Проповідь на Світлий Вівторок

У Святому Письмі під виразом дороги розуміємо не тільки якесь переміщення з одного місця в інше, а як символ людського життя, як життєву дорогу.

Воскресіння Ісуса Христа – це подія, яку неможливо зрозуміти розумом. Тому святий Лука в своїх описах багато приділяє уваги часу між Воскресінням і Воснесінням. Тепер, коли Ісус Христос в повнім блиску благословенного Тіла, після седмиці, повстає перед Апостолами, вони розуміють, що то не дух, а живий Ісус Христос. Господь дозволяє доторкнутися до Себе, розмовляє з ними і благословляє їх.

Дуже важливе для нас запитання, як жити з Христом, пояснює нам свята подія, що сталася по дорозі в Емаус. Як два учні, подавлені подіями Страсного тижня, вийшли із міста Єрусалим, щоб піти в місто більш безпечне і спокійніше. По дорозі до них приєднався Незнайомець, Котрий йшов дальше з ними. Євангелист Лука називає Його по грецьки – «подорожній». Стурбовані та сумні подорожуючі розповідають Йому про події в Єрусалимі, про свої найпотаємніші думки. Бо Йому можна розповісти про все, навіть виразити глибоке разчарування в поведінці розп’ятого Месії, наміри Якого вони не в силі зрозуміти. Ось вони говорять: «А ми сподівались були, що це Той, що має Ізраїля визволити… І до того, це третій вже сьогодні, як усе оте сталося» (Лк. 24.21). Подоржньому навіть розповіли про свою невіру. «А дехто із наших, що рано були коло гробу, здивували нас. Вони тіла Його не знайшли, та й вернулись й оповідали, що бачили явлення ангелів, які кажуть, що Він живий. І пішли дехто з наших до гробу й знайшли, так як казали жінки, та Його не побачили». Незнайомець, Який разом йшов з ними, звертається до них з суворим докором, але це дорікання повертає їм віру у воскресіння Христа. «О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали пророки. Чи Христові не це перетерпіти треба було й увійти в Свою славу? І Він почав від Мойсея й від пророків усіх й вияснював їм із всього Писання, що про Нього було».

Учні ще не знають, Хто з ними розмовляє. Тільки тепер починається введення учнів в життя Церкви, коли вони усвідомили присутність Христа. Вони говорили один одному: «Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі й коли вияснив Писання?» Це палання серця і є відчуття присутності Христа. Учні поки що не усвідомлювали, слухаючи Його, вони ще більше хвилюються. А коли Він хоче дальше йти, вони не впускають: «Зостанься Ти з нами, бо вже вечоріє і кінчиться день». Слова ці – це Пасхальна молитва Святої Церкви. Бо коли Христос покине, без Бога настане влада пітьми. Запрошений учнями, «Він увійшов, щоб з ними побути». Коли сів до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, подав їм. Тоді очі відкрилися їм і вони впізнали Його. Але Він став для них невидимий. Святий Лука каже: «Він увійшов, щоб із ними побути». Так і було. Він залишився з ними, але у Вірі. Тепер, коли Він став невидимим, учні докоряють собі, що довго не могли впізнати Його по дорозі в Емаус. Отже, вони стають свідками Воскресіння Христа, їх покинув страх, вони повертаються в Єрусалим, звідки недавно перелякані втекли, щоб звістити апостолам радісну вістку, що Господь Воскрес!

Ісус Христос, хоч невидимий, все ж залишився з ними. І до цього часу Воскреслий Ісус Христос подорожує із всією Церквою. Йде з тим, хто мандрує по життєвій дорозі. Христос нам пояснює Святе Письмо, що про Нього сказано. В Тайні Святої Євхаристії, коли священик пререломлює хліб, Ісус Христос дозволяє людям впізнати Себе. Отже, Він присутній у Святій Церкві тепер, Своїм вченням Святого Євангелія, як був присутній посеред учнів по дорозі в Емаус. Щоб відчути Його присутність потрібно тільки повірити і Вірити. Христос для всіх завжди той самий. Він і зараз Той самий, як і коли подорожував по кам’янистим стежкам Палестини, коли після воскресіння перебуває з наляканими людьми, яким бракує віри. Народ завжди шукав можливості доторкнутися до нього, бо з Нього виходила сила зціляла всіх. Ось де велика тайна миру і радості! Коли людина з Богом живе, Бог воскресить її! Амінь.

