Дорогі брати і сестри!
Якщо ми запитаємо себе, чим же це зцілення (Лк. 13:10-17), відрізняється від інших аналогічних чуд, про які розповідають нам євангелисти, ми спершу, може, не зуміємо відповісти на це питання. Але, замислившись, помітимо: сама жінка і не думає звертатися до Ісуса! Вона ховається десь там, в глибині жіночої половини синагоги, і соромиться зі своєю важкою довголітньою хворобою показатися старшим синагоги, а також Учителеві, Який прийшов разом з іншими на молитву, і про Якого, напевне, у них вже у громаді чули.
І тоді Христос Сам помічає її і Сам, читаючи в її серці невисловлене прагнення, приходить їй на допомогу – дає їй зцілення. Тим самим Він показує кожному з нас взірець такого справжнього милосердя, яке не потребує прохань, звернень, довгих умовлянь. Ні, кожен із нас, йдучи за прикладом Самого Спасителя, має сам відчути потребу ближнього і поквапитися йому на допомогу, не очікуючи, коли цей ближній нам скаже про свої потреби.
Дуже часто ми не даємо розвинутися в собі цьому християнському талантові. Дуже часто ми стаємо жертвами шахраїв, які приходять до нас під виглядом постраждалих, хворих і випрошують у нас гроші для того, аби змарнувати їх. У той самий час справжні потреби часто лишаються сором’язливо прихованими людьми, які живуть обіч нас. І скільки тисяч таких людей тут у нас, у Харкові! А скільки мільйонів їх в Україні! І, може, ті негаразди і випробування, що їх переживає наш народ, наша країна, є перевіркою того, наскільки ми загартовані у християнському милосерді, наскільки ми володіємо талантом бути милосердними, як милосердний Христос.
Адже, справді, ми бачимо з масових вуличних акцій, які пройшли протягом 2011 року, що дуже часто люди виходять вимагати чогось тільки тоді, коли це їм самим треба: їхній соціяльній групі, їхній партії, їхньому середовищу. Але їхня енергія згасає, коли йдеться про потреби іншої людини.
Християнин якраз і має серед випробувань, страждань, серед економічних криз і потрясінь вміти помічати не тільки те, що йому болить, а й те, що болить ближньому. І християнин має бути готовим прийти на допомогу іншому в разі потреби. Бо ж Христос учив нас бачити Себе Самого в нашому ближньому! І через допомогу іншій людині ми проходимо іспит на те, чи є ми подібними до Христа. Чи готові ми поводити себе в таких тяжких і кризових ситуаціях так само, як Він?
Не завжди така поведінка розуміється іншими… Бачимо самі, як неадекватно сприйняли старші синагоги те, що Христос поквапився зцілити хвору. Вони навіть не звернули уваги на саму неймовірність цього чуда. Вони не оцінили того, що Христос надав допомогу важко хворій, яка потребувала цього. Вони помітили зовсім інше: те, що Він зцілив у суботу (Лк.13:14), тобто в день відпочинку, коли старозавітня релігія категорично забороняла будь-яку працю. Не тільки грубу фізичну, але і подібну до тієї, яку здійснив Христос, – зцілення хворої. Христос говоритиме про таких фарисеїв, що вони помічають порошинку, заскалку в оці іншої людини, але не помічають колоди у власному оці (Лк. 6:41-42).
Чи не трапляється таке і з нами теж? Чи не буває, що ми засуджуємо іншу людину за те, що вона не досить ретельно виконує формальні приписи, які для нас здаються головними, але не помічаємо того, як ревно по–християнському вона поводить себе у повсякденному житті, у служіння ближньому? І тому описана в сьогоднішньому євангельському читанні ситуація є для нас не тільки повчанням, але й підказкою. Треба вміти бачити добро, яке роблять інші люди, і не зосереджувати всю свою увагу на їхніх манерах, на тому, що вони говорять, або й як вони часом говорять.
Христос вчить нас бути милосердними. Він скаже: «Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36). Але Він же говоритиме також, що Він і Отець – одно (Ін. 14:8-10). І тому Сам Христос дає нам у Собі Самому ікону, тобто, образ Отця. Бо ж Він є однією з Осіб Триіпостасного Бога, і повнота Божества приходить до нас через Спасителя. А отже, Він дає для нас модель поведінки і підказує, яким саме має бути наш шлях через життєві труднощі і випробування до вічности.
Отже, сенс сьогоднішнього Євангелія можна було б висловити тими словами, якими Сам Він говорив до учнів: «Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36). Амінь.
Архиєпископ Ігор (Ісіченко)