Проповідь на свято Юрія Переможця

Про спасіння душі

Спасти свою душу – означає осягнути вічну щасливість у небі. Отже, старатися про спасіння душі – те саме, що старатися про свою щасливість на цілу вічність. Можна походити з високого роду, можна виконати славні діла, можна доробитися великого майна, можна здобути собі голосне ім’я у світі, але з того всього при смерті нічого нам не лишиться, не будемо більше тим користуватися. Тільки спасіння душі є тим добром, що триває навік.

Але на небо треба заслужити собі, бо задарма ніхто не дістане його. Святі дістали небо в нагороду за свої добрі діла, які лучили з заслугами крові Ісуса Христа. А я так мало думаю про спасіння душі, так мало роблю для спасіння душі. Про всякі інші дочасні, земні справи більше пам’ятаю і більше про них дбаю, як про спасіння душі. А, одначе, спасіння душі – це найбільша і найперша моя справа, бо тут розходиться про одну з двох речей: або вічне небо, або вічне пекло; або буду вічно щасливий, або вічно нещасливий. Тут нема чогось третього, посереднього. Не раз буває, що маємо виконати одночасно різні справи. Але що це неможливо виконувати в один час дві різні роботи, тому залишаємо те, що є менш важливе, а беремося до важливішого. Легко перенесемо якусь втрату з менш важливої справи, коли нам удається важливіша справа. А спасіння душі є найважливішою справою, тому цій справі треба все інше підпорядкувати і у всіх своїх ділах запитувати себе; що воно дасть мені для спасіння душі? Або ще простіше: чи воно не зашкодить моєму спасінню? Так робили всі святі, і тому вони є нині в небі.

Христос учить нас, що спасіння душі є найпотрібніша для нас справа (пор. Лк. 10.42), і то для кожного: для багатого і для бідного, для простого і ученого, для молодого і старого. Якщо б довелося втратити маєток, добру славу, здоров’я, то треба лише терпеливості, і якось перенесуться ті всі нещастя. Але якщо втратити спасіння і бути навіки проклятим, то звідки взяти стільки терпеливості, щоби перенести на собі? Не є конечне, щоби я був багатим, ученим, здоровим, але дуже конечне для мене є жити свято і спасти душу. Хто втратив маєток, славу у людей, здоров’я, все ще має надію, що може відзискає ту втрату; але хто раз був проклятий, навіки не буде мати надії на своє спасіння.

Спасіння душі є моєю особистою справою, яку роблю для себе, і ніхто в тім не заступиться за мною. Багато людей дбають про прибільшення майна, а роблять це не для себе, а для інших, для своїх дітей. Часто діється це з кривдою іншим людям, коли хтось збагачується крадіжкою або обманом інших. Чи діти зможуть колись допомогти мені, як я через це буду проклятий? Який нерозум – погубити навік свою душу через те, щоб іншому справити якусь вигоду? Або що поможе комусь, що його ім’я будуть ще довго славити на землі, коли він втратив навіки свою душу?!

Бог дав мені життя на те, щоб я в цілім житті старався про спасіння душі і дуже пильно прикладався до цієї справи, бо вона не є легка. Христос каже, що дорога, яка веде до спасіння, є тісною (пор. Мт. 7.14). Ця дорога – вірне заховання Божих заповідей. Тим часом у нас є схильність до злого, тому мусимо постійно поборювати себе, противитися злим нахилам (пор. Мт. 16.24). А це нелегко. Тож диявол і злі люди підбурюють нас до злого; тому мусимо бути все обережнішими і все треба молитися, щоби не впасти в гріх (Мр. 13.35). А я виправдовуюсь. Що не маю часу подбати про своє спасіння, бо мушу зайнятися багатьма іншими справами для потреб мого тіла. Думаю, що вистачить півроку перед смертю згадати про душу і за такий короткий час хочу розрахуватися з Богом  за свою вічну щасливість. Як маловажу собі свою душу! Коли прийде остання слабість перед смертю, чи буду тоді здатний зробити що-небудь для спасіння душі? То Ісус Христос віддав ціле своє життя на те, щоби мене спасти, а я хочу лише півроку , або й ще менше, перед самою смертю подбати про свою душу! Ісус Христос почав терпіти від свого народження і жертвував усі свої терпіння, свою пролиту кров і свою смерть, щоби нам вислужити освячуючи ласку, яка є конечно потрібна для спасіння. А я хочу лише при кінці свого життя дістати окрушинки тої ласки і з тим думаю проснутися до неба. Ой, щоби я не прорахував, бо час смерті є непевний. Можу ще нині умерти, ще цеї години, а тоді що буде з моєю душею? Ось, як гріх засліплює і відбирає розум! Амінь.

ПРИКЛАДИ

1. Перемога над смертю (християнська притча). Відважний молодий воїн, що здобув велику земну славу серед людей, все не був задоволений, все йому чогось бракувало і в душі муляло. Він прагнув знайти для себе щось таке, чого немає на землі, але щоб його знахідка була корисна йому і людям. Він зустрів в далеких горах сивого самітника-християнина і запитав його, чи здійсненна ця мрія.

– Це можливо, – відповів пустельник, – якщо ти послухаєш мою пораду. Зараз ти увійдеш в печеру. Тобі належить пройти серйозне випробування. На всі питання, які тобі будуть ставити, ти повинен відповідати: «ні». А коли почуєш головне питання, тоді відповідай: «так». Якщо помилишся – загинеш.

Вони підійшли до печери. Там нікого не було. Але як тільки юнак увійшов всередину, тут же пролунав громоподібний владний голос:

– Хочеш вічну молодість?

– Ні! – злегка зніяковівши, відповів юнак.

– Хочеш у дружини саму прекрасну дівчину на світі?

– Ні! – зніяковівши ще більше, невпевнено відповів юнак.

– Хочеш стати знаменитим полководцем?

– Ні! – вже твердіше відповів юнак.

– Хочеш щоб всі багатства землі були твоїми?

– Ні! – непохитно відповів юнак.

– Хочеш померти заради того, чого немає на землі?

– Так! – Спокійно відповів молодий чоловік.

Земля затремтіла і почувся глухий голос:

– Ти переміг мене, людино, і відтепер я йду від тебе ...

Юнак оглянувся довкола: не стало ні печери, ні старого відлюдника. Його оточували щасливі молоді люди.

– А що це було і пішло? – запитав юнак.

– Смерть! – відповіли йому – Ти осягнув життя вічне, бо відмовився від усіх земних спокус..

2. До святого Антонія Великого прийшли християни і стали питати, як їм, живучи у світі, досягнути спасіння душі і життя вічного. Той сказав: «Плекати у собі чесноти і робити добрі діла. Серед вас живе лікар, який рівний мені у прославі Бога, хоча не живе на пустелі і не молиться стільки ж, як я. Щодень він бере собі з заробітку стільки скільки йому потрібно для прожитку, а якщо заробить більше, то все роздає бідним і потребуючим. Щодня його бачу серед Ангелських хорів, що славлять Бога».

У сьогоднішньому Євангеліє Ісус Христос нам говорить: «Ще вам заповідаю любіть один одного… По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Ів. 13. 34-35). Любов до ближнього, що виявляється через милосердя, – це те, що допомагає мирянину жити щасливим життям під час земного життя, це те, що найбільше допомагає у спасінні душі для життя вічного.

Блаженний мученик Симеон ЛУКАЧ