ПРОПОВІДЬ НА ДЕВ’ЯТИЙ ІКОС АКАФІСТУ ДО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Усі ангельські сили здивувались величності Твого втілення, Христе, бо неприступного Бога побачили як приступного для всіх чоловіка, що з ними перебуває і чує від усіх: Алілуя! (Дев’ятий кондак).

Акафіст – гімн прослави Пресвятої Богородиці

Другий Ватиканський Собор закликав християн плекати шляхетне почитання Пресвятої Богородиці, передусім літургійне: «Нехай високо цінять собі практики та набожества, що їх протягом століття поручав учительський уряд Церкви» (Про Церкву, 7). Побожний християнин повинен в повсякденному житті завжди в серці плекати любов, пошану і довіру до Небесної Матері. Отці Собору кажуть: «До її покрову вірні молитовно прибігають в усіх небезпеках та своїх потребах» (66).

У Східній Церкві протягом століть витворився багатющий літургійний та приватний пласт Марійського культу. Та, мабуть, найяскравішим прикладом Богородичного почитання та величання являється особливий вид древніх піснеспівів, що має назву Акафіст. У літургійному колі акафіст має обов’язкове місце у п’яту суботу Великого посту. Церковна служба цієї суботи встановлена в честь Богородиці з подякою за потрійну охорону міста Константинополя від нападу ворогів. Перший раз чудесна поміч Марії поспіла в 626 році. Константинополь був оточений персами і скитами. В цей час Патріарх Сергій взяв ікону Богородиці, звану Одигітрія, та її ризу і процесійно почав обходити місто. Біля Влахернського храму він замочив ризу в морі і зараз же настала велика буря, що затопила ворожі кораблі. Божий люд побачив у цьому явне заступництво Богоматері і з вдячності провів цілу ніч на молитві у Влахернському храмі. З цього моменту бере початок також таке улюблене в українському народі свято Покрови Пресвятої Богородиці. Ці вдячно-похвальні пісні, які люди співали стоячи, стали основою нового величального гімну на честь Марії. Авторство цього літургічного шедевру залишається спірним. З найосновніших залишаються Роман Сладкоспівець, Патріарх Сергій, Герман.

Акафіст перекладається з грецької як несідальна молитва, тобто богослужіння, на якому личить стояти. Спів акафіста до Богородиці звершувався спочатку тільки в Константинополі, але в 10 ст св. Теодор Студит вносить його як обов’язкове правило в монастирський Устав. В 1070 році святий Теодосій Печерський запроваджує службу акафіста в Києво-Печерській Лаврі. В грецькій мові акафіст написаний у формі стиха і початкові букви кожного речення, крім першого рядка, творять в послідовності 24 букви грецького алфавіту, від альфи до омеги. В нашому перекладі акафіст постає у формі білого вірша. Акафіст складається з 13 кондаків і 12 ікосів. Кондак («коротка пісня») закінчується окликом зі Старого Завіту: «Алилуя» і містить у собі історичну частину про таїнство Марії. Ікос («добудова»), тобто доповнення змісту кондака, немов вінок великого числа прослави Богородиці, величання ЇЇ чеснот і заслуг у ділі відкуплення.

Ікос починається словом «Радуйся» – це немов вузол і весь зміст цього гімну радості.

Акафіст Пречистій Діві Марії вирізняється надзвичайною глибиною думки та високими поетичними зворотами. Його можна назвати архитвором церковної поезії Східної Церкви. Великий знавець Східної Церкви Максиміліан Саксонський каже: «Акафістовий гімн належить до найславніших поезій цілого грецького світу».

Особливої уваги заслуговує дев’ятий ікос, який містить у собі важливий маріологічний догмат про Богоматеринство і дівство Божої Матері. Ці  догмати є фундаментом Маріологічної догматики Католицької Церкви. Дев’ятий кондак, що передує ікосу, ставить акцент на втіленні Богочоловіка: «Усі ангельські сили здивувалися величності Твого втілення, Христе». Ікос, продовжуючи тему воплочення Бога, оспівує ту, яка вчинила це втілення реальним, називаючи її Богородицею. Бачимо, що віра в Богоматеринство Марії, на час постання акафіста (7 ст.), є загальнопоширеною в Церкві. Суперечки відносно титулу Марії остаточно розвіяв Ефеський Собор 431 році, осудивши єресь Несторія і урочисто проголосив Марію правдивою Матір’ю Бога, тобто Богородицею.

