«Я хліб життя» (Ів 6.48) – це той вислів, на якому я б хотів сьогодні сконцентрувати вашу увагу.

Тема хліба у Святому Письмі розпочинається після гріхопадіння людини та вигнання її з Едемського саду: «У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий…» (Бт 3.19). У цьому випадку термін «хліб» узагальнює у собі їжу (поживу) і виступає як потреба, необхідна для існування людського життя на землі. Внаслідок гріха («За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: Від нього не їж,» (Бт 3.17) людина змушена тяжкою працею («у поті свого лиця») здобувати собі цей «хліб».

Через всю історію життя людини бачимо невпинну тяжку працю над здобуттям середників для існування. Щоденна гонитва за матеріальним забезпеченням приводить людину до розуміння прямої залежності між працею та заробітком, а тому часто викликає почуття самодостатності, яке згодом виражається у покладанні лише на свої сили. В історії спасіння Бог ламає таке уявлення та веде людину до розуміння, що тільки Він єдиний є Той, Хто дає усе необхідне для життя, а людина є лише співпрацівником. Так, наприклад, Господь у пустині забезпечує вибраний народ хлібом з неба (Вих 16.4), виховуючи їх довіряти (вірити)  Йому. За наказом Мойсея всі мали збирати манну стільки, скільки потрібно на один день. Та були деякі такі («заощадливі»?), що залишали на наступний день, «а воно зачервивіло, і стало смердюче» (Вих 16.20). Шостого ж дня збирали манну на два дні, оскільки сьомого дня – Господній день, ніхто не працював, «і не засмерділось воно, і черви не було в нім» (Вих 16.24).

 

Однак і тут з’являється небезпека сприймати Бога, як засіб досягнення «хліба» для земного життя. Бути чемним і заслужити свою нагороду. Христос, нагодувавши 5000 людей 5 хлібами, перестерігає їх та каже: «Поправді, поправді кажу вам: Мене не тому ви шукаєте, що бачили чуда, а що їли з хлібів і наситились». (Ів. 6.26).  Для кожного з нас сьогодні стає актуальним питання, а чому я шукаю Бога, для чого Він мені? Чому дотримуюсь заповідей Божих? Що ми розуміємо під терміном «хліб наш насущний», коли молимось «Отче наш», для чого хрестимо дітей, для чого посвячуємо будівлі і т.д.?

Критерієм доброї відповіді на ці запитання є слова Христа: «І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться. Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно. Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!» (Лк. 12.29-31). Людина, що переставила акценти і надмірно дбає про забезпечення матеріальне, наражає себе на небезпеку внутрішнього сприйняття Бога лише, як засіб для спокійного, забезпеченого життя. Ісус Христос у словах «Я хліб життя» стверджує, що це Він Той, Кого потрібно шукати.

Вислів «хліб життя» натякає на «дерево життя», яке Бог насадив посеред Едему. З нього Адам мав їсти і жити. Христос, як плід з цього дерева, повертає людині можливість бути причасником життя в Раю, бути у Царстві Бога. Ба більше називає себе хлібом живим (Ів 6.51). Хліб сам по собі, як предмет, є мертвий і не живить без рецепторів живого тіла. Христос є хліб живий, який живить сам своєю силою.

Якщо я християнин і шукаю Бога, то чому часом нехтую можливістю жити, не даю, щоб Христос оживляв мене? Амінь.

о. Ігор Головчак

Приклади

1. Один старенький священик любив розповідати таку історію. Коли він був ще зовсім юним в їхньому селі жив чоловік з дуже бідної родини. Але він був дуже трудолюбивий і постановив, що його родина не буде жити у бідності. Багато працював, поїхав у Канаду, там заробив великі гроші і на відміну від багатьох інших повернувся в рідне село. Купив землю, збудував будинок, одружився і мав прекрасну дружню, багатодітну родину.

Одного разу він прийшов до нього, ще тоді молодого священика, і запитав: «Отче, в мене усе добре і в родині, і в роботі, але скажіть чому мені постійно так сумно на душі?» «Жодна матеріальна пожива, жодне матеріальне благополуччя не замінить душевної поживи. Прийшов для вас час подумати про свою душу. Господь кличе вас до молитви. Приходьте якомога частіше на молитву, приступайте якомога частіше до Святого Причастя і радість знову повернеться до вашої душі», – відповів священик.

Висновок. Жодна матеріальна пожива не замінить духовної поживи. Святе Причастя – найкраща духовна пожива.

2. У 1532 році іспанські конкістадори досягли меж теперішньої країни Перу. Як і більшість європейців, їх у першу чергу цікавило золото. Вони стали розпитувати місцевих індіанців про жовтий, сонячний метал. Ті принесли їм багато дорогоцінних камінців смарагду розміром з голубине яйце (Смарагд (ще інша назва ізумруд) – дорогоцінний прозорий камінь, що ціниться дорожче алмазу) і сказали, що вони називають це прекрасне каміння «застиглими промінчиками сонця». Розлючені європейці, що не знайшли золото, побили каміння молотками і обізвали  індіаців дурнями. Між тим навіть один камінчик вартував стільки, що міг забезпечити їх до кінця життя.

Висновок. Подібно багато сучасних людей – шукає тільки матеріальної поживи (матеріального достатку), думаючи що саме він зробить їх щасливими, і зовсім не цінує духовну поживу, називаючи віруючих людей дурнями. Людина збудована з душі і тіла і для щасливого життя потребує тілесну і духовну їжу.