Іван Золотоустий

Святкувати хочу, любі, і торжествувати бажаю. Святий-бо Хрещення (Богоявлення) день печаттю є празника і дверима торжества, запечатує-бо Вертеп Вифлеємський, де ж «старий днями», як грудне дитя, у яслах лежить. Розкриває-бо джерела Йорданські, де ж Він із грішниками хреститься нині, пречистим Своїм тілом відпущення гріхів світові даруючи. Тоді, з утроби Пречистої Діви на землю вийшовши, явився для немовлят як Немовля, для людей як Людина, для Матері як Син, для волхвів як Цар, для пастирів як пастир добрий [як сказано у Святому Писанні], віддаючи душу Свою за овець (Ів. 10), нині ж Йорданських сягає джерел, хоче митарям і грішникам омити гріхи. Про велике такого торжества чудо і Павло премудрий проголошує, говорячи: "Явилася благодать Божа спасенна всім людям" (Тит. 2, 11). Всіляка-бо нині примножуєься світлість: радіє Небо, яке перед тим слухало голос, що сходив, повітря просвітлюється витанням Духа, єство вод просвітлюється і вчиться омивати душі з тілами. І кожна істота єдине на землі творить ликування. Сам лише диявол плаче, дивлячись на купіль, яку готують, що душить його одного. Що ж іще говорить Євангеліє: "Прийде Ісус з Галилеї на Йордан до Івана хреститися від нього" (Мт. З, 13). Іван же спиняв Його, кажучи: "Мені треба від Тебе хреститися, а Ти, йдеш до мене. Хто бачив пана, що рабові прислуговував. Хто бачив царя, який перед воїном голову схиляв? Хто бачив пастиря, вівцею позначеного? Хто бачив Подвигоположника, який від подвижника честь приймає? Я маю від Тебе хреститися. Дай мені Сам [каже], о Владико, якщо хочеш світові дати хрещення. Я маю від Тебе хреститися, бо під гріхом батьківським замкнений був і отруту ношу зміїну. Я потребую змити давнього переступу скверну, Ти ж [каже] через які гріхи прийшов на хрещення, мавши-бо пророка, що про Тебе свідчив і говорив таке: "Гріха не вчинить, ані не буде облуди в устах Його" (Іс. 53, 9). Як, подаючи відпущення, шукаєш очищення? Звичай є тим, хто хреститься, сповідати гріхи свої, Ти ж що маєш сповідати, якщо зовсім є безгрішний? Чому від мене шукаєш того, чого я не навчився? Не смію більшого від себе. Не знаю, як омивати світло. Сонця правди просвітлювати не відаю, не просвітлює ніч дня. Золото не підкорюється олову. Мудреця не виправляє глина. Море з джерела не бере струменів, ріка не потребує краплі, від скверни чисте не очищується. Засуджений суддю не відпускає. Я маю в Тебе хреститися. Мертвий життя не дасть, лікаря недужий не зцілює, знаю мого єства неміч. Нема учня над учителя ані раба над паном своїм, до мене зі страхом херувими не приступають, мені серафими не кланяються і трисвяте не співають. Я за престол неба не маю, про мене волхвам звізда не сповістила, не маю голосу, який би про мене із хмар свідчив. Мойсей, угодник Твій, бачити ззаду Тебе ледь сподобився, я ж як посмію торкнутися до пресвятого Твого верху? Що понад силу велиш мені? Не маю долоні, що Бога хрестити може. Я, від перестарілих народжений, маю від Тебе хреститися, але Тобі, що велів не перечити єству, тоді-бо, в утробі будучи, говорити не мігши, у моєї матері позичив уста, нині ж своїми власними устами благословлю Тебе, що прийшов, Тебе ж дівочий ковчег умістив. Не буду, як же юдеї, осліплений розумом, знаю-бо, що владика цей образ раба прийняв, щоб вилікувати образ людський. Знаю, що явився Ти, щоб спасти нас. Знаю, що камінь Ти з гори, без руки усічений", у який же кожен повіривши, не осоромиться. Не перешкоджає видимий образ Твого смирення розуміти духом Велич Божества Твого. Я ж смертний, Ти ж безсмертний, я з неплідної, Ти ж — від Діви. Першим-бо за народженням я є, але від Тебе, що після мене, більшого нема. Випередив, щоб проповідувати, а не хрестити Такого. Пізнав Тебе, як сокиру, що лежить при корені, розумів дроворуба безплідних дерев, тобто юдейського саду. Бачив, що до страстей серп наближається, і вирішив сусідувати джерелу зцілень, бо яке місце непричетним буде до Твоїх чудес? Прокажених очистиш словом, кровотечу доторканням до краю риз висушиш, одним велінням розслабленого піднімеш. Твоїх чудес крихтами ханаанки доньку нагодуєш, землею сліпого прозриш — і як від мене рукополо-ження нині просиш? Я маю від Тебе хреститися, а Ти йдеш до мене. Глянувши на землю, робиш так, що вона трясеться, по водах, як по землі, ходиш". Про нього ж далі проповідуючи, закричав: "Йде сильніший від мене услід мені, Йому ж недостойний я, схилившись, розв'язати ремінь взуття Його. Хіба на невимовну Твою доброту сподіваючись, посмію, і уповаючи на Твою чоловіколюбність, таку, що й блудниці дозволити хочеш, щоб утерла пречисті Твої ноги і до Твоєї пресвятої голови доторкнулася". Що ж йому Господь? "Залиш нині, так-бо належить нам сповнити всіляку правду, бо голос послужить слову, як раб для владики попрацюй, як воїн для царя, як глина гончареві, не бійся, але будь відважним. Охрести Мене, бо Я визволю всіх. Смерті віддамся, щоб умертвлене єство оживити. Тобі велю, ти ж лінуєшся простягнути руку свою, юдеї ж невдовзі не посоромляться безстидні свої постягнути на Мене руки, щоб передати Мене на смерть. Покинь нині, так-бо належить. Своїм перед віком судив Я чоловіколюб'ям, щоб спасти рід людський. Людиною задля людей став, що-бо більше, коли Я, Син Людський, на хрещення приходжу? Не погордуй-бо рукою моєю, творіння. Не посоромся земної природи, її ж, що була й не була, прийняв, що незмінно залишається істоті. Залиш-бо нині, людського ж роду ворог з небес скинутий був, із земних вигнаний, гніздиться у водному єстві, але і звідти його вигнати прийшов. Пророк про Мене проголошував: "Ти розбив голови зміям у воді" (Пс. 73, 13). Залиш нині, бо він Мене як чоловіка спокусити хоче, але терплю, бо коли його викрию неміч, скажу йому: "Не спокушай Господа, Бога твого". О нове чудо! О благодать невимовна! Христос подвизається, і я почесть прийму. Він диявола поборює, і я на диявола ношу перемогу. Він змієву голову розбиває у воді, і я, як законний страждалець, вінчаюся. Він хреститься, і я скверну відкладаю. На Нього святий Дух сходить, і мені гріхів відпущення подається. Він засвідчений від Отця Син Улюблений, і я є сином Божим задля Нього. Небеса Йому розкрилися, і я у них входжу. Того, хто хреститься, Вишнє Царство, і я його успадкую. Голос Отчий до Нього, і я прикликаний, для Нього «улюблений», і мене відкинутим не зробить. Я ж славлю Отця, Який згори проголосив Сина, що долі хрестився, і Духа, що, як голуб, зійшов, єдиного у Тройці. Йому ж поклоняємося навіки. Амінь.