Проповідь на тринадцяту Неділю по Зісланні Святого Духа

 

В сьогоднішній притчі про виноградарів Ісус Христос нам дає великі роздуми про наше життя. Ми всі живемо у цьому винограднику, що створив Господь Бог. Весь довколишній світ і всесвіт створений Ним. І ми є тільки невеличка частинка цього світу. Маленька частина з великим призначенням, бо ми з вами є тими запрошеними до праці робітниками. І цей виноградник даний нам не на вічно, а є місцем нашого тимчасового перебування. Хто як попрацює у цьому винограднику, той таку нагороду отримає в Домі Отця Небесного.

Коли наймаємося на роботу до доброго господаря і отримуємо добру роботу, яка нам подобається і від якої маємо моральне і матеріальне задоволення, то ми дуже вдячні такій людині. Подібне відчуття переживає побожна людина, що живе у цьому світі. Вона вдячна Господу Богу за кожний щасливий день у цьому світі, за кожний дар, що отримує протягом дня. Пустинники-самітники завжди перед тим, як лягати спати, у молитві дякували за прожитий день і просили щасливо пережити ніч. Направду щаслива та людина, що вміє дякувати Богу за кожний прожитий у цьому світі день, що вміє цінувати кожну щасливу сьогоднішню мить.

Але сьогоднішня притча показує нам іншу сторону нашого життя. Вона показує, що людина буває зла і невдячна.

Дуже часто доводиться чути, що у першу чергу Христос говорив цю притчу до юдейської старшини. Святитель Теотілакт Болгарський, опираючись на твори Святих Отців, говорить, що виноградник – це обіцяна Свята Земля, народ Божий, огорожа – це Закон Божий, даний через пророка Мойсея, башта – Єрусалимський храм, чавило – жертовник у ньому, злі виноградарі – це фарисеї, садукеї, храмові первосвященики і старшина. І ця притча промовлялася до людей, які оточували Його в храмі і уважно слухали.

Юдеї були (і досі залишаються) вибраним Богом народом, "бо дари і покликання Божі непорушні" (Рм. 11.29). В т. ч. насамперед саме їм Господь дав цей "святий корінь" - "святий початок" (Рм. 11.16) Свого Божого Слова та певні обітниці. А також це їх обрання стосувалося й того, щоб належно приготувати прихід Месії-Христа на землю. Але з часом їхня релігійна верхівка у своїх науках почала по-своєму трактувати й перекручувати цю вибраність. Почали, зокрема, говорити, що їм належить ця особливість та вибраність від їх родства, від того, що вони за народженням є вибраними. І що на кожного з них сходить Благодать Божа тільки від того, що він є вибраним. А, наприклад, на поган вона, мовляв, не сходить і ніколи не зійде. На основі цих знань, ними ж надуманих, вони ніяк не могли повірити, що Месія прийде для спасіння не лише, власне, юдейського народу, а, загалом, усього людства. Адже тоді погани виявлялися рівними їм, вибраному народу. Вони навчали, що Месія начебто прийде тільки до юдейського народу. Тобто, вони немов би привласнювали собі "ексклюзивне" право на Божу ласку, вважали себе єдиними достойними її.

Христос нагадав, що їх особливість і вибраність дана їм від Бога. Він є джерелом Божої Благодаті. Їм була дана ласка Божа бути вибраними робітниками у винограднику Божому. Юдейські ж зверхники захотіли стати не робітниками, а власниками Божої Благодаті.

