Проповідь на Томину Неділю

Святий Тома виступає в Святому Євангелії, як мужній і рішучий чоловік. Наприклад, коли почув, що Христос пішов до Єрусалиму і жиди хочуть Його вбити, мав відвагу сказати: «Ходімо і ми, щоб з Ним умерти» (Ів. 11.16). А по зісланню Святого Духа, ні один із дванадцяти апостолів не поніс так далеко Христові Науки, як святий Тома. Аж до Індії поїхав проповідувати Слово Боже. Однак, мав він свою слабку сторону. Був дуже упертий при своїй думці і шукав всюди сумнівів. Ті слабі сторони його характеру показалися головно при появах Ісуса Христа. Коли побожні жінки принесли першу вістку про Воскресіння Спасителя, Святий Тома міг сумніватися, але, коли сам апостол Петро засвідчив, що бачив воскреслого Господа, то святий Тома повинен був повірити з іншими апостолами, однак не хотів вірити. Лишив апостолів і пішов собі. Пішов, хоч Спаситель сказав їм чекати на Нього. Не хотів вірити, пішов. Того Великоднього вечора Христос явився всім апостолам, святого Томи не було. Коли вернувся святий Тома, апостоли почали говорити йому, що бачили Ісуса Христа, дотикалися Його ран. А святий Тома все ж не хотів повірити, ще більше став упертий при своїй думці, відкидає їх свідоцтва і дає свої умови, під якими він повірить, що Христос воскрес. «Не повірю, доки не вложу свої пальці в рани Спасителя, доки не торкнусь Його проколеного ребра. Не повірю, поки не побачу на Його руках знаків від цвяхів і не вложу свої пальці в рани від цвяхів, і не вложу своєї руки в Його проколений бік, не повірю» (Пор. Мт. 20.25)

В тих словах дійсно виявляється вперте невірство. Він не приймає того, що говорили йому свідки. Їм не вірить. Зі сторони святого Томи це не тільки не гарно, але є гріхом, і то великим. Він ставить свої умови, при яких повірить. Не вистачить, щоб йому Спаситель з’явився, ні! Він ще вимагає дотику Його святих ран. Уперте невірство Святого Томи.

А сьогодні скільки то людей так само чинить «Вірю тільки в те, що бачу і розумію», – не один каже. Зле кажуть, бо то вже невіра. Це ж уже не значить вірити. Якби запитати таку людину в церкві: «Чоловіче, віриш, що ти є в церкві?» Він відповів би: «Що таке дурне питаєш, та я знаю, що я є в церкві, не треба мені в це вірити, бо сам це знаю і бачу». Він вірить у те, що бачить. Варто тоді людину запитати: «Чи бачив ти свій розум?» Природно відповість, що ні. Отже, з того виходить, що і не маєш розуму, бо не бачиш його. Віра значить приймати за правду те, чого ми не бачимо власними очима. Тому ті, що говорять: «Вірю тільки в те, що бачу», зле говорять. Вірити, значить: «Зважати правдою те, що нам хтось говорить, або оповідає». Не те, що бачимо, а повірити у те, що нам хтось говорить. Наприклад, коли кажу вам, що я був в місті Кіченер, то вірите, що таке місто існує, хоч його не бачили – приймаєте моє слово за правду.

Християнська віра значить, що ми приймаємо за правду все, що Бог Всемогутній об’явився. А що Бог нам об’явив, цього вчить нас Свята Католицька Церква. Чому віримо? Не тому, що все розуміємо докладно, ні, бо багато правд (істин) віри не розуміємо і зрозуміти до кінця не зможемо, але віримо, бо це Бог нам об’явив. Той Бог, що є самою правдою, що помилитися не може, ані нас у блуд ввести. Не кажу, що віра свята відкидає уживання розуму. Ні, бо Той самий Бог, що дав нам віру, дав нам і розум, дав нам свої об’явлення і також закони природи, то значить, що одне другому не може противитися, ані розум вірі, ні віра розумові. Хоч віра не противиться розумові, однак є багато таких речей, в які віримо, хоч їх не розуміємо. Наприклад, Свята Євхаристія, Свята Трійця.

