Чеснота - це добре використання Божих дарів, згідно з Божою заповіддю (св. Василій Великий, ШПр. 2).
Наслідуй тих,'що перед тобою йшли дорогою самовідречення. Починай сьогодні, не чекай доти, аж поки будеш усе знати. Старайся про великі чесноти, малих не занедбуй! (св. Василій Великий, А.Б. 2).
Вправа в побожності подібна до тієї драбини, що її раз у сні бачив Яків. Одна її частина сягала землі, а друга простягалась до неба. Ті, які щойно починають життя чесноти, мусять поставити свою ногу на перший щабель, а опісля ступати завжди щораз вище й вище, поки не вийдуть на висоту, що її може осягнути людська природа (св. Василій Великий, Гомілія на Пс. 1).
Від нас залежить чеснота, і пильністю можна її набути. Навпаки ж, великі багатства, краса тіла й високі чини не залежать від нас. Якщо ж чеснота - більше й триваліше добро, і всі це признають, що її треба більше цінувати, то треба і нам усім про неї дбати. Однак вона ніяк не зможе вкорінитися в душі, не очищеній від усіх пороків, а передусім від заздрості (св. Василій Великий, Про заздрість).
Чесноти стають нашою власністю. А стають вони нею тоді, коли внаслідок пильного їх плекання сплітаються у нас з нашою природою і навіть у земних труднощах нас пе покидають, хіба що ми самі їх проганяємо, насильно насаджуючи на їх місце щось гірше. Коли відходимо на другий світ, тоді вони біжать перед нами і вміщують свого власника між ангелами і блистять там по віки вічні перед очима Творця (св. Василій Великий, Щоб не прив'язуватися до світових благ).
Василій був тоді, в Атенах, для нас усіх правилом чесноти... Ще до часу зрілості накреслив він риси зрілої чесноти... В нас обох було тоді єдине заняття - чеснота та життя для прийдешніх надій, щоб ще перед відходом з цього світу ми могли линути душею у другий світ. І до тієї мети ми спрямовували все життя і вчинки, керуючись у всьому Божим наказом та взаємним заохочуванням до чеснотливого життя... Знали ми лише дві дороги: одна з них - першорядна й найкраща - вела до наших святих храмів, друга ж - другорядна і вже не така гідна як перша - провадила до вчителів світських наук (св. Григорій Богослов, Велич Василія Великого).
Чеснота полягає в тому, щоб уникати зла, а чинити добро! (св. Василій Великий, Напоумлення до св. Хрищення).
За допомогою чесноти треба нам іти до вічного життя... І немала це користь - прищепити в душі молоді нахил і звичай до чесноти. Бо цього роду науки, що засіяні глибоко в серці молоді, звичайно не затираються, але залишаються раз назавжди у вразливій душі... Бо матеріальні блага не належать одному власнику, а переходять то до одного, то до іншого, неначе та іграшка в дитячій забаві. Тільки чесноту, єдину з багатств, не вдається видерти ні в житті, ні після смерті в її власника (св. Василій Великий, До юнаків).
Великодушність - чеснота незвичайно велика. Хто гідно виконує великі діла, такого звуть великодушним... Великодушний легковажить земним добром, бо переконаний, що воно в порівнянні з небесним не заслуговує, щоб ним дорожити (св. Василій Великий, Гомілія на Пс. 28).
Премудрий Соломон сказав: «Усьому час і пора», тому треба знати, що кожна чеснота має відповідну пору. Покора й влада, догана й потіха, поблажливість і сміливість, щирість і доброта, строгість, одним словом, - все (св. Василій Великий, КПр. 113).
Стань паче скарбницею, повною чеснот (св. Василій Великий, А.Б. 2).
Не треба дивитися на те, що чеснота трудна, але на те, що в пій можна вдосконалюватись, а якщо докладемо старань, то вона буде для нас і легка, і вигідна. Коли говориш про приємність гріха, то скажи мені і про його кінець. Знай, що він веде до смерті, а чеснота провадить до життя... Скажи мені, що важче від лихого сумління? А що краще від доброї надії? (св. Іван Золотоустий, Гомілія 12, до Рим. 6:19).
Де б чеснота не появилась, там вона все перемагає і над усім панує. Як щезає темрява при появі сонячного світла, так тікає всяке зло, як тільки появиться чеснота (св. Іван Золотоустий, Гомілія 62, на Бут. 38:2-3).