Насправді ж багаторазово в старозавітніх текстах і, зокрема, у Своїх пророчих обітницях Господь наголошував якраз на вселенській - для всіх народів - місії і характері Його спасіння й благословення. Що цей, у Єрусалимі, "дім Мій назветься домом молитви для всіх народів"  і "з них буду брати також у священики і левити, - говорить Господь" (Іс. 56.7; 66.21). І в певний - "у той час назвуть Єрусалим престолом Господа; і всі народи заради імені Господа збиратимуться в Єрусалим і не ходитимуть уже більше за пожаданням [колишнього] лихого серця свого" (Єр. 3.17). І вже навіть у тому часі - як читаємо, наприклад, у книзі Діянь апостолів - на свято П'ятидесятниці, коли на Христових учнів злинув Святий Дух, в Єрусалимі скупчилося безліч різномовних паломників з багатьох країн тогочасного цивілізованого світу. Причому, не лише, власне, юдейського походження, а й чимало якраз прозелітів-іноплемінників, які навернулися до монотеїзму старозавітньої релігії.

Христос у короткій притчі розповідає тим, вищезгаданим місцевим зверхникам, усю історію стосунків між ними і Богом, пригадуючи їм неприємні випадки з їхньої історії, коли більшість пророків було вбито. Ці верховоди залюбки розповідали про свою вибраність, але не любили розповідати про ці ганебні сторінки своєї історії.

Ця притча страшенно їх розлютила, бо вони добре зрозуміли її зміст. Вона показувала їх в правдивому світлі в очах як власного, так і інших народів, і говорила про те, що за їх жорстокість і невдячність ця особлива Божа ласка у них буде відібрана. Це, напевно, найжорсткіші і найвикриваліші слова, що вони могли почути від Христа, бо вони стосувалися того, чим вони найбільше пишалися і вихвалялися. І вже зовсім страшними є для них заключні Його слова: «Тому кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться людові, що плоди його буде приносити» (Мт. 21.43). Христос говорить, що в Царстві Божому будуть тільки ті, що «плоди його будуть приносити» (Мт. 21.43).

Почувши цю притчу, народ закричав: «Нехай цього не станеться!» (Лк. 20.16). Це були слова щирого покаяння і багато з тих юдеїв, хто тоді слухали цю притчу, в майбутньому створять перші християнські громади.

Та найбільша відповідальність падала на цю старшину, бо це вони були проводирями вибраного народу, бо це вони завели немало кого зі свого народу в блуд. Ця старшина зрозуміла, що в першу чергу притча стосується їх, і тому дивилися вони на Христа, як злодії на того, хто привселюдно викриває їх у крадіжці. «А як первосвященики та фарисеї почули ці притчі Його, то вони зрозуміли, що про них Він говорить» (Мт. 21.45). Вони розуміли, що, очолюючи вибраний народ, несуть найбільшу відповідальність за всі його вчинки. Ці слова вражали їх у саме серце і вони дуже хотіли, щоб Він замовк, перестав говорити для них ці викривальні слова і замовк назавжди. Слова правди породжують у них не покаяння, а ще більшу злобу.

Разом з тим тут варто зауважити, що саме в такому перебігу тих подій був певний допуск і навіть відповідний план-задум Божого Провидіння. Або, як наголошує з цього приводу св. апостол Павло, "не відкинув Бог народу Свого, який Він наперед знав". І "що засліплення [більшості] Ізраїля сталося частково, доки [до Господнього спасіння остаточно] не ввійде повна кількість поган; таким чином весь Ізраїль спасеться, як написано: "Прийде від Сіону Визволитель і відверне нечестя від Якова. Такий їм від Мене заповіт, коли зніму з них гріхи їхні"" (Рм. 11.2,11,25-27).

Й тому очевидно й зрозуміло, що немає тут жодних підстав чи виправдань для будь-якого самозвеличення й самоправедності та зневаги і зверхності один до одного - як у перших, так і других.

 

Водночас ця притча, природно, стосується також - а, може, навіть ще в більшій мірі - і кожного з нас. Тих, хто через правдиве покаяння й навернення та благодатну й рятівну віру і повну довіру до Христа Спасителя (духовно "народжений згори" - "новий Ізраїль"), отримали той же статус вибраного Божого народу. Виноградник – це наша душа. Огорожа – Закон Божий, Чавило – наше серце або утроба наша, в яку ми приймаємо Кров і Тіло Христа. Башта – це Свята Церква, яка через Благодать Святого Духа піднімає наше серце, наші думки від земного до Небесного, від служіння земним насолодам до споглядання Небесної радості та служіння їй.