о. Ярослав КАЩУК

ПРИКЛАДИ

1. На жаль про це рідко згадується в останній час, але Христофор Колумб (1451 – 1506 рр.) бажав доплисти до Індії, щоб понести Слово Боже до поганських народів. Про це свідчать його щоденники, і історики  минулих століть часто згадують про цей факт. Славетний іспанський художник Сальвадор Далі (1904 – 1989 рр.), зображаючи Христофора Колумба, зображає його, як місіонаря, що, ступаючи на нові землі, несе попереду знамено Христове.

Христофор Колумб був дуже побожною людиною і ця побожністю найбільше сподобалась королеві Ізабеллі (1451 – 1504 рр.). Вона виділила значні кошти у 1492 році на, здавалося б, зовсім авантюрну подорож, охоплена також бажанням проповідувати Боже Слово серед поган. Христофор Колумб відкрив нові землі (тоді ще не знали, що це новий материк, який буде названий Америкою, а вважали, що це Індія, описана Марком Поло) і вже за короткий час на декілька століть Іспанія стане наймогутнішою державою світу. За короткий час сотні християнських месіонарів підуть до поганських народів проповідувати Боже Слово, як про це мріяли Христофор Колумб і королева Ізабелла.

Сам Христофор Колумб наприкінці життя, відчуваючи свою близьку смерть, скаже: «Найбільшим моїм відкриттям було не те, що я відкрив дорогу до Нових земель, а те, що в своєму серці зумів віднайти дорогу до Бога».

Через декілька століть, у XVIII столітті, один християнський місіонер, вивчивши мову, пішов проповідувати Слово Боже до диких індіанських племен, що жили в далеких джунглях ріки Амазонки (тепер Бразилія). Декілька років він жив та проповідував серед цього народу і досягнув значної поваги і любові. Але вожді цього народу побачили, що він має серед народу більшу повагу, як вони. Вожді з шаманами підбурили народ і присудили йому покарання – вигнання. Згідно традицій цього народу засудженого заводили глибоко в джунглі і там залишали зв’язаного. Але один індіанець, що полюбив місіонаря за доброту та сердечність, змилосердився на ним, повернувся і розв’язав його. Він сказав, що покаже йому дорогу до великої річки, якою можна доплисти до міста, де живуть його одноплемінники, білі люди. Більше тижня вони мандрували джунглями, аж поки дійшли до ріки. Місіонер розповідав йому весь час про Бога, про жертву Христа, про Біблію, про віру. Навчив його молитися «Отче наш» і «Вірую». Накінець вони дійшли до великої річки (Амазонки). Індіанець допоміг місіонарю змайструвати пліт, на якому можна було плисти річкою. Місіонер сказав: «Дякую, що врятував і показав мені дорогу». «Ні, ти зробив для мене більше. Ти вказав мені дорогу до правдивого Бога».

За декілька років цей індіанець прийшов у місто, вивчився грамоті і став першим християнським священиком зі свого народу. Він продовжив йти тією дорогою, що вказав йому місіонер.

Висновок. Ми також мандруємо життєвими стежками, але дуже важливо на цих стежках віднайти дорогу до Бога. Не так важливо яких успіхів ми здобули у житті, якого багатства і слави, але важливо, чи зуміли ми у своєму житті віднайти дорогу до Бога.

2. Як відомо, першим засновником лікарень був святий Василій Великий у IV столітті. З тих пір в Європі заснувалася традиція, що хворих доглядали монахині. У 1905 році французький уряд вирішив відібрати у монахинь це право. Державна комісія проводила огляд стану лікарень. У місті Реймс вони потрапили у лікарню, де перебували важкохворі на рак та інфекційні захворювання. Зайшовши у першу палату, вони злякалися від побаченого. Лежали люди із зігнилими вухами, носами та іншими органами. Постійно чулися жахливі крики терплячих хворих. Обійшовши декілька палат, вони побачили таку ж картину. До інфекційнохворих побоялися зайти, щоб не заразитися небезпечною хворобою. Всі вийшли у коридор. Голова комісії запитав у монахині: «Скільки ви вже тут працюєте?» «Сорок років», – відповіла вона. «І як ви переносите усе це жахіття?» – запитали члени комісії. «Христос нам допомагає. Ми щодень приймаємо Святе Причастя», – відповіли сестри.

Висновок. Ісус Христос невидимо присутній в Церкві. Його можна побачити не очима тілесними, а очима віри. Але Його допомогу і опіку ми часто можемо бачити видимо. То ж просімо завжди у разі потреби і Він завжди допоможе, завжди заопікується Своїми вірними дітьми.

Мапа міграції громад з МП в ПЦУ