Зелена неділя – символ душевної краси і чистоти.

На сороковий день після Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа наша Свята Церква святкує подію, єдину в своєму роді, Вознесення Господнє, а на п’ятдесятий день – подію приходу в християнську спільноту, тоді ще зовсім крихітну, обіцяного апостолам Утішителя Духа, «що наставить вас і навчить» (Ів. 14. 26).

Прихід Святого Духа – третьої Особи Божої в Трійці, відбувся при видимих ознаках: у вигляді огненних промінчиків. Він зійшов на кожного, хто зібрався разом, очікуючи обіцяної події, і увійшов силою і благодаттю, яка тут же проявилася також видимими ознаками у вигляді особливих дарів: вміння говорити мовами, яких досі не знали ті, що одержали цей дар, дару пророцтва, дару оздоровлення хворих.

Це була подія, яка єдиний раз проявилася видимими ознаками. Відтоді і до наших днів Святий Дух сходить на кожного новохрещеного, від дитини до глибокого старця, але вже невидимим способом. Під час хрещення вода змиває з душі хрещеника первородний гріх, залишений нам від гріха наших прабатьків Адама і Єви, а Дух Святий сходить невидимо вогнем, який обіцяв Спаситель ще апостолам (Мт. 3.11), і остаточно робить нас членами Містичного Тіла Ісуса Христа, тобто Його Церкви.

 

Кожне християнське церковне свято, яке святкує, зокрема, український народ і його Церква, носить якісь окремі ознаки. Якщо останні дні Великого посту характеризуються настроєм, повним болю і суму, а Великдень наповнює кожну християнську істоту гомоном радісних дзвонів і величавою піснею «Христос Воскрес!», то свято Вознесіння і Зелені свята вносять в церковні Богослуження, а з ними і в серця вірних дух умиротворення.

Відбулися події, обіцяні ще старозавітним пророкам, про спасення людства. Цих подій людство чекало багато тисяч літ! Безконечна вервечка поколінь передавала з уст в уста основні і ще такі неясні штрихи про те, що Творець в силу Своєї любові до творіння – людини, не навіки відлучив людство від Своєї любові, що прийде час, і Бог подасть впавшій людині рятівну руку з полону гріха, який людина допустила.

І ось в цих святах Вознесення Господнього і святах Пресвятої Трійці все стає на свої місця. Більше не існує об’єктивних причин для страху, закінчилися всякі сумніви, Бог виконав свою обіцянку і послав Свого Єдинородного Сина, щоби Він своєю кровавою Жертвою умилостивив образу Божого Маєстату, навчив людство Божих правд Нового Заповіту і назавжди гріхи людства прибив до хресного дерева, як доказ своєї незбагненної, але всеохоплюючої любові до свого творіння. Умиротворення спливає на душу, серце наповнює радістю і любов’ю. Сама природа буяє пишним розквітом своїх творчих сил, все від тварини до пташини, до людини тішиться глибокою надією, і до хитання цієї надії нема вже причин. Нема причин для страху і сумнівів, бо там, де є любов Божа до людини, всякий страх не має місця.

Наші люди вміють радіти, вміють використати дари природи для підкреслення своєї радості. Зеленню замаяні житла і храми, пахощами напоєне кожне серце, тому і свято назвали Зеленим

Сьогодні є Зелені Свята,

Зелена вже трава.

Моя душа була розп’ята,

Сьогодні знов жива.

Усі до церкви поспішають!

Вій, теплий вітре, повівай!

На дверях власної душі

Я вішаю зелений май.

(Ігор-Богдан Антонич)

Але чи справді кожне серце напоєне пахощами Зеленої неділі? Після десятиліть атеїстичного мороку, коли вже ніщо не заважає нам поєднати наші серця з любов’ю Божою, чи справді ми скористалися такою великою ласкою Божою, як вільний вияв наших найпотаємніших мрій? Досить в цю ж таки Зелену Неділю пройтися нашими містами і селами, щоби переконатися, як далеко від ласки Божої усунули себе добровільно многі і многі із нас, «синів і дочок сердечної Вкраїни». Напівпорожні храми і переповнені новітні корчми, де свій брат брата топить в оковитій. Брутальні вигуки, сороміцькі жарти і найбезглуздіші пісні скажуть вам все.

Об’єктивні причини до осягнення життя вічного в раю Бог усунув своєю всемогутньою рукою, але ще існують суб’єктивні причини, залежні тільки від нашої волі. Тільки наше небажання прийняти у свою душу дар Святого Духа, робить багатьох із нас не те що каліками – робить духовними трупами, робить матеріалом, який очікує злий дух і легко, без нашого спротиву, загортає великий улов для пекла.

