Це свято є особливим у Вселенській Церкві. Саме свято встановлене Христом у Великодню П’ятницю, бо саме хресна жертва є Його найбільшим свідченням любові до людини. Але Свята Церква перенесла  святкування цього свята на дев’ять тижнів вперед, бо Великодня П’ятниця є найсумнішим і найважчим днем для християн, бо в цей день наш гріх, гріх кожного з нас, розп’яв на хресті Бога – Ісуса Христа. Але одночасно цей день є найрадіснішим для людства, бо в цей день відбулося відкуплення усього людства, Христос своєю жертвою здобув нам прощення наших гріхів. Для глибшого і кращого розуміння цієї жертви Свята Церква встановила це свято.

Також Свята Церква встановила це свято, щоб ми, християни – наслідники Христа, навчилися у Нього любові до ближнього, любові до усього людства на загал і кожної людини зокрема.

Любов до ближнього також ще називають милосердям. І в цьому є певний зміст, «бо з серця виходять лихі думки» (Мт. 15.19). Зі серця людини походять і добрі думки, бо серце людини є джерелом думок і бажань. Тому в якому стані духовне серце людини, такі і думки в неї виникають. Якщо в людини милосердне, добре серце, то такі в неї і вчинки. Якщо гріховне, озлоблене, то такі ж злі і гріховні  вчинки.

 

Ми маємо брати приклад з Христа, мати таке добре і милосердне серце, як Він. А це можливе тільки від перебування у єдності з Богом. Пригадую, як одна дівчинка розповідала, що коли була ще маленька, то дуже любила слухати мамине серце. Притулиться до маминих грудей і слухає, як мирно і спокійно б’ється її серце. Мама запитувала з подивом: «Ну що в тебе за дивна звичка? Чому ти так любиш слухати, як б’ється моє серце?» «Бо я хочу мати таке ж добре серце, як в тебе», – відповідала маленька дівчинка.

Справді, коли ми дивимося на милосердних людей, живемо поблизу них, тоді і самі стаємо милосердні. А живучи серед жорстоких, озлоблених людей, наше серце стає тверде і озлоблене.

Але найкраще дивитися на Христа, на Його милосердне серце, брати приклад з Нього, і ми швидко навчимось мати добре співчутливе серце.

Саме співчутливість є першим кроком до милосердя, є показником, у якому стані наше серце.  Коли ми не в стані  «радіти з радіючими і плакати з плачучими» (Пор. Рим. 12.15), тобто порадіти за чужі успіхи, поспівчувати, розрадити тих, хто у смутку, коли нам приносить радість чуже горе, нещастя, коли ми говоримо терплячому: «Так йому і треба. Це він заслужив», то це ознака того, що наше серце не має співчуття, що воно втратило милосердя і стало жорстоким і твердим. Таке серце потребує термінового духовного лікування. І цим лікуванням є наші добрі діла для ближнього або милостиня.

Також доводиться часто чути про одне протиріччя. З одного боку християнин має «зректися світу, зненавидіти світ» (святий Єфрем Сирійський), а з іншого має любити людей, в ідеалі усіх, навіть ворогів. Жодного протиріччя тут немає. Бо зректися світу означає відмовитися від гріхів, що притаманні людям, які живуть у світі. І якщо зречення світу викликає в людині осуд і ненависть до цього грішного світу, до людей, то це не є жодним зреченням від світу, а тільки переміною способу життя і людина надалі живе світськими матеріальними цінностями, міряє усе матеріальними мірками.

Правдиве зречення світу – це коли ми починаємо шанувати духовне  вище, як матеріальне. Така людина не цінує матеріальні багатства цього світу, бо накоплює в собі духовні багатства, численні чесноти її душі є найбільшим її багатством. «Не хвалися, скільки років ти прожив у схимі, нехай твої чесноти говорять за твої літа», – повчає святий Теодор Студит. Така людина не жадає земної слави, бо дбає про славу Божу, усі зусилля докладає на прославу Бога, а не себе. Якщо людина, не залежно від духовної форми життя, не збагачує свою душу чеснотами, не дбає про прославу Бога, то звісно вона буде турбуватися про матеріальне забезпечення і буде бажати поваги і пошани від людей.

Тому зречення світу зовсім не означає, що людина має жити сама у пустелі, має втекти від людей і нікого не бачити. Зречення світу не залежить від того, в якому духовному стані є людина: монах, священик чи мирянин. Зречення світу означає, що людина почала жити правдивим духовним життям і відмовилася від тих гріховних цінностей, про які дбає світ. Історія Церкви знає численні випадки, коли миряни зрікалися світу і жили правдивим духовним життям, перебуваючи серед людей.

