Монах нехай любить Бога, як син: всім серцем, всією душею, всім розумом і всією спроможністю. І нехай шанує, боїться і слухає Його, як слуга, та зі страхом і трепетом працює над спасінням (св. Василій Великий, А.Б. 3).
Любов до Бога не потребує вчителя, адже нас ніхто не вчить тішитися світлом і життям. Сама природа вчить любити батьків і тих, що нас виховали й вигодували. У такій же мірі, а може й вищій, ми не потребуємо від нікого вчитися любові до Бога, бо від народження в нас засіяна якась духовна сила, нахил, хист до любові. В школі Божих Заповідей ця сила душі розвивається, годується і, за Божою ласкою, доходить до досконалості (св. Василій Великий, ШПр. 2).
Маємо наказ любити Бога, а вроджену силу любові отримуємо від природи, бо кожен сам від себе вчиться любові, і не потребує зовнішнього напоумлення. З природи бажаємо добра, хоч комусь щось інше може видаватися добрим... А що ж чудесніше від Божої краси? Яка ж гадка миліша від думки про Божу велич? Чи може бути в душі бажання сильніше й глибше від того, яке Бог вкладає в душу, очищену від усякого гріха, коли душа правдиво відчуває те, що в Пісні Пісень (2:5) висловлено такими словами: «я з любові знемагаю» (св. Василій Великий, ШПр. 2).
За своєю природою люди бажають речей гарних і добрих. А нема речі гарнішої й милішої над добро. А Бог є добрий, і коли хто бажає добра, той бажає Бога. Тож нашим обов'язком є любити Бога. Брак Божої любові є для душі найгіршим злом. Відчуження і відвернення від Бога є гіршим нещастям, ніж усі кари пекла (св. Василій Великий, ШПр. 2).
Хоч би ми і не знали, який Бог добрий, то вистачає лише того, що Він створив нас, щоб Його любити над усе й безустанно пам'ятати про Нього, - пам'яттю бути біля Нього гак, як діти біля матері (св. Василій Великий, ШПр. 2).
Перед усіма, кого ми любимо, перше місце займають ті, що зробили нам якесь добродійство... Якщо для наших добродіїв маємо природне прив'язання і любов та наполегливо докладаємо зусиль, щоб їм віддячитися, то якими словами зможемо подякувати за небесні дари? їх таке багаттю! Ніхто їх не злічить; вони такі великі, що кожний з них зобов'язує нас до повної вдячності для Подателя (св. Василій Великий, ШПр. 2).
Бог підніс нас зі смерті, оживив у Христі, Господі нашому. І тому це добродійство ще дивніше... І безсилля, і недуги наші Він узяв на себе і поніс їх... І перетерпів найстрашнішу смерть, щоб нас привернути до життя слави... Що воздамо Господеві за все, що нам дав? Він такий добрий, що не вимагає взаємних дарів, - Йому доволі нашої любові (св. Василій Великий, ШПр. 2).
Дари нашого Господа завжди такі великі й численні, що не можна порахувати їхньої кількості (св. Василій Великий, Лист 197).
Не ім'я спасає нас, а виконання постанов і справжня любов до нашого Творця (св. Василій Великий, Лист 257).
Для тебе є Бог між людьми, зіслання Святого Духа, перемога смерті, надія на воскресіння, Божі Заповіді, що удосконалюють твоє життя, дорога до Бога через Заповіді і приготоване небесне царство. Адже вже готов і вінки справедливості для того, хто не тікав перед ніяким зусиллям задля чесноти (св. Василій Великий, Уважай на себе).
Що є властиве любові до Бога? Зберігати Його За повіді задля Його слави (св. Василій Великий, М~Пр. 80).
Яка міра любові до Бога? - Щоб душа завжди всіма силами намагалася сповняти Божу волю, жадібно бажаючи Його слави (св. Василій Великий, КПр. 211).