Від часів земного життя Ісуса Христа людство не змінилося. Колись Ісус очистив десять прокажених, з них тільки один прийшов подякувати Спасителеві (Лк. 17.11-17). Сьогодні тільки десята частина мешканців наших міст і сіл відвідує храми, а де ж дев’ять частин: на що надіються, чого прагнуть? Кожна рослина, кожна пташина, кожна тварина намагається виконати завдання свого життя, закладене у його інстинкті від Творця. Людина ж одержала найбільший дар – розум і  свобідну волю, а ще голос сумління, який кричить усій нашій істоті: роби добро, уникай зла! Коли ж ми усі його почуємо?

Ісус сказав: «Багато званих, мало призваних» (Мт. 22.14). Тому, дорогі християни, той кожний десятий, який чує голос Господній і йде за ним, не дав себе звести на манівці споживацтва, пов’язані з кривдою, бажанням обдурити брата на вазі, на ціні, на якості. Залишайся вірним Зеленій неділі, прийми в свою душу дар Святого Духа, дар любові і благодаті Божої. Пам’ятай, що для того, щоби увійти у співтовариство святих Божих на Небі, треба закласти у свою душу відповідні дані, бо нечистота з чистотою не вживаються, зло з добром не співіснує, як не може співтоваришувати злодій з чесною людиною. Ніякі земні хитрощі не допоможуть, бо постане: «Друже, чого ти увійшов сюди не в святковій одежі?» (Мт. 22.12)

Очищаймо свою одежу до стану святкової і хай нам в цьому послужить прикладом чистота розквітлої природи, що не буває зеленішою і чистішою, як у Зелену неділю! Амінь.

о. Зиновій КАРАСЬ

Приклади

1. Правдивий проповідник проповідує не сам від себе, а під дією Святого Духа. Одного разу до святого Пахомія Великого (день пам’яті 28 травня) прийшов молодий монах грек і почав просити, щоб він йому дав духовну науку, навчив жити монашим життям. Святий Пахомій Великий був копт родом з Єгипту і зовсім не знав грецької мови. Тоді він став молитися і просити у Господа Бога, щоб Він допоміг йому дати цьому молодому монаху добру науку. Після молитви Дух Святий зійшов на нього, і він почав розуміти грецьку мову, як рідну, почав вільно розмовляти грецькою мовою. Під натхненням Святого Духа він навчав юного монаха і той пішов повний бажання жити монашим, подвижницьким життям.

Висновок. Просімо і ми Духа Святого, щоб Він допомагав нам давати добрі науки для інших, щоб ми уміли добре навчати наших дітей, наших рідних і близьких. З допомогою Духа Святого ми будемо здатні перемінювати і запалювати серця наших ближніх.

2. Своє подвижницьке життя святий Ор (день пам’яті 20 серпня) розпочав у далекій пустині, де прожив багато років у повній самоті, дотримуючись найсуворішого посту. Потім, за велінням Божим, він переселився звідси поблизу міста і влаштував там монастир. Він власноруч насадив і виростив у безлюдній пустелі квітучій гай; до його приходу тут не було ні одного дерева. Харчувався далі лише зеленню і корінням, які здавалися йому дуже смачною їжею. Дозволяв собі більше їжі святий Ор тільки перед поглибленими молитвами. Такий спосіб життя він вів до глибокої старості, і ось одного разу йому з’явився уві сні ангел Господній, кажучи: «Ти будеш батьком багатьох, бо тобі довірено багато людей, і багато тисяч ти наставиш на шлях спасіння. В майбутньому житті ти отримаєш нагороду відповідно до зроблених справ спасіння людських душ. Не сумнівайся, думаючи, скільки потрібно буде мати необхідних речей для задоволення тілесних потреб такої безлічі людей, у тебе не бракуватиме нічого, – будеш мати все, що попросиш у Бога».

Після цього видіння старець наблизився до міста; спочатку він збудував собі маленьку келійку, садити дерева, і тут, як раніше в далекій пустелі. Але мав один клопіт – він не вмів ні читати, ні писати, а як має вчити інших людей, багато з яких освічені, коли сам безграмотний. Почав молитися по допомогу до Духа Святого, І після молитов прийшов до нього дар читати написане, хоча його ніхто цьому не навчав. Коли один з братів приніс йому у подарунок книгу, він відкрив її і почав читати та розуміти прочитане.

В подальшому святий Ор у нижньому Єгипті, поблизу Ефіопії, заснував багато монастирів, у яких мешкало понад тисячу ченців.  Дожив до дев’яносторічного віку і був прикрашений сивиною, був старцем з надзвичайно препишною зовнішністю. Обличчя його вражало такою духовністю і світлом, що видавалося, що перед вами не людина, а безтілесний ангел.