Ніщо так не сприяє успіхові в чесноті, як часта розмова з Богом, постійна вдячність і славослов'я Бога (св. Іван Золотоустий, Гомілія на Пс. 7).
Ніщо так не робить імені людини безсмертним, як чеснота. Це доказують мученики, мощі апостолів, свідчить пам'ять про тих, що жили чеснотливо (св. Іван Золотоустий, Гомілія на Пс. 18).
Чеснота, перед усіма іншими нагородами, містить нагороду в самій собі (св. Іван Золотоустий, Гомілія на Пс. 111).
Чеснота має голову і члени, кращі від усякого гармонійного і гарного тіла. Що є головою чесноти? Покора. Тому і Христос починає від покори, кажучи: «Блаженні вбогі духом» (Мт. 5:3). Ось голова чесноти! Вона не має волосся кучерявого, але така чудова, що притягає самого Бога. «Ось на кого я дивлюся ласкаво: на вбогого і скрушеного духом, і на того, хто тремтить перед моїм голосом» (Іс. 66:2)... Ця голова, замість волосся й коси, приносить Богові приємніші жертви. Вона - це золотий жертовник і духовний вівтар. «Жертва Богові - дух сокрушений» (Пс. 50). Вона - мати премудрості. Хто її має, той і все інше матиме
Обличчя чесноти рум'яне, гарне й дуже милого кольору..., від того, що чеснота сором'язлива, тому завжди рум'яніє... Очі чесноти старанно підкреслені скромністю і невинністю. Тому вони такі прегарні й проникливі, бо бачать Господа. «Блаженні чисті серцем, - каже Він, - бо вони побачать Бога» (Мт. 5:8). А уста чесноти - це премудрість, розум і знання духовних співів. Серце чесноти - це глибоке знання Святого Письма, збереження істинних догматів, чоловіколюб'я і добродушність. І як без серця не можна жити, так і без того, що ми сказали, не можна спастися. Звідси родиться все добре. В чесноти є також свої руки й ноги - це вияв добрих діл. В неї душа - благочестя. В неї є золоті й твердіші від діаманту груди - мужність. Легше все поконати, як розбити ці груди. Врешті, дух, що перебуває і в умі, і в серці - любов (св. Іван Золотоустий, Гомілія 47, на Мт. 13:34-35).
Як не можеш бути дорогоцінним каменем, то будь золотом! А не можеш бути золотом, то будь сріблом! Ти не можеш бути сонцем? Будь місяцем! А не можеш бути місяцем, то будь зорею. Не можеш бути великою зорею, то будь принаймні малою, щоб тільки на небі! (св. Іван Золотоустий, Проти Евтропія).
Ніщо так не поширює славу про людину, як блиск чесноти, хоч би вона старалася всіма силами ЇЇ укривати (св. Іван Золотоустий, Гомілія 15, на Мт. 5:1-3).
Голос чесноти гучніший від усякої сурми. І чисте життя ясніше від самого сонця, хоч би навіть тих, що лихословлять чесноту, було дуже багато (св. Іван Золотоустий, Гомілія 15, на Мт. 5:1-3).
Нема нічого більш безсилого від багатьох грішників, і нічого сильнішого від однієї людини, що живе згідно з Божим законом (св. Іван Золотоустий, Гомілія 26, на Діян 12:1-3).
Якщо хочемо осягнути небесне царство, то замало звільнитися від гріха, але ще треба багато вправлятися і в чеснотах (св. Іван Золотоустий, Гомілія 16, на Ефес. 4:31-32).
Сила чесноти така, що вона в терпінні перемагає тих, що їй спричиняють терпіння і, приймаючи напади, стоїть вище від тих, що на неї нападають (св. Іван Золотоустий, Гомілія 23, на Бут. 6:8).
Нема нічого сильнішого, нема нічого могутнішого від чесноти. Не тому, що вона сама в собі має таку силу, але тому, що той, хто її набув, користується і вишньою силою (св.Іван Золотоустий, Гомілія 61, на Бут. 37:2).