Часто чуєте, що кажуть: «Вірю тільки в те, що розумію». Скільки то є речей природи, які бачимо, вживаємо, а яких до кінця не розуміємо? (Не то небесних речей) Чи знаємо, чому спрямований рух електронів дає нам світло, електрику? Ні. Ми тільки знаємо, що такі закони природи існують, її вживаємо, навіть бачимо, але самі вчені, професори, природи виникнення до кінця не знають. Це тайна природи. Можливо, цю тайну колись відкриють, бо вже скільки тайн природи відкрили, але набагато більше є ще не розкритих тайн. Тож будьте певні, що коли не можемо зрозуміти тайни природи, то (тим більше) і не можемо зрозуміти небесних тайн. Ми віримо, що є три особи Божі, а один Бог – що в Христі є дві природи, а одна особа. Як це можливо, зрозуміти не можемо, але віримо, що так є, бо Бог об’явив нам, що так є.

Мусимо вірити у все, що Бог через Святу Католицьку Церкву дає нам до вірування. Не можемо казати, що я вірю у все, тільки не в Святу Сповідь, не вірю, що Свята Церква непомильна, не вірю в Хрещення, або не вірю, що Святіший Отець є головою Христової Церкви на Землі. Треба вірити у всі правди Святої Церкви. Раз один чоловік відійшов від Святої Церкви Католицької, і пристав до протестантської, бо не хотів вірити, що Святе Причастя – це дійсно Ісус Христос. Одного дня маленька дівчинка почула, як він говорив про це з родичами, і каже йому так: «Ти не віриш, що Святе Причастя це дійсно Ісус Христос?» Він каже: «Ні». Вона йому відповідає: «То ти кажеш, що Христос хибно учив, хибну науку лишив нам?» Коли хтось відкидає навіть і одну науку, називає Христа обманцем, брехуном. Христос є Богом, і Його всі слова правдиві, не тільки декотрі. Бог не міг помилитися ні на чім. Тому ж то, хто не вірить у всі правди віри і відкидає хоча б тільки одну науку Святої Церкви, перестає бути католиком. Святий апостол Яків пише так: «Кожен, хто виконує увесь закон, а грішить в одному, то стає у всьому винним» (Як. 2.10).

Восьмого дня по воскресінню знову були учні разом в кімнаті, а двері були замкнені, і святий Тома був з ними. Христос увійшов до них через замкнені двері і сказав їм: «Мир вам». Відтак закликав святого Тому, повторює йому слова і каже: «Томо, глянь на мої руки і вложи свою руку між мої ребра і не будь невірний, лише вірний». А святий Тома, зворушений до глибини душі, припав до ніг Спасителя і закликав: «Господь Мій і Бог Мій».

Скільки чеснот знаходиться в тих словах – віра, покора, побожність, любов, сором’язливість, жаль, вдячність і повне віддання себе Спасителеві. «Господь Мій і Бог Мій» – це великий акт віри. Гарний приклад грішникам до наслідування.

Святий Георгій про ту подію пише, що навернення святого Томи більше, як свідоцтво всіх інших апостолів, помагає нам у вірі, помагає повірити  у Христове воскресіння. Бо святий Тома потім не лише проповідував воскресіння Спасителя в Персії та Індії, але за ту святу правду, в котру перше сам не вірив, аж побачив самого Спасителя, віддав своє життя. Якщо б Христос не воскрес, Він відрікся б хибної науки, щоб тільки жити. Це є одним з найбільших доказів про правдивість воскресіння Ісуса Христа. От і добрий приклад до наслідування відпавших католиків. Вернутися до Христа, вірно посвятитися Богові, до того степеня, щоб веліти радше смерть, ніж життя без Христа – це дійсно гарний приклад.

Відповідає Христос Святому Томі: «Для того, щоб бачив Мене, Томо, повірив ти, але блаженні, що не бачили, а увірували». Ісус про нас говорив, коли сказав: «Блаженні, що не бачили, а увірували». Ми не мали того щастя бачити Христа воскреслого, але наша непохитна віра злучить нас з Христом навіки.

Віра – це правдива мудрість. Ми звичайно кажемо: «О, цей мудрий, бо вміє читати, а той ще мудріший, бо вміє читати  по французькому». А я вам кажу, що той мудрий, що має віру. Життя чоловіка не закінчиться зі смертю, воно тоді лише почнеться. Хто вміє добитися до другого, кращого життя, той мудрий, а ту мудрість дає тільки тверда віра.

Даремно шукають деякі люди мудрості в самих книжках, шкода роботи. Дорога до Небес тільки одна. Про неї знає часом бідний краще, ніж вчений – а цією дорогою є Свята Віра. Амінь.