Ми також дуже часто буваємо невдячні Богові, привласнюємо собі ті таланти, що даються нам від Бога, як дар. Господь Бог, Якого у цій притчі називають Господар, дав нам цей світ, щоб ми жили у ньому вільно й щасливо. Він створив цей світ прекрасним і досконалим. Тисячі вчених і простих людей, навіть трохи вникнувши в закони Божі й природи, захоплювалися його красою і досконалістю. Але подивімося, що людина робить з ним. Чорна заздрість та всіляка неправда, несправедливість і насильство, злоба і ненависть до братів і ближніх та, загалом, інших людей і народів, у т. ч. ворожнеча і лють та нещадні гоніння й прокляття (і, зокрема, словесні) супроти інакодумців та конфесійних, політичних чи соціальних опонентів, іновірців та чужинців-інородців (включаючи і тих, дочасно "засліплих") і т. п., жахливі криваві війни, бездумне й безвідповідальне занечищення й руйнація природи тощо – все це походить з жорстокого людського серця і загорділого людського розуму. Людина, коли відходить від Бога і хоче стати власником всесвіту, «царем природи», то нічого доброго з цього не виходить, тільки злоба й нетерпимість, занепад, деградація і руйнація.

Господь Бог дає нам цей світ у користування, але вимагає від нас свого, тобто, вірного служіння, бо всяке творіння Боже служить Йому. І це служіння для людини не є якимсь смертельним, обтяжливим тягарем. «Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» (Мт. 11.30). Проблема не в тому, що Господь Бог  накладає на нас обов’язки, а в тому, що ми через свою велику гординю і захланність не хочемо виконувати і цих малих обов’язків. Хоча вони є не для нашого зла. Навпаки, вони допомагають людині щасливо жити у Божому винограднику, в цьому світі. Адже, коли тато і мама привчають дитину дотримуватись режиму дня, не їсти похапцем, а спокійно і розмірено, згідно правил доброго тону, вчать щодень вмиватися, доглядати за собою, вони не бажають своїй дитині зла. А навпаки: вчать її так, щоб коли стала дорослою, то було легко жити у цьому світі. Але дитині іноді здається це непотрібним тягарем. Вона противиться батькам. Йому, ще маленькому творінню, але що вже має власну гордість, власне «его», це видається певним приниження. Хоча десь там, у душі, дитина розуміє, що батьки бажають їй добра, але лінь і гординя противляться батькам.

Подібно і людина, творіння Боже. Господь дав їй у власність цей світ, поставивши невеличку умову: маєш у цьому світі жити так, щоб своїм життям прославити свого Творця – Господа Бога. Ця умова для того, щоб направити думки і діяльність у правильне духовне русло. Але людина, спокушена злим духом, часто противиться цьому. Бажає не Богові слави, а собі. Служить не Отцю Небесному, а власним пристрастям, похотям. Хоча саме таке служіння, спротив проти Господаря, робить людину повною невдахою, нещасною людиною. Чого добилися наймані робітники, виноградарі своєю жорстокістю і невдячністю? Втратили усе і Господар прийде «та й вигубить цих винарів, виноградника ж іншим віддасть» (Лк. 20.16). Подібно і людина, що служить своїм пристрастям і пожадливостям. Їй здається, що зроблю це або інше, досягну того або іншого і буду щасливим. Але навпаки: чим більше задовольняє свої пристрасті, тим більше душевне спустошення і незадоволення відчуває.

