В цей день Церква Свята (східного обряду, що живе за Юліанським календарем) віддає честь пам’яті святого великомученика Теодора Стратилата, святого пророка і мученика Захарії Серповидця.

Крім того, з аналітичними роздумами й висновками про цікавий збіг деяких подій, що цього ж самого дня, 21 лютого, трапилися в новітній і сучасній історії України (а також деяку дотичну тематику), можна ознайомитися нижче - під життєписами обох цих Божих святих і праведників.

(При переході на Новоюліанський календар спомин свв. мучеників - Теодора Стратилата та  пророка Захарії Серповидця звершуватиметься 8 лютого.)

Як же світло сонячне звеселяє очі зрячих, так про мучеників слово осяює розум тих, хто слухає, і як же небо прикрашається зорями, так Церква Божа мучениками, і як же квіти на полі, так у Церкві мученики. Пам'ять про мучеників є звільненням від боргів. Пам'ять про мучеників — це немічних лікування, утішання тих, хто в скорботі, і вибавлення страждаючих від духів нечистих. Пам'ять про мучеників є життям і здоров'ям для мучениколюбпів. Великі мучеників подвиги, світлі є святих вінці. Віддавши на рани свої тіла і всі приваби світу цього за гній мавши, від Христа не відвернулися, через те й Господь винагородив їх життям з ангелами безтілесними. Бо відколи споконвічний роду людського ворог намагався перемогти людей, став перешкодою їм до райського поселення, не перестали люті звірі підніматися на тих, котрі у вірі благочестиві. Він і в наші часи [каже Уар, слуга святого, який про страждання його написав] підняв звіра лютого на стадо Христове — Ліцинія, говорю, йому ж благочестивий цар Константан дав за дружину сестру свою.

Тож цей Ліциній, прийнявши скіпетр від нечестивого Максиміяна і його наслідуючи у всьому, зразу невгамовне підняв гоніння на тих, хто проявився у благочесті, і послав у кожен град і край нечестиві свої накази, і ними без числа хоробрих воїнів убив. Він убив сорок мучеників у Севастії, також і сімдесят найкращих воїнів і князів палати своєї, і триста мужів із Македонії. Коли ж бачив найнечестивіший, що велика і незліченна кількість, зневажаючи нечестиві його накази, віддається на смерть за благочестя, звелів знатніших і чесніших серед християн шукати, які чи у воїнських полках, чи в градах були, і тих лише [незважаючи на загальну вірних кількість] змушувати до ідолопоклоніння, сподіваючися страхом переконати всіх, що під рукою його були. Коли розшукували з ретельністю великою по всіх усюдах найзнатніших християн, відомо стало Ліцинію, який у Никомидії був, про святого Теодора, стратилата, який перебував тоді в Іраклійському граді поблизу Євксинського понта, що християнином є і багатьох до Христа навертає. Святий же Теодор був родом із Євхаїт, які лежали не дуже далеко від Іраклії-града, тілом хоробрий і мужній, з лиця був вельми вродливий, премудрий же розумом і ритор найкращий, через те називали його вриоритором, що означає "джерело красномовства". Поставлений же був царями стратилатом, тобто воєводою, і Іраклійський град у володіння йому було дано, як достойному, за хоробрість його, якою знаменитий був відтоді, відколи убив змія у Євхаїтах. Було ж недалеко від града Євхаїтського з північного боку поле пустельне і в ньому — провалля велике, всередині ж того провалля вгніздився змій великий. Коли він звідтіля виходив, земля на тому місці тряслася, вийшовши, якщо когось знаходив, людину чи худобу, з'їдав. Чувши про те, міцний Христовий воїн Теодор святий, з