о. Василь АНИН

ПРИКЛАДИ

1. У великому місті була багата пані, що не вірила в ні що, тільки, що бачила і розуміла. Раз, як ходила вулицею, побачила нещасного сліпого чоловіка і питає: «Чи ти вродився сліпим, чи мав якийсь випадок?» Він каже: «Пані, я сліпим вродився». Пані каже йому: «Який ти нещасливий, що ніколи не бачив гарного сонця і не знаєш, що то є світло». Відповідає сліпий: «Ні, ніколи сонця не бачив, не маю найменшого поняття, як воно виглядає, а вірю, що воно має бути чудове, гарне». «Як ти можеш вірити, коли не бачиш? Я ніколи не вірю в те, чого не бачила і не розумію», – каже пані. Сліпий додає: «Кажете, що не вірите ні в що, чого не бачите і не розумієте. Мої очі також багато речей не можуть бачити і мій розум також багато не може зрозуміти, але я щасливий, бо вірю, що у світі є ці прекрасні речі, про які мені розповідають люди. Тож навчися від мене, що є багато прекрасних, чудових речей, яких розум не може зрозуміти, яких очі не можуть побачити, але які дійсно існують. І віра у ці речі робить нас щасливими». Подав о Василь Анин.

2. Абсолютно неправдиве твердження, що наукові відкриття заперечують Бога. Навпаки, чим більше мудра людина відкриває таємниці природи, тим більше переконується в існуванні Бога, тим сильніша її віра. Ось вислови деяких знаменитих вчених про віру.

Френсіс Бекон (1561-1626 рр.) висловився так: «Тільки поверхневе знання природи може відвести нас від Бога, навпаки, більш глибоке і ґрунтовне знання веде нас назад до Нього».

У знаменитого геолога Ліелля (1797-1875 рр.) знаходимо такі слова: «В якому б напрямку ми не повели наші дослідження, скрізь ми відкриваємо самі ясні докази творчого Розуму або Його провидіння, сили і мудрості».

Математик Блез Паскаль (1623-1662 рр.) наголошує, що жодний вчений, навіть той, що зробив або зробить найвидатніші відкриття, не може прирівнювати свої заслуги перед людством до заслуг Ісуса Христа: «За весь час існування світу не було нікого більш великого, ніж Ісус Христос і Його  жертва за наше спасіння».

Дуже гарно про віру пише мікробіолог і хімік, першовідкривач існування вірусів Луї Пастер (1822-1895 рр.): «Так як я людина мисляча і вчена, тому й залишився віруючим християнином, подібно усім бретонцям (Бретонь – одна з провінцій Франції – примітка редакції), але якщо б я ще краще розмірковував і займався науками, то став би таким же сильно віруючим, як бретонська селянка. Вчений – це теоретик, святий – це практик».

З цих небагатьох тверджень (а глибоких і мудрих висловів славетних вчених про віру набагато більше) ми бачимо, що чим більше вчені відкривали Божих таємниць, тим більше переконувались, що так мудро і гармонійно світ міг створити тільки Господь Бог. Тому розум і знання, що поселилися в добрій душі, не заперечують віри, а тільки її підсилюють і поглиблюють.

Розум і знання заважають тільки тим, у кого затверділа і загорділа душа. Одного разу під час подорожі на пароплаві від серцевого нападу помирав відомий учений. На кораблі, на жаль, не виявилося священика для сповіді і прийняття Найсвятіших Тайн. До нього підійшов простий моряк, член команди і запитав: «Чи ви вмієте молитися?» «Колись вмів, мама навчила. Але вже давно не молився і забув молитви», – відповів той. «А чи ви вмієте збудити щирий жаль за гріхи?» – запитав знову. «Ні», – відповів зніяковіло. «Ви великий вчений. Напевно, вважаєте себе наймудрішою людиною, зробили багато знаменитих відкриттів і винаходів, але скажу вам, що ви найдурніша і найнещасливіша людина, бо ви не зробили головного відкриття – не відкрили для себе Бога», – сказав моряк.

Висновок Ми можемо багато досягнути і зрозуміти у цьому життя, але якщо не будемо розуміти і знати Бога, то будемо, подібно, най нещасливішими і найдурнішими людьми. І іноді проста неосвічена людина через практичні знання Бога, «через вкладання рук у Його рани», є мудрішою і щасливішою від багатія і освіченого мудрагеля.

Мапа міграції громад з МП в ПЦУ