Коли людина зреклася гріхів цього світу і почала накопичувати в собі духовні багатства, то Божа любов наповнює її серце. І тоді любов до ближнього, любов до людини, як творіння Божого, не послаблюється, а навпаки сильнішає. Тому так часто бачимо, що святі отці-пустельники багато молилися за світ, багато допомагали матеріально потребуючим людям. Зрікшись світу, вони ще більше почали піклуватися про спасіння світу, спасіння усього людства.

Свята Євангелія говорить: «Шукайте ж найперше Царства Божого й правди Його, а все решта вам додасться» (Мт 5.33). Тобто, хто думає найперше про духовний розвиток, то буде мати і матеріальний достаток у цьому світі, Господь поблагословить усяку його працю. Хто дбає про славу Божу, то буде прославлений сам серед людей. А хто дбає тільки про славу від людей, той неодмінно буде зраджений, розчарований і знеславлений. Юдеї у Квітну неділю кричали Христу: «Осанна, осанна...», а вже за чотири дні Його зрадили і очорнили. Тобто, хто правдиво зрікся світу і почав жити правдиво духовним життям, про того Сам Господь Бог буде дбати, буде Його охоронцем і захисником.

Тому правдиве духовне життя, правдиве зречення світу – це шлях до милосердя, це шлях до правдивої любові до ближнього, це правдиве наслідування Христа-чоловіколюбця, що своє життя пожертвував заради нашого спасіння. Амінь.

о. Володимир Білий

Приклади

1. Особливим милосердям відзначався святий Іван Милостивий, Патріарх Олександрійський, (день пам’яті 25 листопада). Не будучи ні ченцем, ні кліриком був обраний, за бажанням народу, через своє добре і співчутливе серце на патріарший престол. Рішення було затверджено імператором Іраклієм. Ставши патріархом у 610 році, він порахував всіх бідних в Олександрії і роздав їм усе своє майно. Святий Іван надсилав милостиню до Гробу Господнього, давав у себе притулок і допомогу бідним, викуповував полонених, допомагав хворим і немічним. Не перечислити усіх його добрих діл. За що отримав від людей титул «Милостивий»

Одного разу його запитали, чи не втомлюється він робити так багато добрих діл, адже люди часто є невдячними. «Робити добро людям – потреба мого серця. А від улюбленої справи не втомлюєшся», – відповів святий.

Висновок. Правдиво милосердна людина – та, для якої робити добро іншим є потреба її душі, потреба її серця. Як жаль, що в наш час так мало таких людей.

2. Великим милосердям відзначався святий Теодозій Печерський (день пам’яті 16 травня). Він багато дбав про бідних і потребуючих, побудував для них у монастирі особливий двір, де будь-який потребуючий допомоги міг отримати їжу і тимчасове житло. Крім цього святий кожну суботу посилав віз хліба ув’язненим у в’язницях. Але одного разу так сталося, що в монастирі закінчилися продукти і гроші, щоб їх купити. Святий Теодозій Печерський помолився і вогненний юнак у військовій формі (очевидно ангел) приніс йому гроші

Іншим разом прийшов брат на ім’я Теодор, і сказав: «У нас немає нічого їстівного, що я міг би запропонувати братії до обіду».  Святий же, як і минулого разу, відповідав: «Іди, потерпи трохи і проси Господа, Він подбає про нас, і якщо ми будемо гідні Його милості, то подаси до обіду варену пшеницю з медом. Ми повинні сподіватися, що Господь, як в пустелі послав хліби непокірним людям (Ісх. 16.15), так може і нам подати їжу». Вислухавши це, брат пішов, а святий став старанно молитися Богу. І ось незабаром перший боярин князя Ізяслава, по імені Іван, прислав братам в монастир три повних воза з їстівними припасами: хлібом, рибою, овочами, пшоном і медом. Отримавши все це, святий подякував Богу, а брату сказав: «Бачиш, брате Теодоре, Бог не залишить нас, якщо тільки ми будемо сподіватися на Нього всім серцем. Отже, йди і приготуй святковий обід для братії».

Висновок. Хто чинить діла милосердя, того Господь нагороджує ще більшими дарами. Про тих, хто милосердний до інших, Господь завжди дбає.