полками тоді бувши, вийшов сам-один, нікому ж не розповідаючи про намір свій нічого, озброєний звичною своєю зброєю, маючи на грудях дорогоцінний хрест і говорячи собі: "Піду і ВИЗВОЛЮ батьківщину свою силою Христовою від лютого того змія". Коли ж прийшов на те поле, бачив траву соковиту, зліз з коня і ліг спочити. З боку ж південного Євхаїтського града жила одна благочестива жінка на ім'я Євсевія [літами стара, вона декілька років перед тим святого Теодора Тирона, який у Максиміянове і Максимінове царювання постраждав, чесне тіло випросивши, поховала з ароматами у домі своєму в Євхаїтах і щороку відзначала його пам'ять]. Вона, бачивши [цього другого] Теодора, воїна Христового, який Стратилатом названий, що спав на полі тому, прийшла до нього зі страхом великим і, взявши його за руку, розбудила, говорячи: "Встань, брате, і швидко йди з цього місця, не відаєш-бо страху, який є тут, багатьом люта смерть на місці цьому трапилася, але, вставши, швидко йди в путь свою". Чесний мученик Христовий Теодор, вставши, сказав до неї: "Який страх і трепет на цьому місці, о мати?" Божа ж раба Євсевія сказала йому: "Дитино, є на місці цьому змій, великий вельми. І через те ніхто сюди прийти не може, щодня-бо змій, з ложа свого виходячи, що знайде, — чи людину, чи худобину, — убиває і з'їдає". Міцний же воїн Христовий Теодор сказав до неї: "Іди, мати, і стань далеко від цього місця, і побачиш силу Христа мого". Чесна ж та ланка, відійшовши з місця того, кинулася на землю, плачучи і говорячи: "Боже християнський, поможи йому в годину цю". Святий же мученик Христовий Теодор, знамення хресне на себе поклавши, і в груди свої ударивши, і на Небо поглянувши, сказав: "Господи, Ісусе Христе, Красне Наймення, Ти, що з Отчого засяяв Єства, не відверни моління мого. Ти, що помагаєш мені у битвах і даєш перемогу над супротивниками, і нині Ти — той самий, Господи Христе Боже, дай мені з висоти святої Своєї подолати ворога змія". Тоді до свого коня, наче до людини, бесідуючи, говорив: "Знаємо Божу владу і силу у всіх, і в людях, і в худобі, тому й ти помагай мені, хай зміцнить тебе Христос, щоб я переміг противника, — стоячи, чекай виходу змія". Тоді мученик Христовий, наблизившися до провалля, возвав велегласно до змія: "Тобі кажу і наказую, іменем Господа нашого Ісуса Христа, Який добровільно розп'явся за рід людський, вийди з місця свого і прийди до мене". Змій же, почувши голос святого, почав рухатися, і, коли зарухався, затряслася земля на місці тому. Святий же Теодор, ознаменувавшися хресним знаменням, сів на коня свого, кінь же змія, що вийшов, бив ногами і топтав, ставши на ньому всіма чотирма ногами. Тоді воїн Христовий Теодор мечем зранив змія і убив його, і сказав: "Дякую Тобі, Господи Ісусе Христе, що почув мене в годину цю і подав мені перемогу над змієм". Тоді вернувся дорогою своєю в мирі до полків своїх, радіючи і славлячи Бога. Чуючи про це, весь град євхаїтський і навколишній люд вийшли всі на поле те і, бачивши змія неживого, якого Теодор святий убив, дивувалися і взивали, кажучи: "Великий Бог Теодора!" Й увірувало в Христа бага то людей і воїнів багато і, охрестившися, стали всі одним Христовим стадом, і прославляли Отця, і Сина, і Святого Духа. Святий же Теодор, в Іраклійському граді живучи, проповідував Христа, істинного Бога, і багато з еллінів наверталося і ставало християнами. Щодня люди до хрещення святого приходили, і вже ледь чи не ціла Іраклія прийняла святу віру.