Як набудемо Божу любов? - Коли сумлінно й розум но будемо ставитися до Божих добродійств (ств. Василій Великий, КПр. 212).
Який є знак любові до Бога? Сам Господь навчив пас словами: «Коли любите мене, зберігайте мої заповіді» (се. Василій Великий, КПр. 213).
Задля нас Бог між людьми перебував ! Задля нашого тіла «Слово стало тілом і оселилося між нами» (Ів. 1:14). Добродій живе разом із невдячними! До в'язнів прийшов Визволитель! Тим, що були в країні смертної тіні, засяяло сонце правди! Смерть іде в парі з життям, світло сходить до пекла! Для мертвих приходить воскресіння, дух усиновлення, розподіл дарів ласки, обіцяні вінки... Він-бо після таких великих і дивних добродійств, що самі вже переходять усяку міру, обіцяє нам у майбутньому ще далеко більші: райські розї коші, небесну славу, ангельські почесті, врешті - огляданим Бога, що саме по собі найбільше щастя (св. (Василій Великии Гомілія в честь мучениці Юліти).
Ми ввійшли в буття, хоч нас не було. Ми створені на подобу Творця. Маємо дух і розум, що становлять нашу природу, і через них ми пізнаємо Бога. Коли ж пильно роздумуємо про красу створіння, тоді з неї, наче з книжки, пізнаємо величну Божу турботу про все і Його премудрість (св. Василій Великий. Гомілія про подяку).
Бог у своїй любові до вірних радо нагадує про ті криниці із яких вони раз у раз черпають і які ніколи не порожніють (св. Василій Великий, Проповідь під час голоду й посухи).
Від усіх вимагатимуть плодів любові до Бога і ближнього і кожного будуть карати за те, що не зберіг заповідей і Божого закону згідно зі словами Христа: «Хто любить батька Матір більше ніж мене, той не може бути моїм учнем» (Василій Великий, А.Б. 2).
Навіть у речах щоденної потреби тіла спочатку треба подякувати Богові, а щойно тоді їх уживати (св. Василій Великий, МПр. 56).
Тільки той, хто приймає перший Божий дар з вдячністю й старанно його вживає на Божу славу, заслуговує на другий. А той, хто не так приймає перший дар, не гідний прийнятого й заслуговує на кару (св. Василій Великий, МПр. 58).
Вважайте, щоб великі Божі дари не стали для вас причиною гіршого засудження за невдячність Добродієві. Про якого, - каже св. Писання (Лк. 12:48), - кому дано багато - багато від нього й вимагатимуть» (св. Василій, ШПр. 4).
Знай, що Бог нас зовсім не потребує, а все-таки не перестає нас любити. А ми дуже Його потребуємо, але його любові не приймаємо. Ставимо вище за Нього гроші, людську приязнь, тілесний спокій, владу та славу тоді, коли Він нічого не ставить вище за нас. Він мав Єдинородного й улюбленого Сина, якого не пощадив задля нас, а ми багато речей цінимо вище Нього. То ж чи не справедливо загрожує нам пекло й кара, хоч би вони були вдвічі, втричі і навіть у тисячу разів страшніші? Як ми зможемо себе виправдати, коли накази сатани ставимо понад закони Христа і не дбаємо про своє спасіння, ставимо діла лукавства понад Того, хто все за пас перетерпів? І що ми на це можемо сказати? Як виправдаємось? Ніяк! (св. Іван Золотоустий, Гомілія 5, на Рим. 1:28).
Христос - голова, ми - тіло. Чи між головою і тілом може бути якась пезгода? Він - основа, ми - будова. Він виноградна лоза , ми галузки. Він жених, ми наречена. Він пастир, ми вівці. Він дорога, ми подорожні. Ми храм, Він - присутній у храмі. Він первенець, ми брати. Він життя, ми ті, що живуть. Він воскресіння, ми воскресаючі. Він світло, ми просвічені (св. Іван Золотоустий, Гомілія 8, на 1 Кор. 3:1-3).
