ПРОПОВІДЬ НА НЕДІЛЮ СЛІПОРОДЖЕНОГО

Цікавий факт дійшов до наших часів про життя Гомера. Знаменитий поет часів античності пустився в світ в пошуках легендарної Трої, хоча був абсолютно незрячим. В дорозі хоч і переносив безліч пригод, та не залишав своєї мети. Йшов впевнено, бо знав, чого шукає. Одного разу зустрівся йому перехожий чоловік, який сказав визначну фразу: «Ти сліпий, а знаєш, куди йдеш, а я зрячий, та не знаю». Тож, як бачимо, не все залежить лише від здатності очей бачити, і не дивно, що Христос не раз говорив: «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!» (Мт. 13.9). Є речі, котрі пізнаються очима віри. Це якраз і є ті речі, що ведуть людину до Бога.

Хотів би звернути нашу увагу на ось такий факт: цей юнак був сліпим від народження.  Якщо говорити медичною мовою Христос його вилікував. Але як би гарно звучало, коли б ми сказали: Христос дав йому прозріння. В якійсь мірі цей чоловік подібний до народу Ізраїлю. Народ побачив світло і прозрів! Просвітлені вірою започатковують нову еру людства – еру християнських цінностей і всього того, що з цього випливає.

Євангеліє розповідає про декілька випадків оздоровлення сліпих і кожен з прозрівших втішається величезною радістю. Навіть той сліпець, що сидів край дороги, коли повз нього проходив Христос, хоча для нього його прозріння знаменувало фазу завершення досить безтурботного життя. Завдяки своїй сліпоті він мав невеличкий, але стабільний прожиток, милостиню милостивих. Тепер йому, прозрілому, ніхто просто так ніколи нічого не дасть. Якщо ти здоровий, то мусиш сам заробляти собі на життя. Але ані він, ані сьогоднішній оздоровлений навіть гадки не мав шкодувати про своє зцілення. Пізнавати світ, ходити без палички, бачити своїх батьків, дітей чи родичів, твердо крокувати життєвими дорогами – це неможливо замінити жодними подаяннями.

Читаючи цю євангельську розповідь, ми майже завжди стараємось перенести факт сліпоти з площини фізичної в площину духовності. І в цьому дійсно є рація. Як тілесна, так і духовна сліпота не дає можливості бачити очевидні речі. Наприклад, коли Христос оздоровив сухорукого, – фарисеї відразу ж стали радити раду, як би Ісуса розіп’яти. А в сьогоднішній розповіді вони налетіли на нещасного, не помічаючи явних діл Божих. В таких випадках ми кажемо, що сліпота є «ділом рук» лукавого. Це стосується фарисеїв, бо ми знаємо їх, а тому маємо до них упередження.

Та чи тільки фарисеї не здатні бачити явних діл Божих? І хіба лише про чудеса можемо говорити? Чи багато людей навернеться після руйнівного землетрусу в Японії? Чи багато людей, проаналізувавши десятки тисяч смертей – порозважає над хиткістю власного життя? Чи багато зможуть уважніше прочитати слова Христові, сказані нам для усвідомлення: «Народ на народ повстане і царство на царство. Голод, чума та землетруси будуть по різних  місцях, та все це – початок страждання» (Мт. 24.7). І не лише про катастрофи, але наприклад: про мерзоту запустіння, про лжепророків, про вкорочення днів. Все це зрячий побачить і у Святім Письмі, і в житті, а, побачивши, схаменеться. Тільки зрячий зможе в глибині храму побачити сповідальницю, тільки зрячий зможе побачити Господа Христа, що сходить до нас у Святій Євхаристії. А про незрячого можемо сказати, що над ним таки дійсно попрацював «цар цього світу». Ось що ми читаємо в посланні апостола Павла: «Коли ж наше Євангеліє закрите, воно закрите для тих, що гинуть, у яких бог цього віку осліпив розум щоб їм не сяяло світло Євангелія слави Христа» (2 Кор. 4.3-4)

Іншими словами, коли людина сліпа, а це буває тоді, коли християнин не живе за євангельськими засадами, це вже не просто помилка чи невігластво, як хтось собі думає, – це лукавий зробив сліпим їх розум, щоб цілковито ними заволодіти і згубити святі душі. Засліпив серце й розум, щоби не бачили плачу близьких, поставив «більмо на оці», щоби помічали тільки те, що потрібно лише їм, зробив зір коротким, щоб не бачили далі, аніж власна похіть, втомив очі, щоби не перейматися нуждами потребуючих. Серед нас є повно таких, які подібні до героїв євангельських притч: несправедливих суддів, фальшивих святців, захланних багачів, яким не дано бачити бідних вдів, розкаяних грішників чи вкритих струпами лазарів.   В діяннях святих апостолів читаємо: «Збайдужіло серце людей цих, і вухами тяжко чути, і очі свої заплющили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і не зрозуміти серцем, і не навернутися, щоби Я зцілив їх » (Ді. 26.27). Про кого це може бути сказано?