Приклад. Один мій знайомий ще з раннього дитинства бажав стати багатою людиною. В юності і зрілому віці міг вчинити будь-який підступ, злочин, обман заради збагачення. Звичайно досить скоро став чиновником досить високого рангу. Через двадцять років зустрів свого знайомого. Він мав вигляд хворої і втомленої життям людини. «Як життя?» – запитав. «Вже пенсіонер по хворобі, – відповів, – на гріху щастя не збудуєш. Шкода, що це так пізно зрозумів». Дійсно, шкода, що це зрозумів тільки в кінці свого життя, на основі гіркого життєвого досвіду. Людина може бути щасливою тільки тоді, коли живе згідно Божих законів, коли живе на прославу Отця Небесного. Життя такої людини приносить радість оточуючим її людям і  Господу Богу. Небо і земля радіє, споглядаючи життя такої людини.

Коли ми служимо власним пристрастям і бажанням, то Господь часто присилає до нас праведних людей, щоб вони будили наш голос сумління, нашу совість. Він до кожного з нас стукає, чекає, що ми відкриємося на «голос Його». Через своїх слуг, які приходять і приносять звістку, що треба віддати ту частку, яка належить Богу. Але ми не хочемо слухати «голосу свого сумління», щоб віддати частку, яка нам не належить, і доходимо до того, що повстаємо на Самого Сина і вірних слуг Його, які є послані нам Богом Отцем. Ми часто обурюємося і дратуємося на тих, хто говорить про нас правду. Замість того, щоб прислухатись до них, ми готові їх покарати і знищити, бо вони зачіпають нашу гордість, принижують нашу «гідність».

Отже, виноградник Божий – це ми всі з вами. А добрий виноградник повинен приносити плоди. Які ж це плоди? Це добрі плоди нашої душі. Плоди добрих діл, плоди покаяння, віри, любові, смиренності, скромності, доброти, милосердя, стриманості, чистоти, терпіння і довготерпіння та інших душевні чесноти. Господь Бог хоче, щоб наша душа приносила добрі плоди. Цими плодами - поряд з нашою правдивою вірою, з якої вони, ці плоди, власне, і походять та свідчать про неї, - ми й оправдаємося в день Страшного Суду. Коли ж наша душа не буде приносити добрих плодів, то таким чином, урешті-решт, може здобути  - як покарання - вічне прокляття та пекельні муки: подібно як будуть покарані злі виноградарі (Пор. Мт. 21.41).

Все те, що ми посідаємо, не є наше, воно дане нам тільки до вжитку, але мудрого вжитку. І як його будемо використовувати, таким і буде наше життя. Тож дорожімо нашим життям, не будьмо невдячними слугами, які не віддали тої частки, яка їм не належить, а будьмо вдячні Богу за наше життя, яке ми отримали від Нього. Амінь.

Джерела: ієромонах Андрій СОЛОГУБ та ін.

 

ПРИКЛАДИ

1. Один чоловік розповідає, що коли до їх села на початку минулого століття прийшов молодий священик, один з перших вихованців митрополита Андрея Шептицького, то поступово відбулися дуже великі переміни. Було переможене пиятство (шинкар збанкрутував і виїхав з села), налагоджена добра господарка, просвіта та національно-культурне життя. Особливою втіхою села був молодіжний хор, членом якого мріяв стати будь-який юнак або дівчина. Серед тих, хто наполегливо хотів стати членом хору, був один міцний і добродушний юнак. Але він зовсім не мав музикального слуху. Йому декілька разів намагалися делікатно це пояснити, але юнак наполегливо приходив на репетиції. За короткий час отець почав організовувати музичний ансамбль народних інструментів. Він надіявся, що цього доброго і наполегливого юнака навчить грати бодай на бубні. Але виявилось, що у юнака немає навіть почуття ритму. Тоді отець сказав йому, що на жаль, музиканта з нього не вийде, бо він не має жодного таланту. Але щоб не сильно образити його і не відкинути від церковного життя сказав: «Приходь завтра до церкви. Нам потрібен помічник у ремонті храму».