Якщо Господь Бог нічого не потребує, то чому Він бажає, щоб ми Його хвалили й прославляли? Для того, щоб нашу любов до Нього зробити сильнішою. Він не потребує від пас ні нашої служби, ні прослави, ні нічого іншого. Він тільки одного бажає - нашого спасіння і все робить для того, щоб нас спасти (св. Іван Золотоустий, Гомілія 1, на Еф. 1:1-2).
Любов Божа з'єднала небо з землею, посадила людину на царський престол, явила Бога на землі. Любов зробила Господа рабом, віддала свого Улюбленого за ворогів, Сина - за ненависників, Владику - за рабів, Бога - за людей, свобідного - за невільників (св. Іван Золотоустий, Гомілія 9, на Ефес. 4:1-4).
У тебе язик не для того, щоб дражнити ближнього, але на те, щоб прославляти Бога (св. Іван Золотоустий, Гомілія 17, на Ефес. 4:32).
Нема нічого особливого й дивного, якщо дякуєш тоді, коли ти наділений дарами, здоровий, все тобі ведеться і ти щасливий. Треба, щоб ти прославляв Господа у нещастях і журбах. Не говори нічого, крім слів: Дякую Тобі, Господи! (св. Іван Золотоустий, Гомілія 19, на Ефес. 5:15,17).
Я розумію вдячність не на словах чи на язиці, а виявлену в поведінці, ділах, думках і серці. Всією душею будемо Його прославляти (св. Іван Золотоустий, Гомілія 19, на Ефес. 5:15,17).
Велику й чесну душу ніщо так не спонукує до добрих діл, як свідомість, що вона через них подобається Богові. І що може мати силу, рівну тій спонуці? (св. Іван Золотоустий, Гомілія 6, на Фил. 2:5-8).
На все в мене є лік, одна дорога до перемоги, а це -похвалюся у Христі - смерть за Христа (св. Григорій Богослов, Слово 3).
Я люблю Христа, не знаю міри в цій любові і нею я хвалюся. Радію славою мучеників, захоплююся життям подвижників. Подвиги й перемоги інших-для мене вінці (св. Григорій Богослов, Слово 24).
Мені знані три ступені тих, що спасаються: раби, пай-мити й сини. Коли ти раб, то бійся побоїв. Коли наймит, одне май перед очима: нагороду. Коли ж ти стоїш вище від раба й наймита, і вважаєш себе сином, - стидайся Бога як Отця. Чини добро, бо Отця треба слухати. Хоч би ти нічого не надіявся дістати, то подобатися Отцеві - це вже нагорода (св. Григорій Богослов, Слово 40).
Моє найбільше багатство - Христос (св. Григорій Богослов, Вірші про себе).
Якщо ти називаєшся християнином тому, що Христа визнаєш Богом, то будь християнином не лише назвою, але й ділом (св. Григорій Богослов, Слово 37).
О, невимовна любове до людей! Бог з небуття привів нас у бутгя. Тих, що впали знову підніс. Дав нам третю ласку: монашу досконалість. І коли ми ще грішимо, то Він не відвертається від нас, але допускає до себе. Підбадьорює нас, коли ми пригноблені; потішає, коли плачемо; допомагає, коли біжимо до добра; кріпить, коли знемагаємо; лікує, коли ми ранені. А коли ми готові на саме дно пекла впасти, то він з великою любов'ю якнайскоріше рятує від небезпеки (св. Теодор Студиш, Короткі науки 24).
Бог більше, як мати і нянька, дбає про нас й обіймає своєю любов'ю. Маги до часу годує своє дитя молоком, а наш Владика й Отець завжди дає нам власне Тіло і Кров на поживу й напій! О, недослідима доброта! Як можна Його не любити? Як не бажати Його? (св. Теодор Студит, Короткі науки 24).