Про те все чуючи, нечестивий цар Ліциній вельми засмутився і послав із Никомидії, де сам тоді перебував, в Іраклію-град протикторів зі зброєносцями своїми, щоб Теодора Стратилата, взяши з честю, привели до нього. Коли вони досягли Іраклії, Теодор святий прийняв їх із почестями, частування велике їм влаштувавши і дари даючи як мужам царським. І кликали вони святого до Ліцинія: "Іди, — казали, — в Никомидію до царя, який любить тебе, чув-бо про хоробрість твою, про красу ж і премудрість твою, забажав вельми побачити тебе, хотівши достойними тебе вшанувати дарами і почестями". Святий же Теодор сказав їм: "Хай воля царська і ваша буде, лише веселімося і радіймо сьогодні та завтра і потім вчиним те, що належить вчинити". Коли минув третій день і вони переконували святого, щоб з ними йшов у дорогу до царя, Теодор святий не йшов і з присланих мужів царських деяких у себе затримав, инших же відіслав зі своїм до царя посланням, у ньому ж написав, що неможливо йому залишити град у той час, коли в народі трапляється збентеження: багато-бо, покинувши батьківських богів, поклоняються Христові і вже ледь чи не весь град, відвернувшися від богів, Христа славить, і під загрозою від'єднання Іраклії від царства Ліцинієвого. "Через те прошу, — казав, — царство твоє, потрудися сам, вийшовши, прийди, взявши зі собою богів великих. Це ж із двох причин: і щоб заспокоїти народ збентежений, і щоб зміцнити давнє до богів благочестя. Коли-бо сам з нами перед усім народом жертви їм принесеш, побачивши, що ми великим богам покланяємося, усі люди наслідувати нас будуть й утвердяться у батьківській вірі". Таке святий Теодор до царя Ліцинія написав послання, спонукаючи його, щоб в Іраклію прийшов. Хотів-бо святий у своєму граді страждати, щоб освятити його своєю за Христа кров'ю та инших у святій вірі щоб утвердити своїм страдницьким мужнім подвигом. Ліциній же цар, таке стратилатове послання прийнявши і прочитавши, зрадів і, не відкладаючи, взяв із воїнства свого мужів коло восьми тисяч і декого з никомидійських громадян сановитих і пішов, радіючи, в Іраклію з князями і боярами своїми, несучи зі собою великих ідолів богів, золотих і срібних. Тої ж ночі, коли молився святий, за звичаєм своїм, було видіння таке: здавалося, що дах хатини, в якій був, відкрився, і світло небесне, як вогонь великий, осяяло його, сходячи на голову його, і голос було чутно зверху, що говорив: "Дерзай, Теодоре, Я з тобою". І по голосі тому закінчилося видіння, і пізнав святий, що час прийшов страждати йому за Христа, і радів, веселячися духом. Чув же, що цар до града наближається, увійшов у внутрішню молитовну кімнату свою і помолився з плачем, говорячи: "Господи, Боже Всесильний, що всіх, які на милість Твою уповають, не покидаєш, але захищаєш їх, будь милостивий до мене і збережи мене від зваби ворожої Своїм захистом, щоб не впав я перед супротивниками моїми і щоб не зрадів ворог мій через мене. Стань переді мною, Спасителю мій, у подвигу цьому, в який же увійти бажаю в Ім'я Твоє Святе. Ти укріпи мене, й утверди, і подай силу стати мужньо за Тебе до крови, і покласти душу мою задля любови Твоєї, бо і Ти, полюбивши нас, поклав на хресті душу Свою за нас". Так Теодор святий зі сльозами помолився, умив лице своє й одягнувся у світлий одяг, сів на коня свого дарданського — на ньому колись сидячи, убив змія у Євхаїті — і так з воїнством своїм і з громадянами вийшов назустріч цареві, і поклонився йому, як же годиться, привітавши із шаною, і говорячи: "Радій, царю найбожественніший, найсильніший самодержче". Цар, вельми люб'язно прийнявши Теодора святого, привітав його і сказав: "Вітаю й тебе, найгарніший юначе, хоробрий воїне, славний стратилате, світлий, як же сонце, хранителю отчих законів наймудріших, діядеми достойний, належить-бо тобі після мене царем бути". Поки бесідували обидва багато люб'язно і весело, увійшли в град з тимпанами і трубами урочисто і спочили того дня, веселячися. Зранку ж, коли приготовано було царський престол посеред града на високому людному місці, прийшов Ліциній цар зі всією славою своєю і з Теодором Стратилатом, і, сівши, почав хвалити град, і людей, і стратилата, говорячи: "Справді місто це божим престолом іменуватися достойне, добре хіба небом назвати місце це людям, бо і град великий, і людей багато, і люди благочестиві і православні до богів є, справді, на иншому місці не вшановують так найбільших богів, як тут, ані нема гіднішого і знаменнішого місця иншого для служби великим богам, як же це, через те й Іраклій, дивний цей і наймужніший бог, син великого бога Дія і богині Алкмени, полюбивши місце це, в ім'я своє найменував град цей Іраклією. Справді достойне місце це у володінні твоєму, пане Теодоре, тобі належить володіти таким дивовижним градом, ти достойний управляти стількома людьми, бо до богів благочестивий, і любов твоя вся до них є, вдень же і вночі нічим иншим не займаєшся, лише подвизаєшся, щоб еллінським давнім богам добровгодити. І нині любов свою, яку до них маєш, покажи перед нами і принеси їм жертви з поклонінням, щоб бачив і народ весь твою до богів ревність і пізнав, що споконвічним другом ти є богів великих і приязний цареві". Це ж говорив цар, лестячи і зваблюючи святого. Теодор святий відповідав: "Царю багатолітній, воля твоя хай буде, проте дай мені нині в дім мій богів еллінських великих, яких зі собою приніс, золотих і срібних, щоб спершу їх я в себе жертвами, і кадилами, й ароматами, і поклонінням вшанував, і в цю наступну ніч, і ту, що після неї. Тоді й відкрито, коли звелиш, принесу їм жертву перед усім людом". Чувши ж те, цар зрадів вельми і зразу звелів, щоб принесли богів золотих і срібних, яких Теодор святий взяв, пішов у дім свій і в ніч ту поламав і розкришив усіх ідолів на частини малі й розділив їх поміж жебраками.