Часом приходить думка, що все, що відбувається навколо нас, наслідок такого диявольського засліплення. Як ще можна пояснити те, що серед нас є хрещені злодії, п’яниці, розбійники, перелюбники, обманники, насильники? Сліпий не бачить настанов Христових: «Блаженні милостиві, блаженні чисті серцем, блаженні лагідні, блаженні миротворці, блаженні переслідувані за правду» (Пор. Мт. 5.3-11). Сліпим не потрібно ні лагідного серця, ні правди. Для чого? Серце огрубіло, розум запаморочений, грішне бачиться загально прийнятим. Сліпий сам хоче виправдатися. Крадіж оправдовує потребою, хабар неписаним правилом, прокльон самозахистом, зраду правом на особисте щастя, егоїзм власною бідністю і так далі. Він не бачить, в кого краде, кого клене чи в кого розбиває родини.

Фізично сліпий не бачить дороги, якою йде. Може спіткнутись, може впасти, може стати в глибоку баюру і вимаститись брудом. Щиро шкода таких нещасних, які мусять ходити нашими дорогами. Але сліпий фізично майже завжди знає, куди він йде. Духовні ж сліпці хоч і здатні обминути видимі перешкоди, та все ж вони не ходять, вони «швендяють», «блукають» і «не відаючи об що спіткнуться» (Прип. 4, 19). Мають знати, що закінчення їх шляху – пекло!

Чи потрібно заставляти когось їсти чи пити, якщо він голодний і спраглий? Ні! Хіба правильно заставляти християнина жити християнським життям? Це так само як заставляти брудного вмитись,  хіба що він невіглас або сам себе не бачить. Отож, як же ж важливо бачити! Бачити все: своє серце, в Ісусі Христі їжу і пиття, собі подібних навколо себе, далеко за межі земного життя. І врешті решт, бачити Бога у Його славі, як нагороду за світло, що долинуло з ясного ока!

Пильно погляньмо в себе. Коли ми в собі не бачимо фальші, чи не осліпли ми часом? Коли взагалі ніхто в собі не буде бачити хибності поступків, то чи не про себе ми прочитаємо в пророка Єзикиїла: «Сину чоловічий! Ти живеш серед дому бунтарів; в них є очі, щоби бачити, а не бачать» (Єзек. 12, 2)? Амінь.

о. Орест МОКРИК

ПРИКЛАДИ

1. В одному місті жив хлопчик сліпий від народження. Йому зробили операцію, і він прозрів. Коли він побачив зелений сад, синє небо і яскраве сонце, він вигукнув: «О, мамо!Чому ти раніше не казала мені, що світ такий прекрасний!» Мати заплакала і сказала: «Я намагалася тобі пояснити, але ти не міг зрозуміти це ...» У великому захваті хлопчик годинами милувався світом Божим.

Так відбувається і з кожним, у кого відкриваються очі серця. Ми не можемо пояснити того щастя, яке походить від пізнання Бога і близькості до Нього. Якщо ви будете далекі від Нього, то будете завжди в темряві. Але постарайтеся наблизитися до Нього і придбати Його. Ви отримаєте таку радість, про яку не могли мріяти, яку заборонено було описати.

«Господь наш Ісус Христос всім дарував Світло, але не віруючі Йому самі себе тримають у темряві» (святий авва Фалласій).

2. Згідно законів природи, орган живої істоти, що не використовується, немає вжитку, поступово втрачає природну здатність якісно виконувати свої функції, а потім поступово атрофується і відмирає.

Так орел, що живе високо в горах так розвиває свій зір, що стає здатним дивитися на сонце і з висоти декількох кілометрів бачить невеличку гілку.

Навпаки, тваринки, що живуть у печерах, поступово втрачають здатність бачити. Вчені, що досліджували печери в австрійській провінції Карінтія, а потім Мамонтові печери в Америці помітили спільну тенденцію. Ті тварини (жаби, раки, щурі, комахи та інші), що живуть в печерах, але недалеко від входу, погано бачать. Тварини того ж виду, що живуть глибше. бачать ще гірше, а ті, що живуть на самій глибині зовсім не бачать. У риб, що живуть в озері на дні печери, очі взагалі відсутні, навіть немає очних ямочок. Поступово з часом вони атрофувалися і заросли.

Щось подібне з духовним зором у людини. Ті, що живуть молитвою і любов’ю до Бога, розвивають такий сильний духовний зір, що вони здатні цілковито бачити духовний (внутрішній) світ інших людей. Люди ж, що живуть у грісі, все більше втрачають здатність бачити власний духовний світ, все більше видаються собі безгрішними і, можливо, навіть праведниками. А коли темрява гріху їх цілковито захопить, то перестають цінувати будь-що духовне у цьому світі, а міряють все матеріальними мірками.