Борися до смерті, не трать відваги, пам'ятай про Христа. Він за тебе перетерпів, то ж треба і тобі за Нього терпіти. Будь певний, що переможеш і серед мук (св. Василій Великий, А.Б. І).
Походи великі, часті нічні сторожі; спека й холод, боротьба з ворогом, безустанна небезпека смерті, а часто і смерть, але смерть славна... Життя повне зусиль на війні, повне слави в час миру (св. Василій Великий, А.Б. 1).
Плоди належать тому, чия була праця й труди. Тільки переможцям належать вінці перемоги. Хто ж вінчає чоловіка, що навіть не став до бою? А в цьому бою замало перемогти, тут конечно треба «законно боротися», як каже Апостол (2 Тим. 2:5), а це значить, з наказаних речей найменшої не опустити, все робити, як наказано (св. Василій Великий, Вступ до Ширших Правил).
У кожній справі треба нам пам'ятати, що особливістю монахів є шукати простоти, стерегтися вишуканості й усяких непотрібних витрат. Ніколи не служимо нерозумним і шкідливим пожаданням людей, не витворюємо відповідних їм предметів (св. Василій Великий, ШПр. 38).
Що є ознакою християнина? Віра, що діє через любов ... Що є ознакою християнина? Очистити себе у Христовій Крові від усякої плями тіла й духа і дбати про святість у Божому страсі і Христовій любові. І не мати пороку ані плями, ані нічого подібного, але бути святим і непорочним, і так їсти Тіло Христа й пити Його Кров (св. Василій Великий, МПр. 80).
Що є ознакою християнина? Взаємно один одного любити, як і Христос полюбив нас. Безнастанно мати перед очима Господа. Щодня і в кожній годині сторожити й бути готовим до досконалості, яка Богові подобається, знаючи, що в годину, про яку не думає, Господь прийде (св. Василій Великий, МПр. 80).
Де Христос Цар? У небі. Туди й ти, воїне Христа, повинен прямувати (св. Василій Великий, А.Б. І).
Воїне Христа, вибери життя без дому, без міста, без власності... По смерті перейдеш до вічного життя... Христос назве тебе другом, почуєш найсолодші похвали: «Славно, добрий, вірний слуго, воїне хоробрий, насліднику Господа, товаришу Царя! В нагороду ось маєш мої дари: Я слухатиму твоїх просьб, бо ти слухав мого голосу»... Будуть тебе славити, як мужнього воїна, будуть вважати першим й найліпшим (св. Василій Великий, А.Б. І).
Той чернець нехай виховає його належно, з суворою і святою дбайливістю зробить з нього загартованого борця: такого, що ранив би і перемагав би князя темряви цього віку та поконував би духів злоби, з якими, за словами блажепного Апостола (Ефес. 6:12), ведемо боротьбу (св. Василій Великий, Лист 23).
Ти вояк? Воюй же доброю боротьбою проти духів злоби, проти похотей тіла, вдягни повну зброю Божу (Ефес. 6:12), не обмотуйся життєвими клопотами, щоб сподобатися Тому, хто тебе зробив вояком! Як добрий борець, сам добре напружуй око душі. Око своє вп'яли у свого противника! Біжучи, прямуй до того, що попереду (Фил. 3:13). Так біжи, щоб осягнути! У змаганні опирайся невидимим ворогам (св. Василій Великий, Уважай на себе самого).
Якими повинні бути християни за Святим Письмом? Учнями Христовими, які пристосовуються до всього, що в Ньому бачать або від Нього чують [Мт. 11:29 і Ів. 13:13] (св. Василій Великий, МПр. 80,1-21).
Якими повинні бути християни за Святим Письмом? Вівцями Христа, що слухають тільки свого Пастиря та ідуть за ним [Ів. 10:27] (св. Василій Великий, МПр. 80,1-21).
Якими повинні бути християни за Святим Письмом? Віттями Христа, прищепленими до Нього, які в Ньому плоди приносять, усе мають й усе роблять, що Йому відповідає [Ів. 15:5] (св. Василій Великий, МПр. 80,1-21).
Якими повинні бути християни за Святим Письмом? Членами Христа, сповненими усяких Господніх заповідей і дарів Святого Духа, з'єднаними з Христом для слави голови, якою є Христос [1 Кор. 6:15 і Ефес. 4:15] (св. Василій Великий, МПр. 80,1-21).