Є душа і є тіло - дві субстанції. Є краса тілесна і є краса душевна. Що таке краса тілесна? Це густі брови, веселий вигляд, рум'яні щоки, рожеві губи, висока шия, кучеряве волосся, довгі пальці, стрункий ріст, барвистий одяг. Чи ця тілесна краса походить від природи чи від людської волі? Очевидно, що від природи!... Негарна особа, хоч би як не прикрашала себе, не зможе стати гарною щодо тіла, тому що природні прикмети є постійні, означені і незмінні.
Погляньмо на душу! Подивімся на ту красу, або краще послухаймо про неї, тому що ми не можемо її бачити, бо вона невидима... Що ж таке краса душевна? Це невинність, скромність, милосердя, любов, дружелюбність, зичливість, послух Богові, виконання закону, правда, покаяння. Це окраса душі! Вони не від природи, але від людської волі. Хто їх не має, може їх набути, а хто їх має, будучи необережним, може їх втратити (св. Іван Золотоустий, Коли Євтропія знайдено в церкві і схоплено).
Чесноти підносять нас до тієї дивної первозданної краси, що нею людина відзначалася, будучи створена на образ і подобу Божу (св. Іван Золотоустий, Гомілія 5, на Бут. 1:31).
Чеснота не тільки необхідна нам для вічності, але вже і тут дає нам нагороду (св. Іван Золотоустий, Про статуї 1).
Чеснота - безсмертна й непереможна (св. Іван Золотоустий, Гомілія 23, на Бут. 6:8).
Сила чесноти така велика, що навіть ті, що її не практикують, цінують її і ставляться до неї з великою похвалою (св. Іван Золотоустий, Гомілія 5, на Бут. 1:9).
Слава чесноти в тому, що вона своїм ворогам замикає уста, і приборкує язик. І як ті, що мають слабі очі, не можуть дивитися на сонячне проміння, так і гріх ніколи не зможе дивитися на чесноту, але втече і визнає себе подоланим (св. Іван Золотоустий, Гомілія 13, на Бут. 2:8).
Нічого великого не буває без спокус і випробування (св. Григорій Богослов, Слово 13).
Шляхетство означає мати добрі звичаї (св. Григорій Богослов, Про шляхетство).
Чеснота завжди оточена злом, як троянда поганим і колючим терням (св. Григорій Богослов, Поради дівственникам).
Треба самому стати чистим, щоб інших очищати. Треба набути мудрості, щоб інших вчити; стати світлом, щоб просвітлювати; наблизитися до Бога, щоб вести інших до Нього; освятити себе, щоб освячувати інших. Керманичеві потрібні руки, а дорадникові - розсудливість (св. Григорій Богослов, Слово 6).
Набувай чесноту, поки на це є час: побожність своєму окові, правду своєму слухові, відвідини немічних своїм стопам, образ Господа своєму серцю, поступ у невинності своїм членам, щоб стати гідним великої честі перед ангелами і людьми (св. Єфрем Сирійський, Слово повчальне).
Єдина досконалість - це чеснота (св. Григорій Богослов, Лист до Немезія).
Одна тільки чеснота достойна слави, бо тільки вона безсмертна і своїх учнів робить блаженними. Згадайте, скільки від віків було володарів і тих, що жили в розкошах, і ні про одного з них нема згадки з похвалою за те. Слава людей чесноти - незгасна (св. Теодор Студит, Короткі науки 42).
Замість того, щоб бути пшеницею, ми стали горохом. І от раптовий сильний вітер зі сходу розвіяв нас (св. Єфрем Сирійський, Слово перестороги).
Справжня досконалість полягає в тому, щоб ніколи не зупинятися у зростанні до ліпшого і не ставити досконалості якусь межу (св. Григорій Нісійський, Про досконалість до монаха Олімпія).
Говорячи про тіло, я казав, що негарна особа не може стати гарною, а про душу скажу протилежне: погана душа може стати благообразною... Краси тіла ти не можеш змінити, бо вона незалежна від бажання, а від природи. А красу душі набуваємо нашою волею (св. Іван Золотоустий, Коли Євтропія знайдено в церкві і схоплено).
Тлумачення скорочень: А.Б. - Аскетична Бесіда; КПр. - Коротші Правила; МПр. - Моральні Правила; ШПр. - Ширші Правила
З книги "Перлини Східних Отців"
Якщо Вас зацікавили повчання радимо придбати книгу