Дорогі брати і сестри!
Лишається ще біля місяця до завершення Великого посту. Ми вступаємо у його середній тиждень. Але вже весь цей тиждень позначений одним тривожним і водночас славним знаком – знаком Чесного Хреста.
Колись давні автори любили порівнювати хрест із ключем, яким відчиняється для людини Небо. Але не тільки Господь, приймаючи хресну смерть на Голгофі, відчиняє для людського роду шанс на Боже прощення та вічне й блаженне життя у Небі. Кожен із нас також може володіти цим ключем для себе. Але він здобувається перемогою над самим собою.
Піст – це не час для усамітнення, для відриву від зовнішнього світу. Бо в цьому зовнішньому світі ми можемо не побачити Того, Хто й наповнює все сенсом – Самого Христа, Спасителя, Відкупителя світу. Другу Особу Пресвятої Тройці, через Кого створений світ і Ким він відкуплений.
Атеїзм – це не тільки продукт ХХ століття. Ще стародавній пророк Давид писав: «Сказав безумний у серці своїм: «Бога нема» (Пс. 13:1). Безумство може з’являтися тоді, коли людина постійно й повсякчас концентрується лише на собі, себе бачить центром всесвіту і не помічає Того, Хто стоїть понад усім, Хто все створив – Самого Бога. Навіть тоді, коли людина начебто і ходить до церкви, практикує християнські обряди, коли людина молиться, – навіть тоді вона може заразитися такою собі властивою для нашого часу еґоїстичною єрессю.
Людина нашого часу могутня, технологічно озброєна. Вона може жити без родини, порядкуючи сама господарством, чого не годна була робити людина пару тисяч років тому. Вона може працювати, не виходячи з дому. Вона може бути сама. І ось це усамітнення – велика спокуса сприймати довколишній світ лише остільки, оскільки він тобі корисний. «Не корисно, то не потрібно». «Не буду ні з ким спілкуватися, не буду виходити з дому, контактувати…». І це навіть можна поставити собі за чесноту!
Христос навчає нас не ставати жертвою цієї спокуси. Лише той, хто рухається, хто йде за Ним, здатен дійти до вічного Небесного Царства. Він нагадує нам це через слова Євангелія сьогодні. А Церква розносить по всіх усюдах Господні слова (Мр. 8:34-38). Взяти свій хрест – значить не тікати, не ховатися від своїх обов’язків у суспільстві, від свого служіння Богові і ближньому. Взяти свій хрест – значить рухатися, рости, уважно слухати, бачити й розуміти, що саме відбувається довкола і відгукуватися на ці виклики своїм життям, своїм серцем. Це значить діяти – діяти для того, щоб світ був кращим і світлішим. Не тікати, не виправдовуватися тим, нібито «світ такий холодний, байдужий, жорстокий. Я нікому не потрібен, то й мені нехай ніхто не буде потрібен». Це й буде падінням жертвою князя цього світу, жертвою того, хто стоїть за всіма спокусами й пастками, які нерідко приходять до нас.
Здавалося б, у час Великого посту спокуси не повинні приходити. Але пригадаймо Євангеліє (Мт. 4:1-11). Коли саме до Христа приступив спокусник? Наприкінці Його посту! Саме тоді, коли Христос готувався вже вийти в світ, диявол приступає і пропонує Йому горделиво-самостверджувальні заходи, які мали б продемонструвати світові Його силу. Диявол пропонує явити чудо, пропонує земну силу – всі царства на світі та їхню славу. І що відповів Христос? «Відійди, сатано! Бо ж написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!» (Мт. 4:10). Ісус цитує тут слова псалма, ніби нагадуючи нам: піст – це час усвідомлення ролі Того, Хто йде попереду. Час усвідомлення своєї місії у житті: не цуратися покладених на тебе тягарів і обов'язків, не соромитися і не уникати труднощів та негараздів, які доводиться долати.
Кожному з нас доводиться долати труднощі й проблеми. Немає, мабуть, із тут присутніх нікого, хто сказав би, що всім у своєму житті був завжди задоволений. Бували в житті різні моменти – моменти розчарувань, самотности і непорозумінь, духовних та інших криз… Все це і є наш хрест! Хочеться його часом скинути. Але тоді ми і зійдемо із шляху Христа.
Для Христа теж найважчим хрестом були навіть не страждання на Голгофі, а крики, які лунали довкола: «Розіпни, розіпни Його!» – свідчення прикрого нерозуміння Його місії, принаймні, багатьма тими людьми, до яких Він, власне та передусім, і прийшов. Хрестом для Нього був і Юда, який був разом із Ним і, зрештою, зрадив Його… Скільки таких - суто людських тягарів ніс Сам Христос! Але, попри це все, Він, тим не менше, продовжував любити й прощати всіх цих людей. І, даючи нам у всьому цьому належний приклад і взірець, запрошує й очікує подібної життєвої постави і від кожного з нас.
Коли нам буде важко й не дуже затишно в житті, пригадаймо, що й Христос усе це випробував. І переживання, складнощі, проблеми в стосунках із оточенням, розчарування тощо є теж частиною нашого життєвого хреста. Не скидати їх із себе, гідно нести через життя, пам’ятаючи про те, що тим самим ми йдемо слідом за Христом, виконуючи Його заповіт – ось у чому виявляється християнська мужність і відвага. Бо в кінці життєвої дороги чекає на нас Христос, відкриваючи хрестом, ніби ключем, двері до вічного й блаженного життя в Царстві Божому. Двері до вічної радости з Тим, Хто, пройшовши землею шляхом жахливих страждань і випробувань, привів нас до вічної слави в Небі. Амінь.
Архиєпископ Ігор (Ісіченко)