На наступний день юнак прийшов до церкви і почав допомагати у ремонті. Виявилось, що він дуже добрий майстер. Будь-яку роботу робив швидко і вміло. Приємно було дивитися на його працю. В кінці дня отець підійшов до юнака і сказав: «Не намагайся служити Богові тим, до чого у тебе немає таланту. Служи Богові тим, до чого тобі Господь Бог дав талант».

Цей юнак послухав отця і почав вчитися ковальству. З часом він став відомим в регіоні ковалем. Його хрести і церковні вироби закликали людей до побожності і молитви.

Висновок. Кожній людині Господь Бог дав свій дар, талант. І не потрібно в собі вишукувати якихось неймовірних, надзвичайних дарів,  а потрібно прославляти Отця Небесного тими дарами, що є у тобі.

2. «Скільки людей – стільки талантів», – каже мудра народна приказка. Справді комусь Господь Бог дав талант до мистецтва, комусь бути добрим майстром, комусь добрим вчителем, комусь добрим лікарем,  комусь дав сильний аналітичний розум і пам'ять, щоб той став видатним вченим, комусь дав талант організатора, керівника. І святий Теодор Студит пише, що коли монастир або  громада (або сім’я) живе у любові і злагоді, то люди збагачують один одного своїми талантами. Ти не маєш якогось таланту, але брат  твій має, і він з радістю допомагає тобі, ділиться своїм талантом і ти ділишся з ним своїми – і тоді стається взаємне доповнення, взаємне збагачення один одного талантами.

Сучасні вчені стверджують, що в будь-якому сучасному суспільстві, сучасній країні певна частина людей має талант до музики, певна частина до малярства, певна частина до професії будівельника, певна частина до професії шахтаря, певна частина до професії поета, журналіста, лікаря, правоохоронця (люди з загостреним почуттям справедливості), вчителя, землеробства, торгівлі… І цей список можна продовжувати дуже, дуже довго. Сучасна соціологія навіть намагається вивести якісь середні цифри особливих здібностей, талантів до тієї чи іншої діяльності. Оскільки часто одна людина має у собі декілька талантів, то вони стверджують, що до кожної професії має талант приблизно 2-3 % від загального населення країни. І саме це різноманіття талантів робить країну сильною і могутньою. Коли людина має можливість у країні вільно реалізувати свій талант, то живучи у єдиному суспільстві, люди доповнюють один одного своїми талантами, роблячи країну щасливою і багатою.

Але існує один дар, один талан, який у наш час викликає багато непорозумінь і нарікань. Це талант – бізнесмена. Щоб зрозуміти, чому таке неоднозначне ставлення у суспільстві до цих людей, давайте спочатку зрозуміємо: що таке бути бізнесменом? Сутність такої людини у самому слові «бізнесмен». Воно складається з двох слів «бізнес» і «мен». «Бізнес» в перекладі з англійської означає «діло», «мен» означає «людина». Тобто, бізнесмен – це людина, що вміє зробити і організувати якесь діло. На українську мову слово «бізнесмен» можна перекласти, як «ділова людина». Тобто, людина діла, що здатна зробити будь-яку справу, за яку береться, яка дотримує слово, є відповідальною і надійною людиною. Така людина здатна правильно організувати людей для здійснення певної роботи, тобто є роботодавцем для інших людей.

Багато можна говорити доброго про ділову людину, у тому як її розуміє наш український менталітет. То чому ж таке негативне ставлення до них у суспільстві?

