“Коли хтось хоче йти за мною, 
хай зречеться себе самого, 
“візьме на себе хрест свій і йде за мною. 
(Мр.8,34)

Вступ. В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа! Третя неділя Великого Посту називається Хрестопоклінною. В цей день у храмах виставляється Господній Хрест, щоб пригадати ціль життя людини та щасливо зустрінути Воскресіння Христове. 

І). Хрестопоклінна неділя – середина великого посту. Святе Письмо проголошує Ісуса Христа Царем, Пророком і Первосвящеником. Цар у християнській Церкві є той, хто служить і віддає своє життя за ближніх. Христос з любові приймає людську природу і стає нашим Царем, а тому перед Ним схиляється всяке коліно (пор.Флп. 2,10). Іван Золотоустий навчає, що тільки цар може служити своєму народу і померти за нього. 

Ісус Христос є Первосвящеником, бо приніс Себе у жертву, хоча не мав жодної смертної провини. Він говорить своїм учням: “Надходить бо князь світу цього. Щоправда, у мені не має він нічого…” (Ів.14,30). Первосвященик добровільно приймає смертний вирок і безмежною Божою любов’ю звільняє всіх людей від жахливих кровавих жертвопринесень. Життя погоджується бути виснаженим, Світло погоджується згаснути, Вічність погоджується на смерть у гріховному світі. 

Христос – Пророк Нового Завіту, а Його Слово є пророче і походить від Бога, стає тілом, помирає на хресті та воскресає. Божа любов є жертовна, досконала, що віддається на смерть. Отже, поклоняючись Хресту Господньому, ми бачимо Пророка і Первосвященика розп’ятого за народ з його царською гідністю. Ось чому шанування Хреста – таке важливе в практиці Церкви. 

ІІ). “Пом’яни мене Господи, коли прийдеш у царстві Твоїм” (Лк.23,42). Хрест став праведним присудом для двох розбійників: одного за тяжкий глум привів до пекла, а другого звільнив від гріхів і привів до неба. 

Справедливість людська за злочини карає смертю, а Боже милосердя спасає від неї. Тому Іван Золотоустий називає хрест духовним торжеством, джерелом благодатей, виходом із незнання, світлом для тих, що сиділи у темряві. Хрест примирив нас з Богом, а вороги стали друзями (пор.Еф.2,13). Ось розбійник, засуджений на кару смерті та покинутий суспільством - отримав помилування. Чому? Добро Ісуса Христа стало дзеркалом для душі грішника. Гріхи зруйнували його життя та привели на розп’яття. Розбійник осуджує себе і за це отримує прощення від Бога. Хоча він не ходив з Христом, не бачив чудес, не отримував влади над духами і не був учасником Тайної Вечері, але виявив велику мудрість. Покаянні слова “Пом’яни мене Господи, коли прийдеш у царстві Твоїм” (Лк. 23,42) відкрили йому рай. 

Інший розбійник оправдовував сам себе, не погоджувався зі своїм покаранням і тому був засуджений. Він бачив своїми очима велику зневагу Ісуса від натовпу воїнів. Слова сказані зневажливо до розп’ятого Ісуса: “Інших спасав, - себе спасти не може” (Мт.27,42) негайно відкривають злочинцеві двері в ад. Жодний цар ніколи не згодився б посадити біля себе розбійника або раба, як рівного собі, і ввести його таким способом до себе в палату. А Христос вводить першого розбійника зі собою у Небесний Єрусалим, роблячи його гідним райського блаженства. 

Подія на Голгофі в повноті показує духовний стан людства і робить нас суддями та примушує робити вибір: йти за голосом совісті або за голосом цього світу. На Хресті висить праведник, про якого говорить Пилат: “Жадної провини не знаходжу я на ньому” (Ів.18,38), але, вмивши руки, він віддає Його розлюченому натовпові. Хрест робить дуже важливе відкриття: правда у цьому світі є небажана, бо вона виявляє гріх світу і вимагає перемін. Її боляче сприймають могутні цього світу, потопаючи у своїх беззаконнях, але навіть прості люди відкинули її. Квітної неділі вони вигукували “Осанна!”, але підкуплені фарисеями люди через декілька днів несамовито кричали: “Розіпни!”. Це нагадує нам сучасні вибори, неможливість створити коаліцію, всі думають про власні інтереси та вигоду. Поема Шевченка “І мертвим і живим” так говорить про наш час: “Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти Її розпинають”. Любов до Бога та народу України може допомогти створити парламентську єдність за найкоротший час. На жаль, наслідком наших підкуплених голосувань стала війна в Україні, втрата робочих місць, процвітання п’янства, знищення дітей в лоні матерів, масовий виїзд на рабську працю за границю, розпад молодих сімей і т.д. 