Другою важливою догмою, що проголошує ікос, є дівицтво Богородиці: «Дівою перебуваючи, породити змогла». Церква споконвіків, згідно Об’явлення, мала віру, що Марія не тільки непорочно зачала Богочоловіка, але й по Різдві Ісуса залишалася невинною Дівою. Цю правду не сприймав Тертуліан, вона була каменем спотикання для св. Єроніма. Та найкраще цю істину про дівицтво Марії пояснив святий Амброзій, ясно стверджуючи, що пологи Марії були не протиприродними, але надприродними, тобто чудесними, внаслідок чого її дівицтво було збережене. Чудово цю догму ілюструє у Богородичному 7 воскресного гласу Іван Дамаскин: «Ти, перед різдвом – Діва, і в різдві – Діва, і по різдві дальше пробуваєш Діва». Згадаймо, як знаменно цю правду віри про потрійне дівство Богородиці відображає східна іконографія, зображуючи Матір Божу з трьома зірками на двох раменах та голові.

Продовжуючи наші роздуми над глибокою богословією дев’ятого ікосу, звернім увагу на те, як гарно автор акцентує увагу на ще одному важливому моменті. Правда віри чи догма не завжди зрозуміла для людського розуму. Тому, що розум є обмежений у своїй природі. Як говорив Блез Паскаль: «Найвищим актом людського розуму є визнання того, що існує безліч речей, яких він не вспромозі збагнути». Та християнин повинен сприймати і вірити у ці правди не через їх раціональність, але через Боже Об’явлення та Учительський уряд Церкви, який, власне, і передає їх до вірування. Ікос наголошує на цьому моменті, проголошуючи:

«Радуйся, Премудрості Божої вмістилище;

Радуйся, бо Ти мудреців мудрими являєш;

Радуйся, бо красномовці перед Тобою німують;

Радуйся, бо завзяті дослідники розум перед Тобою утратили;

Радуйся, бо Ти пізнання багатьох просвіщаєш».

Дорогі в Христі, які глибокі і величні правди нашої віри представляє нам цей надзвичайний, містичний витвір древньої християнської поезії, як багато Божої правди і мудрості нам подає. Молитовно осмислюймо його в нашому серці і маймо певність, що проросте в скорім часі у нашому християнському житті щедрими плодами Божих і моральних чеснот. Амінь.

о. Василь БАГЛЕЙ

ПРИКЛАД

Цілий світ, а особливо Європа, всіяні чудотворними місцями, де являлася Пресвята Богородиця і зціляла, та й ще сьогодні зціляє, людей. Люрд (Франція), Фатіма (Португалія)., Ченстохово (польша), Бану (Бельгія), Брежьє (Словенія), Сумулеу Чук (Руминія), Айнзідельн (Швейцарія), Гібралтар (Гібралтар),  Нок (Ірландія), Левоча (Словаччина), Лорето (Італія), Маріазелл (Австрія), Гваделупа (Мексика), Марія Бистриця (Хорватія), Маріапеш (Угорщина), Меллеха (Мальта), Вільнюс (Литва), Зарваниця (Україна), Вальдзінгам (Великобритаія), Сарагоса (Іспанія). Це тільки найвідоміші. А скільки їх по цілому світі – не злічити.

В Німеччині найвідоміше відпустове місце є Алтойтинг. Його називають «серцем Баварія». Хоча насправді Алтойтинг можна назвати серцем усієї Німеччини. В це святе місце щодень сотні паломників з цілого світу. Папа Венедикт XVI дуже любить відвідати це місце і молитися до Пресвятої Богородиці (він народився поруч у містечку Marktl am Inn, а в Алтойтинг родився його старший брат).

Вперше чудо трапилося в 1489 році. Трьохлітній хлопчик втопився у місцевій річці Інн. Вбита горем мати принесла бездиханне тіло сина і поклала на вівтар Діви Марії, благаючи про диво. Це була молитва матері, яка втратила сина до такої ж матері, теж втратила сина та здатна зрозуміти всю тяжкість цієї втрати. Сталося диво і дитина ожила. В подальшому цей хлопчик став священиком.

Вістка про диво швидко почала ширитись по всій країні. До каплички почало приходити щороз більше людей. З часом почало приходити стільки людей, що довелося капличку перебудовувати у церкву.

За ці п’ятсот років трапилося тисячі зцілень після важких хвороб, аварій, нещасних випадків. Були навіть зафіксовані випадки оздоровлення психічно хворих людей. В Алтойтинг існує традиція, що зцілені залишають на стінах церкви або фотографії, або малюнки-іконки, що намалювали власноруч. Тому при вході паломники бачать стіни церкви обвішані цими малюками або фотографіями.

Чудесні зцілення продовжуються і в наш час. Алтойтинг є одним з найславетніших місці прослави Пресвятої Богородиці у Європі.