Якими повинні бути християни за Святим ГІись-мом? Святими Божими храмами, чистими й наповненими тільки тим, що служить на Божу службу [2 Кор. 6:16] (св. Василій Великий, МПр. 80,1-21).
Якими повинні бути християни за Святим Письмом? Лікарями, що з великим співчуттям лікують недуги душ, відповідно до знання Господньої науки, щоб душам дати здоров'я у Христі і терпеливість [Мт. 9:12 і Рм. 15:1] (св. Василій Великий, МПр. 80,1-21).
Якими повинні бути християни за Святим Письмом? Батьками та годувальниками своїх дітей, готовими з великою любов'ю у Христі їм передати не тільки Боже Євангеліє, але і власні душі [Ів. 13:33; 1 Кор. 4:15] (св. Василій Великий, МПр. 80,1-21).
Якими повинні бути християни за Святим Письмом? Помічниками Бога, які віддали себе повністю за Церкву тільки в ділах, достойних Бога [1 Кор. 3:9] (св. Василій Великий, МПр. 80,1-21).
Якими повинні бути християни за Святим Письмом? Городниками, що насаджують Божі паростки, але не садять нічого чужого виноградареві, яким є Христос, ані жодної неплідної деревини. А плідні й добрі дерева стараються зробити ліпшими всякою працею [Ів. 15:1 і 1 Кор. 3:6] (св. Василій Великий, МПр. 80,1-21).
Якими повинні бути християни за Святим Письмом? Будівниками Божого храму, які кожну душу так приспособлюють, щоб вона була дібрана до основи апостолів і пророків [1 Кор. 3:10 і Ефес. 2:19] (св. Василій Великий, МПр. 80,1-21).
Християнин повинен мати думки, гідні Божого звання і жити життям, гідним Євангелія Христового [Фил. 1:27] (св. Василій Великий, Лист 22).
Монах - це той, чий зір звернений тільки до Бога: єдиного Бога бажає, єдиному Богові розп'ятий, єдиному Богові охоче служить вдень і вночі, живе в мирі з Богом та з іншими, чинить мир і любов (св. Теодор Студит, Короткі науки 91).
Хто хоче стати монахом, а не зносить зневаги, упокорення і шкоди, той монахом не буде (св. Єфрем Сирійський, Про боротьбу).
Не постриження й облечини роблять монахом, а бажання неба і божественне життя, в яких проявляється досконалість життя (св. Єфрем Сирійський, Про монашиий подвиг).
Чи ви не знаєте, брати, що ми гілка справжньої виноградної лози, що нею є Господь? Глядіть, отже, щоб хтось із вас не виявився неплідним... Чи ви не свідомі того, що нам треба переплисти страшне море? (св. Єфрем Сирійський, До подвижників).
Монах подібний до людини, що падає з висоти, і вгледівши шнур, що висить високо над землею, хапається за нього, висить на ньому і безнастанно кличе Бога на поміч, знаючи, що коли ослабне і випустить шнур з обох рук, то впаде і згине (св. Єфрем Сирійський, До подвижників).
Не говори мені: «Я вступив до монастиря і ношу на собі ангельський образ». Не тільки людям, але й самому Богові милий не лише зовнішній вигляд, а плоди добрих діл (св. Єфрем Сирійський, Напоумлення монахам).
Ми носимо на собі ангельський образ, а стоїмо за одне з дияволом. У нас ангельський образ, а життя світове... Треба поглянути й побачити, які є наміри в монахів, а особливо в молодих і початківців. Ще не вспіли проказати відречення від світу, а вже надуваються. Ще не прийняли на себе монашого образу, а вже про себе високо думають. Ще не вислухали навчання, а вже іншим дають поради. Ще не спробували монашого життя, а вже озброїлися пустою славою. Ще не приєднані до братства, а вже панують. Ще не ввійшли в монастирські двері, а вже докоряють, осуджують, виявляють своє невдоволення (св. Єфрем Сирійський, Напоумлення монахам).
Не думайте, що туго підперезатися і волочити за собою одежу вже значить бути монахом; що спасає те, що маєш чисті руки, гарно говориш або пояснюєш Святе Письмо. Досконалість не в тому, що ти обстриг голову або, навпаки, запустив волосся, не маючи відповідних до того чеснот (св. Єфрем Сирійський, Напоумлення монахам).