ІІІ). Щастя сім’ї проходить через Хрест. Молоді люди перед шлюбом бажають один одному любові і щастя. Вимовляти слова “люблю” до шлюбу дуже легко, але йти дорогою справжньої любові у подружньому житті набагато важче. Статистика розлучень вражає, бо кожна друга подружня пара впродовж п’яти спільних років життя розлучається. Люди в багатьох випадках не готові взяти на себе хрест відповідальності і самопосвяти, але й на превеликий жаль, не розуміють . На кожному кроці нав’язується смертоносна культура мислення у питаннях дошлюбної чистоти, подружньої моралі, взаємної вірності, відповідальності за народження дітей. 

Світ показує диявольські приклади відкинення хреста у виховних закладах, у школі, в державних установах… Хрест хочуть забрати зі стін, із грудей та свідомості віруючого християнина, щоби ніхто не нагадував людині про хресну жертву Ісуса і не розказав правди. Тому сучасне подружжя щораз менше дивиться на хрест, який найкраще вчить справжньої любові між чоловіком і жінкою та відкриває їм дорогу до неба. Адже після шлюбу найкраще проявляється готовність до самопожертви, діяльної любові, дарування свого часу, переживань, праці задля щастя і добра єдиної найкращої особи, яку подарував нам Господь. Це не завжди легко. 

Одного разу, так званий “новий українець”, перед шлюбом підійшов до священика з проханням домовитись викинути зі шлюбної присяги слова: “…не залишу тебе аж до смерті”. Церква говорить про любов, вірність і чесність подружню, як важливі складові подружнього життя. Подруги свідомо і добровільно присягають одне перед одним, перед всією Церквою і перед Богом на все життя. Неможливо любити якийсь час, бо любов подружня постійно розвивається і поглиблюється впродовж усього життя. Ця дорога єднання і любові у подружжі основується на згоді, бажанні чоловіка та дружини, але насамперед на Господній силі. У молитві під час вінчання священик просить Божого заступництва для молодят: “З’єднай їх в однодумності, вінчай їх на любов, злучи їх в одне тіло, даруй їм потомство і радість у дітях”. Отже, не тільки власними зусиллями, але найперше Божою благодаттю скріплюємо та будуємо взаємну подружню любов. 

Приклад. Одна жінка прийшла до священика за порадою і дуже нарікала на свого чоловіка. Вона розповідала скільки багато зробила для нього, щоби він змінився, але нічого не допомагає. Сподіваючись почути від духовного отця про якісь особливі найновіші методи навернення, а натомість почула дуже просту пораду: “Почніть молитись за свого чоловіка, а його попросіть молитися за вас кожного дня принаймні один раз “Отче наш” і “Богородице Діво”. Жінка, яка ходить весь час до храму, здивовано відреагувала на це: “І що, справді це допомагає?”. 

Насправді, саме молитва стає джерелом нової сили і натхнення у подружньому житті. Господь тоді через Хрест відкриває подругам справжню любов. У кінці кожного вінчання священик накладає на голови молодих вінці як символ мученицького подвигу на землі, який закінчується царською славою і нагородою у небі. Такої нагороди бажаємо кожному християнському Подружжю в нашій Єпархії, щоби обидва подруги не боялися дороги спільного хреста, жертви і відповідальності одне за одного, згадуючи слова присяги: “Так мені, Боже, допоможи, в Тройці святій Єдиний, і всі святі”. 

Висновки. “Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде за мною” (Мр.8,34). Хрест – це є незрозуміла мудрість і животворяща сила для цього світу. Господь дарує людям благодать завдяки хресній жертві. Божественна любов від Хреста зміцнює сім’ї, будує державу, рятує людей, ведучи їх до життя вічного. 

Нехай Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможе пізнати і полюбити Животворящий Хрест Господній. Господи, благослови нам успішно пройти хресну дорогу свого життя і стати учасниками Божественного життя. Амінь. 

Благословення Господнє на вас! 

+єпископ Василій Івасюк 

Правлячий Архієрей Коломийської єпархії УГКЦ

Виголошено в прокатедральному соборі Успення Пресвятої Богородиці, м. Чернівці, 

3 квітня 2016 р. Б.