В сьогоднішньому євангельському читанні ми чули про зцілення біснуватого юнака, з котрого Господь наш Ісус Христос вигнав німого та глухого біса. Зцілив його через молитовне благання батька, який розповів, що хлопчик хворів з дитинства. Цей демон жорстоко мучив хлопця: кидав в огонь і в воду, юнак втрачав свідомість, з рота його йшла піна, він скреготав зубами і ціпенів.
Батьківське серце переживало через муки сина, безуспішно шукаючи тих, хто б міг допомогти його дитині. Жоден лікар не зміг зцілити цього хворого. Більш того, навіть апостоли, найближчі учні Христові, до яких батько звернувся за допомогою, не могли допомогти нещасному юнаку. І ось, перебуваючи у розпачі, батько чіпляється за ще одну надію, він приходить до Господа і просить Його: «Якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над ним» (Мр. 9:22).
«Якщо можеш…» – в цих словах ми бачимо сумнів та маловір’я. Батько від щирої душі бажає, щоби його дитина зцілилася, звільнилася від гнітючої та страшної хвороби. Проте скільки разів його сподівання виявилися марними, розбиваючи та руйнуючи віру на чиюсь допомогу. Тому й віри в Божу допомогу в ньому залишилося зовсім мало.
Господь милосердний до всіх стражденних, тому Він велить привести нещасного хлопця, щоб весь навколишній натовп переконалися в могутності Господа як Бога. Спаситель докладно розпитує батька про хворобу сина і той, у відповідь перед численним народом, розповідає про тяжкість страждань юнака. Скільки разів цей нещасний батько переповідав про своє горе різним людям! Скільки разів він надіявся не на Бога, а на всякого роду лікарів, цілителів. Навіть до апостолів він прийшов зі своєю бідою не як до виконавців Божої волі, а як до небачених досі чудотворців. Вони бажали допомогти, але не змогли, тому що зіткнулися зі стійким невір’ям батька.
Господь звертається до нього зі словами підбадьорення: «…все можливо тому, хто вірує» (Мт. 9:23). Зцілення сина можливе за однієї єдиної умови: необхідно мати сильну і стійку віру у Божу всемогутність і Його безкінечне милосердя до людського роду. Ці слова благодатно подіяли на душу батька, він в сльозах припав до ніг Спасителя і від усього серця вигукнув: «Вірю, поможи моєму невірству!» (Мр. 9:24). Батько дуже любив свого хлопчика і досить багато страждав за нього, але, спілкуючись зі Спасителем, раптово зрозумів, що віра його ще така слабка, недостатня, звідси – сльози, розчулене серце і визнання Спасителя. В ту ж мить віра цієї людини не просто зросла і зміцніла, вона стала безсумнівною! І негайно за те була нагорода: Господь наш Ісус Христос зцілив юнака, вигнав з нього диявола, він став здоровий. І щасливі, безмежно вдячні Богу, батько і син відходять із заспокоєнням та невимовною радістю.
Після того, як Спаситель виганяє біса із хлопця, залишившись наодинці із Христом, учні запитують Його: «Чому ми не могли його вигнати?» (Мр. 9:28). Господь відповідає до них зовсім не те, що вони хотіли б почути: «О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму?» (Мр. 9:19). Господь вказує на те, що через спосіб життя в людини відбувається пошкодження та спотворення душі. «О роде невірний!» – ці слова, ніби звернені до нас із вами. Проте Господь одночасно посилає в них нам надію, кажучи: «Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму?» (Мр. 9:19). Доки Господь буде терпіти нас грішних, розпущених і негідних? І Сам Господь дає нам відповідь доки буде нас терпіти: «Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28:20).
Аж до кінця світу Господь буде терпіти наші гріхи. Він терпить, закликаючи нас до спасіння, і спасає нас Своєї хресною смертю. Він зцілив біснуватого хлопця, вигнав біса, знищив силу зла. І від наших душ Господь проганяє силу зла відповідно до нашої із вами вірі. Проте ми усвідомлюємо, що наша віра зовсім слабка. Господь і тут нас не полишає, продовжує нас підбадьорювати та вказує на ще іншу причину: «Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом» (Мр. 9:29). Це означає, що для того, щоб виганяти демонів, потрібна віра більш досконала, яку можна отримати тільки через піст та молитву. Можливо, учні Христові, почувши розповідь батька про довгі страждання біснуватого юнака, засумнівалися в собі і не мали достатньої сили віри для вигнання злого духа.
Коли Ісус вперше посилає Своїх учнів, то вони: «Виганяли численних бісів, а й намащували олією чимало хворих та оздоровлювали» (Мр. 6:13). Вони були обізнані, як виганяти бісів. Проте цього разу їх очікувало розчарування та невдача. Звичайно, вони здивувалися та були спантеличені. Вони зробили все правильно, проте не подумали тільки про одне: «Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом» (Мр. 9:29).
Всім нам в ці дні Великого посту наша Церква ще раз нагадує про те, що кожній людині, котра прагне до кращого, прагне виправити свої недоліки, очистити гріхи, беззаконня, пристрасті, котрі живуть, як змії, в нашому серці, неможливо їх вигнати з себе без молитви і посту. В ці дні Великого посту не потрібно зневірюватися, а пам’ятати, що піст – це фундамент для цілого року, бо те, що ми посіємо – те і пожнемо. «Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна. Що хто посіє, те й жатиме. Хто бо для свого тіла сіє, той з тіла пожне зотління; а хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне» (Гал. 6:7-8).
АВТОР: о. Микола· 17/03/2018
Джерело: Сайт парафії Святого Миколая, с. Гвізд УГКЦ