Слава для монаха - боятися Господа і зберігати Його Заповіді. Слава для монаха - смиритися перед малими й перед великими. Слава для монаха - второпність і покора. Слава для монаха - не пам'ятати зла, а також терпеливість і тверезість у всякому доброму ділі (св. Єфрем Сирійський, Наслідування притчей).
Що сад, повний гарної для ока садовини й різноманітних квітів, те велика спільнота монахів разом прикрашених любов'ю Бога (св. Єфрем Сирійський, Напоумлення монахам).
Монаше, на твоїм чолі хай завжди буде хрест Христовий. У твоєму серці, подвижнику, хай завжди буде страх Божий (св. Єфрем Сирійський, Поради для монахів).
Монах, що не дбає про шлунок і не любить пияцтва, стає рівним ангелам (св. Єфрем, Поради для монахів).
«Отак і ми: численні - один в Христі тіло, кожен один одному член» (Рим. 12:5). Один має місце очей, інший - вуха, цей - носа, а той - язик, хтось - руки, а і ще хтось - ноги. Якщо всі члени не будуть виконувати того, що їм притаманне, а будуть сперечатися між собою (коли око захоче - слухати, вухо - нюхати, ніс -торити, язик - доторкатися, рука - ходити), то чи не загине і не розпадеться ціле тіло? Тож нехай кожен виконує своє служіння, і які прийняв від Бога дари, тим хай служить на спільну потребу, маючи на увазі, що все те, що маємо, є в Божих руках (св. Теодор Студит, Короткі науки).
Я визнаю, що монаший чин і високий, визначний і ангельський, чистий від усякого гріха внаслідок досконалого життя. Очевидно, що це життя треба нести згідно із засадами аскетичних наук божественного великого Василія, і не тільки наполовину, як це роблять де», що одне вибирають, а інше відкидають (св. Теодор Студит Заповіт преподобного Теодора).
Ти не повинен переступати законів і канонів святих Отців, особливо божественного і великого Василія. І все, що б ти не робив чи не говорив, ти повній робити, як людина, що має свідоцтво зі Святого Письма бо з вітцівського звичаю, без нарушення Божої Заповіді (а Теодор Студит, Заповіді для ігумена).
Зважте, що ми складаємось тіла і крові та що маємо вогонь в середині, тобто вогонь похотей наших, хоч ми вибрали дівицтво - дар блаженний і шість небесну. Правду кажучи, наша справа полягає в то му. щоб будучи в тілі, ми жили безтілесно і, перебуваючи в тілі,шли наче без тіла і не горіли у вогні, а були безпристраснішу пристрастях (св.Теодор Студит, Ширші науки 42).
Коли знайдеться більше таких, що змагають до тієї самої мети спасіння, і коли почнуть спільне життя, першим для них правилом нехай буде, щоб у всіх було одне серце, одна воля, одне бажання, і щоб вся їхня громада була одним тілом, що складається з різних членів (1 Кор. 12:12). А це годі осягнути іншим способом, як тільки повною спільністю. Нехай ніщо нікому не належить, ніщо за власність нехай не буде: ані одежа, ані посудина, ані жодна річ, яка в житті потрібна. Нехай всі ті речі служать потребі, а не власникові (св. Василій Великий, А.Б. 5).
І хто того не знає, що людина - це створіння товариське й суспільне, а не дике й самітне? Нема речі, яка більше відповідала б нашій природі, як спільність життя, взаємна допомога і любов у людей! (св. Василій Великий, ШПр. 3).
Знаю, що спільне життя з багатьох причин корисніше. Найперше, піхто з нас сам собі не достатній. У заспокоюванні матеріальних та тілесних потреб ми потребуємо взаємодопомоги в тих речах, яких нам бракує... Бог, наш Творець, так установив, що одні одних потребують, щоб ми, взаємно собі допомагаючи, були між собою об'єднані... Життя пустельне має часто тільки одну мету - заспокоєння своїх потреб, що виразно противиться законові любові, що його зберігав Апостол: «Не шукаючи для себе користі, лише для багатьох, щоб спаслися» (1 Кор. 10:33). Далі, в повній самоті не легко пізнати свої помилки, бо нема кому напоумити і лагідно з любов'ю виправити... і легше виконувати більше Христових доручень, коли декілька разом живе. Одному не так легко: бо виконання одного може бути перешкодою у виконанні іншого... А далі, одна людина не може посідати всіх духовних харизм, але кожному дається згідно з даруванням Святого Духа, «мірою віри» (св. Василій Великий, ШПр. 7).
