Духовна дорога людини!

Мабуть немає у світі такої людини, котра хоча б один раз не бачила лікаря у білому (чи в інших кольорах) халаті. З причини праці чи навчання ми мусимо проходити медогляд або звертаємось до лікаря через власну певну недугу. Одним із лікарів на загальному обстеженні є кардіолог (лікар, що займається серцевими хворобами). Він вимірює тиск, робить ЕКГ (електрокардіограму), щоб могти глянути на «машину» нашого тіла, яка постачає кров в усі його закутки. Якщо глянути на монітор пристрою, який вимірює биття серця, то бачимо лінію, але криву, що підноситься та опускається в міру биття серця. Значить – якщо лінія, так би мовити, «скаче» вверх та вниз, це є доказом того, що людина живе!

Оминаємо зараз параметри та норми, за якими визначається правильна робота серця, а перейдемо, дорогі брати і сестри, до духовного життя.

Перш, ніж розпочати нашу духовну мандрівку, давайте зробимо ще одне порівняння духовного життя і подумаємо, наприклад, про те, що ми зараз у авто і маємо кудись прямувати та дістатись певного місця. Отож, якою дорогою краще їхати – перша: незнана, без указників на дорозі, урвиста, серпантинна, вузька, з різними рухомими та нерухомими перешкодами, але коротка, або – широка, із знаками, рівна, безпечна, добре нам знана, але довга? Ідеальних варіантів немає. Дороги бувають різними, але вона майже завжди є сполучником між різними місцевостями та людьми. Для шофера не існує неможливих доріг, якщо… Він добре орієнтується по карті (чи розуміє GPS – сателітарну карту території, яка через сигнал підказує маршрут) та впевнений, куди прямує (кінцевий пункт призначення), знає і виконує правила дорожнього руху, добре керує автотранспортом. Подібно у християн є різні шляхи для спасіння. Один йде короткою і тернистою дорогою терпінь, а інший широкою, вивченою дорогою виконання своїх обов’язків та життя у суспільстві. Шлях не має значення. Головне, що він приводить до кінцевої цілі – спасіння і Царства Небесного. Для християнина, що стремить до святості та досконалості, існує багато доріг, здатних привести до жаданої кінцевої цілі.

 

Подивімося, що шлях піднімається то вгору, то вниз, то вправо то вліво. Гляньмо на кардіограму – вона теж жваво переміщається вгору, вниз, вгору, вниз... Найголовніше те, що ці стрибки кардіограми свідчать одне – серце б’ється, воно живе. Наше духовне життя, наш духовний шлях також чимсь подібний до кардіограми серця. Воно також переживає свої підйоми і спади. Ми іноді переживаємо такі терпіння, що нам видається, що людина не здатна їх витерпіти, а іноді переживаємо таке піднесення, що все навкруги нам видається прекрасним і досконалим. Але саме ці перепади у духовному житті свідчать, що ми рухаємося, що ми йдемо по дорозі спасіння, що ми живемо духовним життям.

Їдучи автом, щоб досягнути мети, мусимо бути свідомі найголовніше – авто в русі, і тоді будь пильний й обережний на дорозі, максимальна уважність! Коли авто в русі, є впевненість, що ми досягнемо кінцевого пункту, до якого стреміли приїхати. Подібно, коли людина стремить до святості, досконалості, тоді є впевненість, що людина успішно пройде життєвий шлях і досягне спасіння. Людина, що не стремить до святості, до того, щоб «будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мт 5.48), то така людина є мертвим серцем, що не б’ється, автом, що не рухається.

Як сучасний християнин відноситься до свого життя та Подателя цього життя – Господа Бога? Людино, знаєш, хто ти є, для чого живеш і куди прямуєш? Часто ми просто з дня на день живемо, існуємо та безсенсовно заповнюємо свій час різними  хаотичними справами, які майже нічого не дають, а лише забирають час і здоров’я. Якщо в нашому житті нічого особливого не відбувається, то згідно кардіограми це рівна лінія, що означає кінець. Коли все ж таки бажаєш змін у своєму житті на краще, то неодмінно починаєш шукати добро і  завжди тобі у цьому заважатиме зло, завжди будуть духовні підйоми і падіння.