Щаслива та людина, в якій є любов до Бога, тому що вона носить у собі Бога (св. Єфрем Сирійський, Про любов).
Христос дарував нам вічне життя. Ми були ворогами, а Господь нас примирив. Ми були земні, а стали небесні! Ми були смертні, а стали безсмертні. Були синами темряви, а стали синами світла... Ми навіть стали наслідниками Божого Сина. Все це даром дав нам Господь, зійшовши на землю і задля нас ставши людиною (св. Єфрем Сирійський, Слово 15).
Любов привела нам з небес Божого Сина. З любові дано нам всі блага: знищена смерть, полонений ад, врятований Адам. З любові створено з ангелів і людей одне стадо. З любові відкрито рай, обіцяно нам небесне царство. Любов навчала мудрості рибаків, укріпляла мучеників, замінила пустиню у спільне життя, гори й вертепи наповнила співами псалмів, мужів і жінок навчила йти вузькою дорогою... Хто в силі висловити всі заслуга любові? О блаженна любове, подателько всіх благ! (св. Єфрем Сирійський, Слово 37).
Хто я? Звідки прийшов у життя? І після того, як земля прийме мене у своє лоно, яким я з'явлюся, поставиш з пороху? Де поставить мене великий Бог? Взявши мене звідси, чи заведе мене у спокійну пристань? Багато доріг у багатостраждальному житті, і на кожній дорозі є свої клопоти. Нема добра у людей, в якому не було б домішане зло (св. Григорій Богослов, Слово 11, Про марність).
Небо, земля, море - увесь цей світ- це велика й преславна Божа книга, яка мовчазно проповідує Бога (св. Григорій Богослов, Поради дівственникам).
Немає нічого страшнішого, як боятися будь-чого більше, ніж Бога (св. Григорій Богослов, Слово 6).
Мудрість життя полягає в тому, щоб любити те, що направду є добром. І хто зумів би так любити лише справжнє добро, той був би наймудрішою і святою людиною. А тим справжнім добром є те, що веде до Бога. А найбільшим, найдосконалішим і дійсним добром є сам Господь Бог. І така людина, що шукала б тільки справжнього добра, - любила б Бога понад усе. А коли вже сам розум переконує тебе, що Бог такий добрий і у багато разів ліпший від усього, що є доброго на світі, тоді й ти мусиш набагато більше Його любити, ніж усі ті добра, які Він тобі дав (митр. Андрей Шептицький, Найбільша Заповідь, 1901).
А як мені не любити Христа, коли він мені є: і Отцем, і братом, і приятелем? Коли все Йому завдячую, - чим я є і що маю? Якже з любові до Нього не взятись хоч би й до найважчої праці? (митр. Андрей Шептицький, Перше слово до вірних Станіславівської єпархії).
О, який добрий наш Спаситель! Яка безмірна любов у Його серці! Такого серця не знайдемо ні в рідної матері, ні в рідного батька! Такого серця не матиме для нас ні рідний брат, пі найщиріший приятель! (митр. Андрей Шептицький, На грані двох віків).
Коли людина полюбить Бога, тоді для неї є милим все, що Богові належить, що до Бога веде і що Йому миле. Тоді дорогим і милим стає їй Боже слово, через яке вона краще пізнає Бога, і Божий Закон, в якому виражена Його воля, і молитва, якою з Ним розмовляє... Мила їй також кожна людина, бо в ній вона бачить Божу дитину. Так любов Божа просвічує ціле життя людини. А головно просвічує вона взаємовідносини між людьми (митр. Андрей Шептицький, Найбільша Заповідь, 1901).
Тлумачення скорочень: А.Б. - Аскетична Бесіда; КПр. - Коротші Правила; МПр. - Моральні Правила; ШПр. - Ширші Правила
З книги "Перлини Східних Отців"
Якщо Вас зацікавили повчання радимо придбати книгу