Самітне життя має, крім названих, ще інші небезпеки. Перша й найголовніша - це вподобання в собі. Бо коли нема того, хто судив би поведінку, людина легко уявляє собі, що вже досягнула досконалості. Крім того, брак у такому житті можливості вправлятися в чеснотах. Людина не може бачити ані своїх помилок, ані свого поступу. Зовсім усунена всяка нагода до виконування заповідей. Як покаже свою покору, коли нема перед ким упокоритися? Супроти кого виявить милосердя, коли нема жодних зв'язків з людьми? Як буде вправлятися у терпеливості, коли йому ніхто ніколи не перечить?... Так, спільне життя братів - це дійсно поле духовної боротьби, добра дорога поступу, безупинна вправа і розважання Божих заповідей. Мета такого життя - слава Божа за заповідями Господа нашого Ісуса Христа (св. Василій Великий, ШПр. 7).
У спільному житті окремі дарування стають власністю всіх, бо тут кожний використовує свій дар і його помножує, уділяючи його іншим, а також збирає плоди з чужих дарів, наче зі своїх... Спільність у житті має ще багато інших добрих сторін, що їх не легко перерахувати. Вона корисніша від самітнього життя у зберіганні дарів Божих й остеріганні від засідок ворога... У спільному житті й упалий у гріх легше підноситься, бо боїться догани і засуду багатьох (св. Василій Великий, ШПр. 7).
Який має бути спосіб спільного життя? - Апостол сказав: «Все нехай діється пристойно й докладно» (1 Кор. 14: 40). А «все діється пристойно й докладно» тоді, коли зберігається порядок, який панує поміж членами людського тіла: один виконує службу ока, має довірене собі піклування про всі спільні справи, одобрює те, що зроблено, передбачає, планує, що треба зробити. Інший має службу вуха або руки, тобто він слухає і виконує те, що треба; і так кожний член по черзі (св. Василій Великий, ШПр. 24).
Коли монахи погодяться між собою жити разом, то нікому з них не вільно залишати чернечу братію без причини. Може, однак, трапитися, що хтось не витримує при постанові спільного життя. Це він робить або через шкоду, яку наносить йому спільне життя, або через свою непостійну та змінливу вдачу (св. Василій Великий, ШПр. 36).
Потрібно про кожну річ дбати, як про Божу й нічого не легковажити з того, що викидається і про що не дбається, коли таке трапиться. Ніхто не повинен вважати себе паном, а лише невільником, відданим Богом па службу братів, - так завжди треба думати й робити, кожний, однак, у своєму чині (св. Василій Великий, Лист 22).
З самої будови нашого тіла навчив нас Господь потреби спільноти. Бо, коли роздумую над тим, що жоден з наших членів не є самодостатнім у виконуванні свого завдання, то як же мені думати, що я сам один дам собі раду у виконуванні діл свого життя? І нога не ступала б безпечно, якби друга не підтримувала її; і око не бачило б належно, не маючи при цьому свого товариша, з яким воно разом звертається до видимих речей. І слух досконалий лише тоді, коли він-обома вухами схоплює голос. Та й дотик пальців стає чуткіший, якщо вони діють усі разом. І взагалі ніхто - ні з істот, які діють за своєю природою, пі з тих, хто діє за своєю свобідною волею, - не досягає нічого без співдіяння своїх однородців (св. Василій Великий, Лист 97).
Наслідуймо перші християнські спільноти, в яких було все спільне: життя, душа, погляди, спільний стіл, неподільне братерство, щира любов, що багато тіл єднала в одно, а різні душі в один ідеал. Багато маєш прикладів братньої любові зі Старого й Нового Завітів (св. Василій Великий, Гомілія 8).