Через два дні послав цар до святого, наказуючи, щоб обіцяне сповнив ділом і в той день перед усім народом щоб приніс богам жертви. Святий же знову, обіцявши те сповнити, встав, пішов до царя з поспіхом. І знову цар вийшов на людне посеред града місце і, на престолі своєму сидячи, сказав до святого: "Наймудріший Теодоре, найкращий воєводо, царями, що раніше в нас були, шанований, ось настав день жертви і торжества, принеси-бо жертви богам відкрито, щоб бачили й инші люди твою до богів ревність і навчилися стараннішими і теплішими до них бути". Коли цар говорив це, сотник один на ім'я Максентій, стоячи попереду, сказав до царя: "Свідки великі боги, обманув сьогодні царство твоє поганий цей Теодор, бо я вчора вдень бачив золоту голову богині Артеміди в руках одного жебрака, який ішов і веселився, і спитав я його, де взяв, і сказав мені, що Теодор Стратилат її дав йому". Те чувши, цар цілий затремтів і довгий час мовчав, вагаючися. Святий же відповів йому: "Свідки сили Христа мого, що те, що Максентій-сотник говорить тобі, царю, правдою є, і добре я зробив, зруйнувавши богів твоїх: якщо-бо собі не змогли допомогти боги твої, коли руйнувалися, то як можуть тобі допомогу подати?" Ліциній же, таку святого Теодора відповідь чувши, став безголосий, наче онімів і втратив розум з великого горя, правицею підперши голову, сумував, нарікаючи і говорячи: "Горе мені, горе мені, що наруги зазнав, що кажу і що роблю, — не відаю. Цар цей наймогутніший прийшов до чоловіка цього пагубного, зібравши таку людей кількість, і осміяний є нині всіма ворожими полчищами, найбільше через те, що непереможних богів моїх окаянний цей зруйнував і роздав жебракам". Тоді сказав до святого: "Теодоре, чи це твоя відплата богам за дари, які ти від них прийняв? Чи цього я сподівався, коли шанував тебе? Чи для того, вставши, з Никомидії прийшов сюди до тебе, о зла і непреподобна голово? Воістину сином підступу ти є і лукавства мешканням всескверним, підступом мене зрушив, щоб я прийшов сюди, але, свідки мені сили великих богів моїх, що не стерплю тобі цього ані на добро тобі не буде починання це, о найбезсоромніший". Святий же відповідав йому: "Царю безумний, нащо лютуєш, поглянь сам і зрозумій силу богів твоїх: якщо вони справді богами є, то чому не змогли допомогти собі? Чому не розгнівалися на мене, коли розсікав їх, не послали вогню, щоб спалив мене, але, бездушними і недієвими речами будучи, піддалися січенню рукою людською, як золото і срібло? Ти, царю, гніваєшся і навіснієш, я ж насміхаюся з безумства твого. Ти лютуєш і хрипиш, я ж мужаюся і не зважаю на гнів твій. Ти опечалюєшся, я ж радію через загибель богів твоїх. Ти богоборствуєш, я ж богословлю. Ти ганиш Бога істинного, я ж хвалю Його піснями, ти кланяєшся богам мертвим, я ж поклоняюся Богові живому. Ти служиш Серапіюг нечистому, я ж служу пречистому і нескверному владиці моєму Христові, що сидить на чистих Серафимах. Ти вшановуєш мерзотного Аполона, я ж шаную Бога, що живе вічно. Ти — вежа тракійська, я ж князь римський, ти Ліциній — віятель, я ж Теодор — дар Божий, не гнівайся-бо, о царю, не лютуй: так чинячи, виявляєш внутрішню свою муку, на осла і мула подібний". Тоді Ліциній-цар ще більше розгнівався, звелів святого оголеного розтягнути на чотири боки й бити жилами воловими сирими сильно. І били воїни мученика без пощади, міняючися по три і