Згідно загальних тверджень, правил соціології до бізнесу має схильність 2-3 % населення. Але у нас набагато більше людей, що вважають себе бізнесменами. В тому і суть, що вважають, а не є ними по суті, по побудові свого внутрішнього світу і таланту. Серед них тільки невелика частина людей є справді талановитими бізнесменами, мають цей дар від Бога. Решта значна частина почала займатись бізнесом на початках побудови української держави з пристрасті до наживи, з надмірної любові до матеріального, хоча насправді їм Господь дав талант до чогось іншого і коли б прислухалися до потреб своєї душі, то не тільки б були матеріально багатими, але і щасливими людьми. З власного гіркого досвіду знаю і бачив, як ці псевдо-бізнесмени заздрили і нищили тих людей, яким бізнес давався легко і просто, які мали дар від Бога організовувати діло. Для правдиво ділової людини (бізнесмена) гроші не є головною метою. Вона отримує велике моральне задоволення від того, що організувала діло, що дала роботу багатьом людям, що зробила щось таке, що до нього ніхто не робив. Для неї у великій мірі бізнес – це реалізація своїх талантів і природничого дару. А гроші, заробіток є показником того, наскільки правильно і точно організувала діло. Якщо з організованого діла малий дохід, значить, допустилася помилки, якщо дохід великий, значить, усе продумала правильно і реально.

Велика різниця працювати у людини, що має дар до бізнесу і для якої бізнес – це заробляння грошей, нажива. Талановитий бізнесмен сам радісний та щасливий і люди у нього на роботі такі ж. Псевдобізнесмен намагається якомога більше навантажити людину роботою і заплатити якомога менше. Так, вони заробили гроші в період розвалу однієї країни і початку побудови іншої, але душевно спокійними, щасливими людьми їх не можна назвати. Вони займаються не тим, що приносить їм душевну і моральну насолоду, що допомагає реалізувати Божі дари, а тим, до чого їх жене пристрасть до наживи, матеріального багатства. Хоча очевидно, що і у них є свої таланти, бо кожній людині бодай один талант Господь Бог дав. І коли б прислухались до свого серця, своєї душі, то змогли б знайти правдиве своє місце у суспільстві, свою працю, що б зробила їх правдиво багатими, радісними і щасливими. Бо направду, щаслива людина, що своїми дарами і талантами служить Богові, прославляє Отця Небесного.

Пригадую розповідь про себе одного чоловіка на ім’я Петро. Він досягнув немалих успіхів у бізнесі і радів, можливо, не стільки заробленим коштам, як тому, що розкрив у собі чималі організаторські здібності. Але, як це часто трапляється, після перших успіхів приходять випробування. Через непорозуміння з партнерами втратив усі десять фірм, що створив своїм розумом і енергією. Для того, щоб люди не втратили робочі місця і вже створене виробництво не зникло, погодився на грошову компенсацію, що йому будуть виплачувати протягом декількох років. Це був морально дуже важкий період у його житті, адже важко втратити в одну мить усе, що тішило і радувало твоє серце, усе, в що ти вкладав своє серце і душу. Та саме в цю мить відбувся в ньому духовний перелом. Він сказав під час розмови: «Людина трудиться, старається і їй здається, що вона усього досягнула своїми зусиллями, своїми силами. А насправді це Господь Бог дає людині усі матеріальні багатства для того, що вона ними служила (прославляла) Йому. І чим більше Господь Бог дає людині матеріальних багатств, тим більше вимагатиме від неї. Адже, якщо керівник дає людині більшу зарплату і владу, значить, він від такої людини і вимагатиме набагато більше». Напевно, саме в цю мить, в цей день, коли прийшло це розуміння, ця думка, він став не просто бізнесменом-підприємцем, а народився бізнесмен-християнин, що своїм багатством намагатиметься служити (прославляти) Бога.

Вже через два роки, практично самотужки, не тільки повернувся на попередній рівень бізнесу, а значно його перевершив. На даний час його немає серед живих, важка хвороба вкоротила йому життя. Досягнув великих успіхів в суспільстві. Звичайно, мав не тільки успіхи, але і помилки в своєму житті. А хто з нас за життя не зробив жодної помилки? В деяких встиг розкаятись, виправити, деякі так і залишились невиправленими. Але можна сказати одне: намагався своїм достатком (багатством) служити Богові, як умів, що у наш час досить велика рідкість. І кожній сучасній людині потрібно сказати його слова: «Господь Бог дає людині достаток для того, щоб вона ним служила (прославляла) Богові. І чим більший матеріальний достаток, тим більша відповідальність перед Богом».