Святий мученик Роман жив у 4-му столітті і служив дияконом в одному з храмів Кесарії Филипової. Під час одного з гонінь на християн він перебрався жити в Антіохію.
Коли правитель Антіохії Аскліпіад задумав зруйнувати християнський храм, святий Роман закликав віруючих відстояти свою святиню. Він переконав їх у тому, що якщо вони збережуть храм, то будуть радіти тут, на землі, в Церкві войовничій, а якщо загинуть при захисті храму, то будуть радіти в торжествуючій Церкві Небесній. Бачачи таку рішучість народу, правитель не посмів виконати свого наміру.
Через деякий час, за правління імператора Максиміана Галерія, коли в місті почалося язичницьке святкування і безліч людей з усієї округи прийшло в Антіохію, святий Роман почав викривати ідолопоклонство і закликав всіх слідувати за Христом.
За наказом імператора його схопили як християнина. Під час тортур Роман побачив у натовпі отрока-християнина Варула і, вказуючи на нього правителю, сказав: "Дивись: цей хлопець розумніший за тебе. Він знає Істинного Бога. Ти ж поклоняєшся ідолам". Коли хлопця привели до правителя, той сповідував Христа Богом.
Ніякі тортури і знущання не злякали його. Тоді його засудили до страти. Мати Варула сама прихилити голову сина на плаху, а після страти поховала його. Диякона Романа засудили до спалення, але несподівана злива загасила вогонь. Імператор наказав відрізати Роману язика, проте і тоді він голосно викривав ідолопоклонників. Тоді мучителі повісили його.
Сьогодні Церква вшановує пам'ять обох мучеників.
* * *
Цього ж самого дня, 1 грудня 1991 р., відбувся вікопомний Всеукраїнський референдум, на якому понад 90% тих громадян, що взяли в ньому участь, підтримали прийнятий Верховною Радою 24 серпня того ж року Акт, яким Україна була проголошена (а точніше - відновлена) як самостійна і незалежна держава. Одночасно тоді ж відбулися й вибори першого президента незалежної України.
(І все це відбувалося саме на другий день після того, як 30 листопада християни західної і східної традицій, що послуговуються Новим стилем, відзначали урочистість спомину благословенного Христового апостола - св. Андрія Первозваного. Того самого відважного проповідника спасенного Євангелія і Божої благодаті, який, відвідавши Дніпровські пагорби і крутосхили, на яких згодом постав Київ, пророче провістив там майбутню щедру Божу благодать і непроминаючу славу цього нашого Господнього ІІ Єрусалима!)
Так, в тому часі, в 1991 р., українська незалежність і державність - після гучного провалу в Москві путчу ГКЧП - відродилися внаслідок досягнутого певного компромісу. Тобто між більшою частиною старої - місцевої (республіканської) компартійно-управлінської бюрократії і "червоного" директорату, з одного боку, та новими - національно-демократичними силами, з іншого. Ну а першим президентом новопроголошеної держави, як відомо, був обраний кандидат від першого - з тих двох чинників. І, до того ж, на цих виборах, як пам'ятаємо, національно-демократичний табір був, назагал, геть роз'єднаний, маючи, принаймні, трьох своїх кандидатів...
Ну і, відповідно, практично вся повнота влади й панування майже в усіх основних сферах соціально-економічного і суспільно-політичного життя-буття в Україні - як і раніше - залишилася в руках тих старих можновладців. З їх відомим - невгамовним хижацьким (мамонно-прихватизаторським) менталітетом і відповідними (кланово-корупційними та ін. п.) звичками і традиціями. З яких, правда, ними були геть викинуті - як зайвий і обтяжливий непотріб - рудименти комуняцької ідеології...
Разом з тим в середовищі ОБОХ тих суспільно-політичних чинників, по суті, НЕ БУЛО якогось чіткого і ясного уявлення й розуміння, а тим більше - певної конкретної програми (плану) того подальшого шляху, що їм мала б просуватися й успішно розвиватися та утверджуватися незалежна Україна. Ну і досить сумні й прикрі наслідки всього цього - також добре знані...
А от ПРАВИЛЬНА відповідь на це стратегічно-доленосне й сакраментальне запитання - який саме РОЗУМНИЙ і ЛОГІЧНИЙ шлях, урешті-решт, має обрати й послідовно слідувати ним українське суспільство - полягає, зокрема, в наступному.
Себто: незалежна й демократично-правова Україна саме тоді зможе - впевнено, остаточно й назавжди - встати з колін і благословенно відбутися, коли геть викине й рішуче відмовиться від усіх секулярно-ліволіберальних та поганських (в т. ч. міфології "русского міра", "ґендерно"-содомської ідеології і практики, заздрісно-братовбивчого і самогубного "духа Каїна" і т. п.) ідолів та забобонів, збочень, викривлень і перекручень тощо. Та - добровільно й свідомо, в щирому покаянні і благоговінні - встане на коліна перед всемогутнім та істинним, премудрим і милостивим Богом-Творцем!!!
Амінь.