Ісус зглянувся до його смирення, погодився відвідати його будинок! «Віруючий не той, хто думає, що Богові все можливо, але хто вірує, що отримає від Бога все, що просить», - говорить преподобний Йоан Ліствичник.
Ісус простував до будинку Яіра повільно, тому що Його шляху перешкоджав спраглий чудес натовп. В цей час до Яіра, серце якого прискорено билося від нетерпіння, підійшов слуга, який сказав: «Дочка твоя вмерла, не турбуй Учителя» Лк.8.49. Знову нещасний батько опинився на межі відчаю, але Спаситель підбадьорив його: «не бійся, тільки віруй» Лк.8.50. На що, здавалося б, залишалося сподіватися Яіру? Все скінчено, дочка померла. Однак слова Спасителя вдихнули в Яіра мужність - і всупереч усякій очевидності, всім доводам розуму він продовжував вірувати. Така віра є подвигом в очах Господніх, і Син Божий не забарився з нагородою вірному слузі своєму. Бачимо що « ось гордість розуму без віри!Те , чого не розуміє, над цим свариться. Тому він і недостойний видіти чудеса премудрості Божої». В цей же час жінка, яка хворіла на кровотечу 12 років, доторкнувшись до Ісуса у цьому натовпі зцілилась. Це зцілення не давало Яіру впадати у відчай.
Коли Господь побачив як плакали та голосили рідні та знайомі померлої дочки Яіра, Він сказав: «Не плачте, вона не вмерла вона, але спить». Ці слова вельми для нас втішні. Життєдавець називає смерть нашу сном. Чому? Тому що буде загальне воскресіння мертвих, як загальне пробудження від сну, і все це відбуватиметься - в силу Його смерті та Воскресіння, «бо як в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі». 1Кор.15.20
Виславши всіх геть з кімнати, де лежала померла, крім Петра, Якова та Івана та батька і матері померлої, і, взявши її за руку й скрикнув, говорячи: «Дівчино! Пробудися » Лк.8.54 І що ж? Ось, дорогі в Христі, в цьому уривку Євангелії ми бачимо образ нашого майбутнього воскресіння: подібний голос Божого Сина почують мерці в друге пришестя Сина Божого «і, почувши, оживуть, і вийдуть ті що творили добро у воскресіння життя, а ті, що творили зло - у воскресіння суду» Ів.5.29.
Немає такої біди, яку не переміг би Переможець смерті, немає такої втрати, яку б не заповнив Дарувальник вічності, і немає такої печалі, яку б не зцілив Утішитель скорботних. Там, де Господь, сльози змінюються радістю, торжествує надія, відчай поступається місцем радості.«Дівча не вмерло, тільки спить» Лк.8.54 Смерть, в очах Ісуса - це тільки сон...Це порівняння смерті зі сном не нове й не чуже нам, бо воно повторюється у Святім Письмі. У Старому Заповіті так говорить Господь до Мойсея: «Це ти спатимеш з батьками твоїми». А пророк Даниїл так говорить: «Багато з тих, що сплять у земному поросі, прокинуться: одні - на вічне життя, інші - на вічний сором і ганьбу» .Дан. 12.2. Знову ж, у Новому Заповіті каже Христос цілком виразно про померлого Лазаря: «Лазар, наш друг, спить; Я йду, щоб його розбудити зі сну». Ів.11.11. Святий Єронім пояснює, чому смерть називають сном, а мертвих сплячими: бо в Бога мертві живуть так, як сплячі в нас. Вже навіть у давнину погани, які нічого не знали про воскресіння мертвих, вірили в близьке споріднення смерті та сну. Римський письменник Ціцерон казав: «Ніщо так не подібне до смерті, як сон». Смерть і сон - це спочинок після праці, тільки смерть - це вічний сон, як ми часто чуємо в наших українських приказках і піснях. «Спіть, хлопці, спіть»... - звертаємось ми піснею до наших померлих героїв. Недарма ж мерців у нас називають покійниками, цебто тими, що пішли на "спокій, на сон.
Втомлені тяжкою щоденною безкінечною працею, ми ніколи не маємо достатнього відпочинку, аж поки ангел смерті не застукає до людини, і тоді її знеможене тіло й кості знайдуть вічний відпочинок... Подібно до запрацьованого робітника, що тужить за приходом вечора, щоб відпочити, так і чесний християнин тужить за вечором життя свого і готується до великого спочинку. Смерть, вічний сон - це визволення людини з «долини сліз» життя земного. Людина, що тяжко хвора й прикована до ліжка довший час чекає, щоб Господь її покликав, вважаючи це за найбільше добродійство, що припинить її страждання.
З цих прикладів видно, як і де треба шукати помочі на нашу духовну смерть. Покірно і з довір`ям молитися Богові - це перші ліки на смерть душі. Людська поміч тут безсильна, тільки Божа ласка може відвалити цей гробовий камінь гріха. Тож уважай, душе моя, і зачини ворота твого розуму, щоб ти могла послухати, що каже тобі Господь. «Мене тримайся, — каже Господь, — і знайдеш спокій душі. Лиши все світське, а шукай того, що Божеське й вічне!» Амінь.
Протоієрей Тарас Огар, Парафія Святої Параскеви