ПРОПОВІДЬ НА ШОСТИЙ ІКОС АКАФІСТУ ДО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Здійснивши пророцтво про Тебе, богоносними проповідниками вернулися мудреці до Вавилону і, всім про Тебе, Христе, проповідуючи, поминули вони шаленого Ірода, нездатного співати: Алилуя! (Шостий кондак).

Праведна, безгрішна людина стає джерелом духовну радість

Ми покликані нести радість. В одному сучасному фільмі один чоловік відповів своїй дружині на запитання, чому він усміхається, коли її бачить. Отож, він сказав: «Те, що ти вже є – це вже є велика радість».

Як приємно чути слова, які підкреслюють твою важливість і потрібність. Ці слова не можуть були лише компліментами, вони мають свою причину, будь-кому вони не даються.

Таких людей ми називаємо симпатиками, тобто тими, котрі нам подобаються. Звичайно і в симпатиках є поділ: на тих, котрі подобаються нам тільки короткий час і тих, котрі для нас залишаться дорогими надовго. Як ми кажемо постійно: час покаже. Та все ж є такі особи, котрі навіть через віки несуть відчуття душевного комфорту. Таких ми часто називаємо святими людьми. Серед цих святих людей є одна, котрій даємо титул Пресвята, тобто вища своєю святістю понад всіма святими.

Богородиця – радість для всіх

Заглиблюючись в історію цілого людства, можемо подивляти, що ця жінка, Марія з Назарету, викликає симпатію у всіх. Своїм народженням вона принесла радість її батькам, котрі довго очікували потіхи від Бога. Знаємо з Євангелії, що коли вона прийшла до своєї тітки Єлизавети, то «дитя з радості здригнулось» (Лк. 1.41). Також знаємо, що великою потіхою для Господа була присутність Його матері у всіх земських подорожах, а особливо в останній дорозі на Голгофу. Апостоли втішалися її присутністю і, звичайно, її опіка була дорогою для них. Саме останні слова сказані до Івана можуть бути прийняті нами також: «Це мати твоя». Можемо підтвердити: «Вона воістину наша мати». Навіть ті, котрі заперечують її Богоматеринство, з великою пошаною ставляться до неї.

Відвідайте будь-яке чудотворне місце і відчуєте на собі цю духовну радість. Ця радість народжується у тишині серця і виливається у простому рішенні: жити по-Божому і творити добро іншим.

Погляньте на ікону Богородиці. Нічого не кажіть, а просто споглядайте кілька хвилин. У цьому німому діалозі ви почуєте багато потішаючих слів.

Побувавши біля Марії, аж хочеться бути такою як вона і нести радість іншим.

Треба вміти приносити радість

Хочеться зауважити, щоб принести радість треба ще й вміти це зробити. Найперше покора! Бо покірна людина вміє бути розсудливою і спостережливою. Тому, коли вона щось хоче зробити, то дійсно довго роздумує над тим, що саме може принести радість іншому. Деколи важливіша присутність, ніж подарунок. Подарунки дорогі спочатку, коли вони корисні. А добра присутність, добрий настрій і щира усмішка – дорогі завжди. Амінь.

о. Віталій ТАРАСЕНКО

ПРИКЛАД

«Коло сумування» чи «коло радості». У кімнаті один навпроти одного сиділи мама і малий синочок. Очі в обох були зажурені, і вони, зітхаючи, мовчали. Задумана мати це зауважила і звернулась до сина: «А ти чим же зажурений? Ти чому такий сумний?» «Не знаю – відповів син, – я дивлюся на тебе … мабуть, мені сумно, бо ти сумна».

Мати задумалася про причину свого сумування і зауважила, що вона сумує, бо дивлячись на сина, що він сумує, і сама зажурилась. Ось так з’явилось «коло сумування».

Довго не думаючи, мати усміхнулася, і її радісні очі поглянули ласкаво на синочка. Той у відповідь також усміхнувся. Обоє радісно засміялися. Ось так розпочалось «коло сміху». Від того часу у сина на устах часто можна було бачити усмішку. Лише спостережливі могли зауважити, що найчастіше усмішка з’являлась, коли синочок бачив свою маму. Адже саме мама приносила йому так багато радості, творячи кожного разу таємниче «коло радості».

Дуже часто ми задумуємось над нашими труднощами, які приносять нам смуток. А, може, потрібно подумати над вирішенням цих трудностей і це принесе нам радість?

Інколи,для того, щоб наповнити серце щастям і радістю необхідно зовсім небагато – усмішка людини навпроти. Не соромтесь дарувати щастя іншим.

А ще Ісус, Учитель з Назарету, сказав: «Що хочете, щоб люди вам робили, те і ви робіть їм» (Лк. 6.31). Подав о. Віталій Тарасенко.