Якщо шукаєш Господа, хочеш бути подібним до Нього, то задумайся, навіщо це тобі. Безумовно, в пошуку Бога потрібно цілком зосередити свою увагу, сили, потреби. Цінувати кожну мить свого життя, яка є прекрасною нагодою прославити Бога. Слав Господа вдома, на роботі, на дозвіллі!

Якщо трапиться в твоєму житті гріх, то не зосереджуйся на ньому, бо тоді даєш можливість дияволу довше затримати тебе у рабстві, але негайно, мерщій біжи до Ісуса Христа та щиро кайся за гріхи і намагайся їх не повторювати. Гріх – це не остаточна поразка та знищення усього доброго, що тобі вдалося до цього часу здобути. Це глибше усвідомлення своєї  слабкості та Божої Сили, яка єдина здатна піднести тебе з болота та повернути на дорогу «свободи». Бог сильніший за твої гріхи, слабкості, злі нахили. Головне усвідомити свою слабкість і гріховність та щиро в молитві просити Бога порятунку; тоді з долу Господь виведе на гору. Без Божої допомоги не зможемо бути святими, не зможемо перемогти свої гріхи, недоліки.

Без сумніву, що може знову трапитись падіння, яке болісно відбивається на християнинові, але воно гартує та нагострює меч нашої віри до подальшої боротьби і спротиву будь-якому злу. У найважчі хвилини Ісус прийде на допомогу й буде з тобою. Підтвердження: «Як настав вечір, човен був серед моря, а він сам один на землі. Коли ж побачив, як вони, веслувавши, втомились, – вітер бо їм був супротивний, – то близько четвертої сторожі вночі подався до них, простуючи морем, – хотів обминути їх. Вони ж, побачивши, як він ступає морем, гадали, що то примара, та й закричали. Усі бо уздріли його й занепокоїлись. Він же вмить заговорив до них, мовивши: «Будьте ж мужні: це я, не бійтесь!» І увійшов до них у човен, – й ущух вітер». (Мр. 6.47-51). Ось так діє Господь – Він радіє, коли ми духовно піднімаємось вгору; і вмить поспішає на допомогу, коли ми в небезпеці упадку чи вже впали. Його Любов не є байдужою до нас, але рятівною, лікувальною та благодатною. Живімо за прикладом Христа та йдімо за Ним, зберігаючи тверезість, пильність, чуваючи над своїм життям, оберігаючи себе від гріха. Благодать Господа нашого Ісуса Христа, Любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.

о. Володимир Сампара

Приклади

1. У ті часи, коли катехизація, а радше предмет християнської етики, тільки з’являлася в наших школах, одна вчителька прийшла вперше у клас і запитала, хто ким хоче бути. Усі називали різні популярні тоді професії. Наприкінці вчителька запитала: «А хто з вас хоче бути святим?», і жодна дитина не підняла руки. У їх уяві бути святим означало щось важке, неможливе і непотрібне. Між тим усі ми покликані бути святими, це – ціль нашого земного життя. Тоді вчителька сказала: «Діти, математика вчить рахувати, література – гарно і красиво описувати явища і речі, фізика, хімія дає знання про природні явища, а катехизація навчить вас бути святими, досконалими».

Дійсно, завдання Церкви і катехизації – навчити людину бути досконалою, святою. Це найголовніше завдання Церкви. До цього має стреміти кожен християнин. Дивує те, що абсолютна більшість християн зовсім не мають уяви про основне завдання християнина, про сутність духовного життя.

Для чого тоді ходимо до Церкви? Для чого тоді йдемо до сповіді, приймаємо Святе Причастя, приймаємо Святе Таїнство Шлюбу, молимося і досконало виконуємо обряд? Все це допомагає нам бути святими, безгрішними. Дивує те, що переважна більшість сучасних християн, добросовісно виконуючи церковні приписи що до обряду, зовсім не має стремління до святості, до досконалості. Святість – це для священиків, монахів, побожних людей, а ми будемо жити «так, як можемо». Коли не має стремління до святості, досконалості, то це бездумне і безцільне виконання церковних обрядів і приписів. Яка користь тоді з такої «віри»? Так, ці люди вірять в Бога, але Святі Отці називали таку віру «мертвою», «бездумною».

