Вправа в мовчанні добра для початківців, бо коли триматимуть язик, дадуть доказ стриманості, а, перебуваючи безперервно й постійно в мовчанні, навчаться від розумних, як належить питати й відповідати. Бо є щось і в тоні голосу, і у способі бесіди, і у виборі хвилини, і в доборі слів, що відрізняє монаха від світського (св. Василій Великий, ШПр. 13).
Мовчання дасть передусім забуття давніх лихих звичок і здатність до набуття добрих звичаїв. Нехай же монахи перебувають у мовчанні, ясна річ, поза часом псалмодії, хіба що потреба власної душі або необхідність у заняттях вимагатиме промовлення (св. Василій Великий, ШПр. 13).
Безкорисна бесіда не дозволена, бо вона є непотрібним розсіянням себе і братів... А нарікання, шепоти, говорення знаками, усе це нехай буде викорінене з-поміж братів (св. Василій Великий, А.Б. 5).
Чи добре зовсім мовчати? - Залежно від обставин і осіб слід судити, чи мовчанка добра, як цього вчить Богом натхнене Письмо (св. Василій Великий, КПр. 208).
Монах багато думає, а мало говорить. Очі в нього вниз, серце - вгору (св. Василій Великий, А.Б. 3).
Нехай твої уста будуть мовчазливі, а серце обережне. Погорджуй пустими розмовами. Радо слухай читань святих Божих книг, бо це річ спасенна (св. Василій Великий, А.Б. 2).
Балакучість - це престол пустої слави, на якому вона любить показуватися і рекламуватися. Балакучість - це ознака незнання, двері до обмови, дорога до жарту, слуга фальшу, руїна покаяння, батько смутку, предтеча сну, приглушення чуйності, охолодження ревності, затемнення молитви (св. Іван Ліствичник, Слово 11).
Свідоме мовчання - це мати молитви, визволення з неволі, збереження ревності, сторож думок, чуйність проти ворогів, в'язниця покути, приятель сліз, успішна пам'ять на смерть... Приятель мовчання наближається до Бога і в тайні з Ним перебуває, і Він його просвічує (св. Іван Ліствичник, Слово 11).
Святий Василій Великий каже, що знаки, які подаються очима та шепотіння на вухо дають нагоду до підозрінь у будь-якому лихому ділі (св. Теодор Студит, Короткі науки 26).
Якщо маєш сказати що-небудь корисне, то відкрий уста, а якщо нічого спасенного, то мовчи, - це краще (св. Іван Золотоустий, Слова повчальні 2).
О мовчання, поступе монахів, драбино до неба, дорого до небесного царства! Мовчання - мати покаяння, дзеркало, що показує провини грішникові. Мовчання - пролиття сліз, джерело лагідності, приятель покірних. Мовчання обручниця покори й просвіта душі. Мовчання контролює думки й помагає формувати рішення. Мовчання - мати всього, що добре, підпора посту й охорона перед обжерливістю! Мовчання - школа читання й молитви (св. Єфрем Сирійський, Про терпеливість).
Мовчання родить лагідність. Мовчання живе з покорою. Мовчання злучене зі страхом Божим і веде розум до світла. Мовчання сторожить думки і співпрацює з второпністю! Мовчання робить усяке добро, установляє піст, хоронить від обжерливості! Мовчання, ти вправа в молитві! Мовчання, ти тиша думок і безжурна пристань! (св. Єфрем Сирійський, Про користь мовчання).
Мовчання визволяє душу від клопотів. Мовчання -добре ярмо й легкий тягар, що заспокоює і носить тих, що його носять! Мовчання - нищитель зухвалості і ворог безсоромності! Мовчання - мати побожності! Мовчання - в'язниця пристрастей! Мовчання, ти розвеселюєш душу і серце! (св. Єфрем Сирійський, Про користь мовчання).
Мовчання - вуздечка для очей, слуху й язика! Мовчання допомагає всякій чесноті! Мовчання - причина убозтва! Мовчання - плодоносне дерево Христове, що приносить добрі плоди! Мовчання - стіна й огорожа для тих, що бажають подвизатися для небесного царства! (св. Єфрем Сирійський, Про користь мовчання).
Звичай по монастирях читати під час трапези був заведений не в Єгипті, але в Каппадокії... У єгиптян, особливо ж у тивейських монахів, коли браття сидять за столом, то всі так мовчать, що ніхто, крім старшого, що є головою десятки, не сміє слова сказати... Приймаючи поживу монахи спускають каптур на самі очі, щоб з цікавості не блукали по боках і крім стола і поданої страви на ніщо не дивилися так, що ніхто не бачить, як хтось їсть і скільки споживає їжі (св. Іван Касіян, кн. 4, гл. 17, Правила для тих, що відрікаються від світу).
Як хтось не поконує свого язика, то й у великих речах не поконує себе... Правило мовчання - це одне з найважливіших правил монашого життя у всіх монастирях, чинах, згромадженнях і монастирських домах. Воно таке важливе тому, бо є безмірно важливою річчю для душі, яка хоче посвятитися Богові - навчитися працювати й панувати над собою. Мовчання в монастирях виробляє монаші душі, воно їх веде до святості: вчить боротьби і дає перемогу (митр. Андрій Шептицький, Про покаяння, 1937).
Тлумачення скорочень: А.Б. - Аскетична Бесіда; КПр. - Коротші Правила; МПр. - Моральні Правила; ШПр. - Ширші Правила
З книги "Перлини Східних Отців"
Якщо Вас зацікавили повчання радимо придбати книгу