Нехай твій слух буде звернений до слухання наказу, руки завжди готові до його виконання (св. Василій Великий, А.Б. 2).
Лад і гармонія у спільноті панують доти, доки триває послух всіх одному зверхникові. А всякий нелад і правління багатьох походить з браку управи одного, з анархії (св.Василій Великий, Про Божий суд).
Справжній і досконалий послух підвладних настоятелеві виявиться не лише в тому, що за радою настоятеля стримуємося від злого, але і в тому, що без його думки не робимо навіть того, що похвальне. Стриманість і всяке вмертвіння тіла є корисні, але як хтось іде за власною схильністю і робить те, що йому подобається, не слухаючи ради настоятеля, буде це радше прогріхом, ніж заслугою... Чеснота послуху має більшу нагороду від стриманості (св. Василій Великий, А. Б. 5).
Є потрійний настрій душі до невмолимої конечності послуху. Або ухиляємося від злого зі страху перед карою, -так роблять невільники. Або шукаємо зиску, нагороди і виконуємо заповіді для власної користі, - тоді ми подібні до заробітчан. Або, врешті, робимо це задля самих заповідей, з любові до Бога, і радіємо, що можемо служити такому славному й доброму Господеві, - і тоді маємо вдачу синів (св. Василій Великий, Вступ до Ширших Правил).
Коли хтось вирішив належати до братів, і коли вирішено, що є відповідне для монашої праці, він повинен слухати, хоч би видавалося, що наказ перевищує сили. Відповість той, хто над силу наказує, а монах нехай зберігає послух аж до смерті. Нехай пам'ятає про Христа, що «став слухняним аж до смерті, смерті ж хресної» (Фил. 2:8). Бунт і непослух - це знак численних пороків, слабкої віри, хиткої надії, зарозумілості й гордості. Перед непослухом іде легковажепня євангельських рад, бо хто вірить у Божі обітниці і хто має непохитну надію на Боже слово, той не ухиляється від виконання наказів, хоч би вони були дуже важкі (св. Василій Великий, ШПр. 28).
Як для здоров'я тіла зносимо операції, випалювання і приймаємо гіркі ліки, так само треба нам для здоров'я душі гострої догани, яка тне, як ніж, і прикрої, як гіркий лік, покути... На хронічні недуги треба довгого лікування і ліків, прикрих та різних. Це знак, що хвороби душі також треба лікувати витривалою молитвою, довгим покаянням і строгим способом життя, що його Святе Письмо піддасть нам як достатнє до вилікування (св. Василій Великий, ШПр. 55).
Нехай непослушний зрозуміє, що не людині противиться, не людину слухає, але самого Господа, що сказав (Лк.10:16): «Хто вас слухає, мене слухає, а хто вами погорджує, мною погорджує» (св. Василій Великий, КПр. 38).
А коли хтось слухає і нарікає? - Апостол сказав: «Все робіть без нарікання і мудрування» (Фил. 2:14). Хто нарікає, нехай буде відлучений від братів, а його праця нехай їм не служить. Річ ясна, що такий має слабку віру та хитку надію (св. Василій Великий, КПр. 39).
Яку заплату має той, хто ревний у праці, але робить не те, що наказано, а що сам хоче? - Уподобання у самому собі... Тому той, хто любить тільки сам себе, повинен пізнати власну небезпеку. Крім того, він і непослушний (св. Василій Великий, КПр. 118).
Чи можна кудись відійти без відома настоятеля? -
Господь сказав: «Прийшов я не від себе самого, правдивий же той, хто послав мене» (Ів. 7:28), - скільки ж більше ніхто з нас не повинен собі дозволити на таке. Хто сам собі щось дозволяє, то ясно, що хворіє на гордість і підпадає під засуд Господа, що сказав: «Бо що в людей високе - осоружне Богові» (Лк. 16:15). І взагалі щось собі самому дозволяти заслуговує на кару (св. Василій Великий, КПр. 120).
Чи можна стерпіти, щоб хтось сумував, коли йому не дозволять робити те, чого не вміє? Відповідь: Про те вже не раз сказано, що йти за власною волею або на те дозволяти є проти здорового розуму, а не піддаватися судові багатьох означає наражатися на небезпеку непослуху і бунту (св. Василій Великий, КПр. 123).
Коли хтось відрікся себе і власної волі, він вже не робить те, що сам хоче, але що йому скажуть. Хто радо віддав себе проводові і наказам інших, тому вже не можна дозволити по власній його волі вибирати навіть те, що корисне. Настоятелі призначать його в ім'я Боже до того, що на їхню думку є відповідне (св. Василій Великий, ШПр. 41).
Ще не відрікся себе той, хто бажає поводитися по своїй волі. Ще не покинув світових справ той, кого ще тримає зиск або людська слава. Ще не вмертвив свого тіла той, хто не зносить труду праці. А до того ще дає доказ зарозумілості, коли думає, що його власна думка ліпша від думки багатьох (св. Василій Великий, ШПр. 41).