Коли б якийсь господар почав копати на своєму подвір’ї велику яму, не знаючи для чого він це робить, не маючи жодних планів для її використання, і вона стояла б посеред подвір’я і заважала усім безпечно і спокійно жити, таку б людину можна абсолютно справедливо назвати безумною. Працював багато і важко, але без жодної користі, без жодної цілі. Подібна віра багатьох сучасних людей. Вони вірять, виконують церковні приписи, щодо посту, щодо молитви, щодо обряду, але не знають для чого, яка ціль усієї цієї духовної праці. Направду, така віра безумна.

Правда, є особливі, виняткові випадки, коли, наприклад, праведник, відчуваючи в душі голос Божий, почав копати посеред свого подвір’я яму (подібно, як Ной ковчег), навіть не знаючи, для чого він це робить. І тільки закінчив свою працю, як розпочався страшенний буревій, що зруйнував його будинок, і всі будинки в поселенні були зруйновані, але він з родиною сховався у викопаній ямі, і вони були єдині зі всього поселення, хто вижив під час стихії. Але це особливі, виняткові випадки відмови від свого розуму, безумства, що називаються юродством заради Христа, коли людина перебуває у такій єдності з Богом, що голос Божий в середині душі замінює людині її власний розум. Це рідкісні одинокі випадки в історії людства, що трапляються тільки за певним Божим Провидіння, певним Божим Планом. На загал духовна праця без стремління до святості, досконалості є безумством. Кожна людина, кожен християнин має стреміти до святості, досконалості, тоді будь-яка праця буде видаватися їй на багато легшою, тоді життя буде радіснішим і щасливішим.

Святі Отці виділяють два основні шляхи досягнення святості: «через лівицю і через правицю» (святий Іван Касіян), тобто через боротьбу зі своїми недоліками, гріхами (лівиця) і через плекання (виховування) у собі чеснот, добрих душевних якостей (правицю).

Найперша умова боротьби із своїми недоліками – бачення власних гріхів, недоліків. Переважна більшість людей вважає себе безгрішними, досконалими не через те, що такими є, а через те, що не бачить власних недоліків, Тому Святі Отці для духовного життя називали дар бачення власних недоліків важливішим, як дар бачення Ангелів. Чим більше людина наближається до Бога, до Сонця Правди, тим краще бачить власну душу, тим краще бачить усі свої гріхи і недоліки. Тому можна бачити таке явище, що чим більшої досконалості святі досягали, тим більшими грішниками себе вважали

Хасидська мудрість розповідає такий повчальний приклад. До мудреця (цадика) прийшов один чоловік і почав просити, щоб той навчив його мудрості: «Що мені слід робити, щоб стати мудрим?» Учитель відповів: «Вийди й постій на вулиці». А на вулиці саме йшов сильний дощ. І цей чоловік здивувався: «Ну, як це може мені допомогти?» Він вийшов з дому і став там, а дощ лив і лив. Повністю промок, вода проникла під одяг. Через десять хвилин він повернувся і сказав: «Я постояв там, що тепер?» Мудрець відповів: «Що трапилося? Коли ти там стояв, чи не прийшла до тебе якась гарна думка, чи ти не зробив для себе якесь відкриття?» Чоловік відповів: «Відкриття? Я просто, стоячи там під дощем, відчував себе найбільшим дурнем на землі!» Мудрець сказав: «Ось це і є велике відкриття! Це початок мудрості! Запам’ятай, що шлях до мудрості починається з бачення своїх недоліків. Тільки той, хто бачить свої недоліки, має постійне бажання стати мудрішим, кращим».

У хасидів мудрість ототожнюється зі святістю, у них ці речі нерозривні. Отже, перефразувавши вислів мудреця, можна сказати: «Шлях до святості розпочинається з бачення своїх гріхів». Бачення своїх гріхів – це коли за свій гріх тобі так соромно, що видаєшся собі найбільшим дурнем (можна сказати також, що найбільшим грішником) на землі. Тоді у природній спосіб приходить покаяння і бажання виправити свої гріхи, недоліки. Кожен крок до Бога приводить до того, що ми починаємо бачити якийсь новий великий недолік у собі і з часом та допомогою Божою його перемагаємо, викорінюємо зі своєї душі.