чотири рази. Дано ж було святому ударів міцних по хребті шістсот, по животі ж п'ятсот, і насміхався з нього цар, кажучи: "Теодоре, потерпи трохи, поки прийде до тебе Христос, Бог твій, і забере тебе з рук тих, що б'ють". Святий же відповів: "Роби, що робиш, і не переставай, бо ані скорбота, ані тіснота, ані рани, ні меч, ані жодна мука не відлучить мене від ; любови Христової". Цар же знову на більшу лють зрушився, сказав: "Чи ще Христа ісповідуєш?" І звелів різками олов'яними бити по хребті немилостиво. Тоді кігтями залізними дерти тіло його і свічами палаючими обпалювати, і черепками гострими терти рани його. Святий же все це мужньо терпів, нічого ж иншого не говорив, лише: "Слава Тобі, Боже мій".

Після цього всього звелів цар святого замкнути в темниці, і ноги його путами зв'язати, і не дати йому скуштувати нічого до п'яти днів. Після п'яти ж днів звелів приготувати хрест і, вивівши мученика, розп'ясти. І був святий Теодор, як же колись Христос, Господь наш, від Пилата, так він від Ліцинія на хресті розп'ятий, прибиті цвяхами мав руки і ноги. Доклали ж немилостиві кати святому рани до ран і біль до болю, бо гострий і довгий цвях вбили в нутрощі його, і бритвами там же різали плоть його. Инші ж хлопці й отроки, натягнувши луки свої, стрілами стріляли в лице йому, виколені стрілами були зіниці очей його, я ж [говорить той, хто описав страждання його], Уар, нотарій, бачивши важкі його муки і чуючи внутрішні його болісні стогони, відкинув книжку, яку писав, впав з плачем перед ногами його, кажучи: "Благослови мене, пане мій, благослови, дай мені останнє слово, рабові своєму". Пан же мій, воїн Христовий Теодор, сказав до мене тихим голосом: "Уаре, не покидай служби своєї і не зупиняйся, дивлячись на муки мої, але опиши всі мої страждання, і кончину, і день кончини моєї". Тоді, взиваючи до Господа, сказав: "Господи, сказав мені спершу: "Я з тобою", — нині ж чому покинув мене? Бачиш, Господи, що звірі дикі розтерзали мене через Тебе, виколені зіниці очей моїх, плоть моя ранами розшматована, зранене лице, роздроблюються зуби, одні лише голі кості на хресті висять. Згадай, Господи, мене, бо терплю на хресті задля Тебе, залізо, і вогонь, і цвяхи прийняв за Тебе, далі ж прийми дух мій, вже бо відходжу з життя цього". Це мовивши, мученик замовк і не говорив більше нічого, було-бо все тіло його розшматоване. Ліциній же, думавши, що мученик уже мертвий, залишив його на хресті висіти. У першу ж сторожу ночі ангел Господній зняв його з хреста і зробив усього цілим і здоровим, як же був спочатку. І, цілуючи його, сказав йому: "Радій і міцній благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, ось-бо з тобою Господь Бог, і нащо казав ти, що покинув Він тебе? Здійсни-бо подвиг свій і прийдеш до Господа прийняти приготований тобі вінець безсмертя". Це мовивши, ангел невидимий став. А святий мученик Теодор, дякуючи Богові, почав співати: "Величатиму Тебе, Боже мій, Царю мій, і благословлю Ім'я Твоє повік-віку". Нечестивий же Ліциній, як тільки день настав, послав двох сотників своїх, Антіоха і Патрикія, говорячи до них: "Ідіть і принесіть мені тіло того, що помер погано, Теодора, нехай покладу його в олов'яну скриню, вкину в безодню морську, щоб християни безумні його не забрали". Коли ішли сотники і до місця хресного наближалися, бачили, що стоїть хрест, розп'ятого ж на ньому мученика