Нехай у монастирі будуть спільними всі речі. Нехай нічого не називається власністю когось одного: ні одежа, ні взуття чи якась інша річ, що служить потребам тіла. Вживання нехай залежить від влади настоятеля. Із спільного складу буде він давати кожному все, що кому потрібно (св.Василій Великий, А.Б. 4).
Монаше життя має одну мету: спасіння душі. Тому треба з Божим страхом зберігати все, що може до тієї мети вести так, якби це були Божі заповіді, бо закон Божий не має іншої мети, а тільки спасіння тих, що його зберігають (св. Василій Великий, А. Б. 5).
Треба й про те пам'ятати, що хто вибрав монаше життя, той перейшов границі людської природи і прийняв безтілесний спосіб життя, вибрав життя ангелів (се. Василій Великий, А.Б. 4).
Скарбом монаха є життя без власності, самітність тіла, скромність одежі (св. Василій Великий, А.Б. 3).
Хто постановив слухати Христа і спішить до життя убогого, життя молитви, той справді гідний подиву і щасливий (се. Василій Великий, А.Б. 2).
Покинути світ - не значить тілом вийти поза нього, але душу відірвати від пристрастей тіла (св. Василій Великий, Лист 2).
Як той, що входить у купіль, скидає зі себе всю одежу, так і той, хто приступає до монашого життя, повинен скинути зі себе все, що має зв'язок зі світським життям, і так увійти в життя Божої Премудрості (се. Василій Великий, А.Б. 5).
Ми прилюдно визнаємо згуртування чоловіків і жінок, спосіб життя яких є небесний; які розп'яли своє тіло з похотями й бажаннями, і безнастанно очікують Господа, перебуваючи на молитві день і ніч. їхні уста не ведуть пустих розмов про людські діла, але вони безнастанно співають пісні нашому Богові, працюючи воднораз власними руками, щоб могли поділитися також з тими, що потребують (св. Василій Великий, Лист 207).
Монаше життя - це убоге життя, життя молитви, хрестоносне життя, життя у Христі, безгрішне життя, ангельське життя, безтілесний спосіб життя, життя ангелів, ангельське достоїнство, життя Божої Премудрості, величне і святе життя (св. Василій Великий, А.Б. 5).
Погляньте на своє покликання, погляньте на життєвий шлях наших святих Отців і йдіть за ними. Замість землі вам дається - небо; замість батьків - Бог, перший та істинний Отець; замість рідних у вас - сподвижники й народжені від Святого Духа браги; замість друзів - безтілесні й бого-подібні ангели; замість великих скарбів - багатство чеснот; замість високих посад - велике, недосяжне й безконечне небесне царство; замість чуттєвої приємності - солодке без-страстя, яким не можна насититись (св. Теодор Студит, Ширші науки 29).
А щоб ти міг все те осягнути і постійно триматися того духовного правила, живучи у спільноті, ти повинен зберігати три правила, що їх зберігав і псалмоспівець, що як сам визнає: був «немов глухий, що не чує, і як німий, що уст своїх не відкриває» (Пс. 37:14). Так само і ти - будь сліпий, глухий і німий (Іван Касіян, Про правила для монахів).
Світ подібний до моря, а монаше життя - до пристані (св. Єфрем Сирійський, Про чесноти).
До монашої келії був я прив'язаний цілим серцем і душею, тому й важко для мене було залишати її. А монаше життя розумів я завжди так, що першим й останнім зайняттям монаха є: сидіти в келії і молитися до Господа Бога (митр. Андрей Шептицький, Наша програма, 1899).
Монахом не перестаю бути! І монашого каптура, цього великого символу професії, яка є всією моєю славою та щастям, не скидаю. І на майбутнє завжди буду старатися йти за євангельськими радами (митр. Андрей Шептицький, Наша програма, 1899).
Не монаша одежа робить людину монахом (монахинею), а дух покори, молитви, жертвенної любові ближнього й праці для нього. Ради святого Євангелія, пресвяті ради Ісуса Христа можна сповняти в усіх обставинах життя, в яких ми не знайшлися б (митр. Андрей Шептицький, До монахів і монахинь, 1939).
Тлумачення скорочень: А.Б. - Аскетична Бесіда; КПр. - Коротші Правила; МПр. - Моральні Правила; ШПр. - Ширші Правила
З книги "Перлини Східних Отців"
Якщо Вас зацікавили повчання радимо придбати книгу