Другий шлях – плекання у собі чеснот, добрих душевних якостей. Спочатку зовнішні (фізичні), а потім внутрішні (душевні). В наш час не тільки Церква вчить людину йти, розвиватися цим шляхом. Практично усі сучасні науки, що займаються людиною, як духовним творіння (педагогіка, соціологія, психологія та інші) вчать людину, як їй виховати у собі добрі якості і перебороти погані.

Починати потрібно з фізичних чеснот, що часто називають загальнолюдськими. Тобто дотримання чіткого режиму дня, правил гігієни, правил культури, точності і чіткості у роботи, порядності і людяності у спілкуванні та співжиттю з людьми та багато іншого – це все є загальнолюдські (фізичні) чесноти. Без них неможливо виховати духовні чесноти: послух, довготерпеливість, щедрість, смирення, любов до молитви та інше. Молодого монаха, коли він проходить новіціат (підготовку до монаршого життя), вчать найперше загальнолюдських, фізичних чеснот. Тільки вже потім з часом, коли скріпиться духом, поступово починають навчати (виховувати) духовні чесноти.

У вихованні чеснот головне є постійність та цілеспрямованість. Потрібно багато часу і зусиль, щоб добрий вчинок, добре правило стало спочатку звичкою, а потім чеснотою (потребою душі).

Усім, напевно, відомий випадок, коли святий Пімен Великий змусив молодого монаха, а в майбутньому святого Івана Колова,  щодень поливати сухе дерево на протязі трьох років, а в жаркій і засушливій єгипетській пустелі воду треба було носити дуже здалека. Святий після трьох років запитав: «Який сенс поливати сухе дерево?» Святий Пімен сказав: «Поливаєш сухе дерево не щоб був сенс, а щоб виховати у собі чесноту послуху». І сталося диво, через досконалий послух святого Івана Колова, серед пустелі сухе дерево зазеленіло, почало плодоносити і птахи навколишні зліталися до нього.

Ось так подібно потрібно багато часу і праці, щоб виховати у собі бодай одну чесноту. Менше часу для фізичних і значно більше для духовних.

Пригадую одного старця, що допомагав людям навіть не бажаючи від них ні оплати, ні подяки. Довге практикування духовного життя виховало у ньому чесноту милосердя і робити добро іншим стало для нього потребою душі, приносило велике моральне задоволення. Шкода, що в наш час суцільної бездуховності так мало стало таких для кого потреба робити добро іншим – потреба душі і якщо є, то виглядають серед загалу, як інородці, безумці. Швидше у наш час зустрінеш людей, для яких робити зло є потреба душі, є потреба випустити зі себе отруту злоби і агресії. І це також наслідок того, що люди перестали стреміти до досконалості, святості. Втратили правдиву ціль, заради чого вірять і виконують церковні приписи.

Під час стремління до святості виховання чеснот і боротьби з недоліками, гріхами повинні пам’ятати, що самі, без Божої допомоги цього зробити не зможемо. Джеррі Бріджес наводить такий гарний приклад: «Селянин оре, сіє, удобрює і доглядає за полем, усвідомлюючи, що в кінцевому рахунку він повністю залежний від зовнішніх сил. Він розуміє, що своїм зусиллям не виростить насіння, що не від нього залежить дощ і сонце, що забезпечують дозрівання і жнива. Хороший урожай залежить від волі Божої.

Але селянин розуміє також, що не варто чекати жнив, якщо не піклуватися про землю, не удобрювати її, не орати і не сіяти. У певному сенсі, тут щось на подобі ділового союзу з Богом, користь від якого отримаєш, лише виконавши свою частку відповідальності.

Сільське господарство – спільна справа Бога і хлібороба. Землероб не може зробити того, що повинен зробити Бог, а Бог не робить того, що слід робити хліборобу.