Послух має одну границю - смерть. Хто усувається від дорученого діла і шукає іншого, порушує передусім послух і дає доказ, що не відрікся себе. До того ж, віп також вчиняє багато шкоди для себе і для інших. Бо багатьом відчиняє двері спротиву і сам до того звикає (св. Василій Великий, КПр. 119).
Непослух є корінням багатьох великих бід. Але коли хтось думає, що має якусь причину відпроситися від діла, нехай тільки скаже настоятелям і залишить це на їхнє вирішення (св. Василій Великий, КПр. 119).
Той, кому доручено якесь діло, не може противитися, бо послух не має іншої межі, як тільки смерть (св. Василій Великий, КПр. 152).
Ясно, що не все дозволяється всім. Кожний має перебувати в тому, до чого покликаний, і старанно виконувати те, що йому Господь довірив. Тому той, хто є наставником над усіма і має всім наказувати, повинен з великою відповідальністю взяти на себе старання про те, щоб з належною дбайливістю дбати про всіх з метою приподобатися Богові і, зважаючи на здібність кожного і силу для спільного добра, керувати й наказуватиме. Василій Великий, КПр. 303).
Такому, що наказує щось згідно з Господньою заповіддю, треба підкорятися, хоч би з небезпекою для життя. Однак, якщо щось є поза заповіддю або проти заповіді, то хоч би наказував ангел з неба або хтось з апостолів, не зважаючи на те, чи обіцяє життя чи погрожує смертю, ніяк не можна того слухати (св. Василій Великий, КПр. 303).
Якби хтось продовжував не слухатися, потиху нарікав і ганив настоятеля, а прилюдно не виявив свого невдоволення, нехай буде вигнаний з монастиря, бо став причиною роздору, порушує пошану до правила і є вчителем непослуху й бунту (св. Василій Великий, КПр. 96).
У кожному ділі шкідливо дозволити комусь вибирати за власною волею. Все, що призначили настоятелі, треба приймати, хоч би воно було противне волі. Власна воля заслуговує на докір браку віри, коли Господь сказав: «І ви також будьте готові, бо не знаєте, о котрій годині Син Чоловічий прийде» (Лк. 12:40). Хто йде за власною волею - обіцяє собі довге життя (св. Василій В., КПр. 96).
Чи треба кожного у всьому слухатися? - Якщо наказують нам щось згідне з заповіддю Христа або таке, що причиняється до її виконання, треба таку раду прийняти як Божу волю з ревністю і старанністю, викопуючи наказ: «Терплячи один одного в любові» (Ефес. 4:2), - але, якщо хтось наказує нам щось противне заповіді Господній, або її псує і порушує, тоді треба сказати (Діян. 5:29): «Слухатися слід більше Бога, ніж людей» (св. Василій Великий, КПр. 114).
Доки треба слухатися, щоб подобатися Богові? -Це показав Апостол, ставлячи нам за приклад послух Господа (Фил. 2:8): «Який став слухняним аж до смерті, смерті ж хресної» (св. Василій Великий, КПр. 116).
Вівці, не пасіть пастирів і не переступайте своїх меж! Для вас досить, коли ви на доброму пасовищі. Не судіть судді, не приписуйте законів законодавцям! «Бо Бог є Бог не безладу, а миру» (1 Кор. 14:33). Тому хай не задумує стати головою той, хто з трудом служить рукою чи ногою, чи іншим ще менше важливим членом тіла. І навпаки, брати, «кожний нехай залишиться у тому стані, в якому Бог його покликав» (1 Кор. 7:20), хоча б і був гідний вищого (св. Григорій Богослов, Слово 19).
Отці установили, що псалмодія - це зброя, молитва - це мур, а щирі сльози - це купіль. Однак святий послух згідно з їхньою думкою - це визнання віри, без якої той, хто підлеглий пристрастям, не побачить Господа Бога (св. Іван Ліствичник, Слово 4).
Хоч великі перед Богом ті, що служили Йому в горах, вертепах і земних проваллях - стовпники, затворники і ті, що всяким іншим способом прославили Бога; та однак, знайте, дорогі брати, що, коли прийшов на землю Господь наш Ісус Христос, Подавець усіх благ, то вибрав не пустинне ані стовпниче життя, а послух. Він і сам каже (Ів. 6.38): «Зійшов я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю того, хто мене послав» (св. Теодор Студит, Короткі науки 29).
Підкорення з послухом робить пас гідними мученицького вінця, - а це означає: зректися власної волі і виконувати волю свого настоятеля. Це таке цінне перед Богом, наче б він пролляв свою кров за Христа (св. Теодор Студит, Короткі науки 46).
Тлумачення скорочень: А.Б. - Аскетична Бесіда; КПр. - Коротші Правила; МПр. - Моральні Правила; ШПр. - Ширші Правила
З книги "Перлини Східних Отців"
Якщо Вас зацікавили повчання радимо придбати книгу