Точнісінько те саме можна сказати про святість – це спільна справа Господа і християнина. Ніхто не може досягти святості без дії в його житті сили Божої, і в той же час ніхто не досягає її без власних зусиль. Бог дав нам можливість ходити в святості, поклавши на нас відповідальність – ходити; Він цього не робить за нас» («Стремління до святості»).

Тому Богослови не стільки говорять про те, що людина має бути святою, а більше, що має стреміти до святості. А наскільки вона зможе досягнути святості, досконалості – це вже більше воля Божа, ніж зусилля самої людини. Господь нагороджує людину своєю Благадатю, Небесними Дарами, не стільки за святість (бо це також дар Божий), а більше за щире і терпеливе стремління до неї.

Закінчу тим, з чого розпочинали – розмовою катехитки, що вперше прийшла в клас, з учнями. Після свого першого питання, вона почала розповідати про найвідоміших святих Церкви, їх життя і подвиги. Один учень, вислухавши її розповідь, сказав: «Добре святим. Господь вислуховував і виконував усі їх бажання». На диво, приблизно така ж уява про святих у багатьох сучасних християн – такі собі чаклуни, що за власними бажанням (або помахом палички, як ілюзіоніст в цирку) роблять дива. Це від того, що люди не намагаються пізнати волю Божу, не шукають святості і єдності, а хочуть виконувати тільки свою волю, служать власним бажанням, які часто пристрасні, і намагаються довіряти тільки власному розуму. Святість – це таке єднання людини з Богом, що людина стає досконалим виконавцем Божої волі на землі. Святий Макарій Великий говорить, що на певному етапі святості, досконалості Божа Благодать настільки опікується людиною, що у неї не з’являється жодної грішної думки, жодного грішного бажання, вона мислить однаково з Богом, по Божому (побожно кажуть в народі), бажає тільки того, що бажає Бог, стає досконалим виконавцем Його волі на землі. Майже у всіх Святих Отців зустрінеш тезу про те, що саме свавілля, бажання виконувати тільки свою волю робить людину нещасною під час земного життя. Тож, стремімо до святості, до досконалості, бо це зробить нас досконалими виконавцями Божої волі і зробить наше земне життя щасливими.

Стреміти до святості мають усі люди, але під час земного життя досягнуть її вибрані одиниці, по допусту Божому,  для виконання Божих планів на землі. Але всі, хто стремів щиро до святості, з милосердя Божого, отримають спасіння і щасливе життя у вічності, у Царстві Небесному.

2. Коли країною правив імператор Яо, він призначив Бочен Цзигао начальником над однією з провінцій. Після смерті Яо трон перейшов до Шуню, а від нього – до імператора Юю. Тоді Бочен подав у відставку і виїхав додому.

Юй дуже засмутився, що такий мудрий чиновник залишив пост, і поїхав відвідати його. Коли імператор приїхав до Бочену, той працював у полі. Юй поспішно підійшов до нього, поклонився і сказав: «Коли імператором був Яо, тебе призначили начальником провінції. Яо передав трон Шуню, а коли від нього титул імператора перейшов до мене, ти пішов у відставку. І ти, як бачу, став простим селянином, взявся за плуг. Чому ти так вчинив?»

Цзигао залишив плуг і сказав: «Коли імператором був Яо, то він вчив жити людей по совісті, люди жили по совісті і не вимагали за це жодних нагород, не робили зла один одному і робили це не через страх перед покараннями. Твоє ж керівництво звелось до нагороди і покарань, тебе не цікавить моральний світ людей і за твого правління люди не намагаються стати кращими. І я знаю, що відтепер все рідше люди будуть слідувати шляху чесноті і справедливості, а суворих покарань за непослух буде все більше. Насіння майбутніх бунтів і негараздів вже кинуто в землю. Так що залиш мене і не заважай мені працювати».

З цими словами він знову взявся за плуг і пішов за волом, не обертаючись.

Висновок. Навіть погани розуміють, що якщо не дбати про моральний стан громадян, то таку державу чекає занепад. Християни, яким більше дано, тим паче мають дбати про добрий стан своєї душі, про святість і досконалість