не бачили. І сказав Антіох до Патрикія: "Правду кажуть галилейці, що Христос їхній воскрес із мертвих, ось Він, як же думаю, і Теодора, раба Свого, воскресив". Патрикій же, ближче підійшовши до хреста, побачив святого Теодора, який на землі сидів і хвалив Бога. І возвав Патрикій великим голосом, говорячи: "Великий Бог християнський, і нема иншого Бога, окрім Нього". Підійшли ж обидва сотники до святого, мовили йому: "Просимо тебе, мучениче Христовий, прийми нас, бо і ми з години цієї християнами є". И увірували в Христа дня того два сотники ті і з ними — сімдесят воїнів. Довідавшися про те, Ліциній послав Сикста, намісника свого, і з ним триста воїнів, щоб усіх, хто в Христа вірить, убили. Вони ж, прийшовши і бачивши, як святий Теодор силою Христовою творив чуда, увірували в Господа нашого Ісуса Христа. Збіглася ж кількість незчисленна люду на місце те і взивали: "Один є Бог — Бог християнський, і нема иншого Бога, окрім Нього!" І знову взивали: "Хто такий Ліциній-кат, камінням його поб'ємо, для нас же є Богом і Царем Христос, якого Теодор проповідує". І був великий гамір серед людей, і бунт, і до пролиття крови прагнення. Прийшов-бо один воїн, що мав меч оголений, на ім'я Леандер, — він на святого кинувся, хотівши ударити його. Сикст же, намісник царський, завернув Леандра, вихопив меч із рук його і проколов його посередині. Другий же якийсь воїн на ім'я Мирпос, угрин родом, кинувся й убив намісника. Святий же Теодор крикнув, вгамовуючи бунт людський, кажучи: "Зупиніться, любі, Господь мій Ісус Христос розіп'явся, стримуючи ангелів, щоб не чинили помсти людському роду!" І ледве Теодор святий, багато сказавши, просивши ж і моливши, вгамував гамір і бунт людський і пішов мимо в'язниці. За святим же пішли всі люди і воїни, а ті, що у в'язницях були, в'язні, крикнули голосно до святого: "Помилуй нас, рабе Бога Вишнього". Святий же, словом із пут звільнивши їх і двері темниці відчинивши, сказав їм: "Ідіть з миром і згадуйте мене, о мужі". Збігся ж до нього весь град, і всі відверталися від ідолопоклоніння, прославляли Христа, єдиного Бога, і хворі зцілювалися, і біси з людей виганялися. Кого-бо лише рукою святий торкнувся чи хто до одягу святого торкався, — зразу той отримував зцілення. Хтось же з найближчої спіри Ліцинія бачив те, що відбувалося, поспішив до царя, кажучи: "Весь град, покинувши богів, вірує в Христа, наукою і волхвуванням Теодора". Цар же люті сповнився, зразу спекулятора послав, щоб обезголовити Теодора святого. Бачивши спекулятора, народ підняв галас і бунт, встаючи проти Ліцинія, і спекулятора убити хотіли. Святий же довгими словами умовляв їх зупинитися від такого починання. Врешті сказав: "Брати й отці, не піднімайте боротьби на Ліцинія, він-бо слуга батька свого — диявола, мені ж далі належить відійти до Господа мого Ісуса Христа". Це мовивши, почав молитися до Бога і після молитви достатньої поблагословив братів, ознаменувався хресним знаменням, тоді сказав до мене, раба свого [каже автор житія]: "Дитино моя, Уаре, потурбуйся, щоб написати про дні мого сповнення, тіло ж моє поклади в Євхаїтах, у володіннях прабатьків моїх. Коли ж і ти при смерті будеш, дай заповіт поховати себе ліворуч від мене». І знову Христовий мученик помолився і, сказавши «амінь», схилив під меч чесну свою і святу голову. І так умер страдницьки місяця лютого у 8-й день, в суботу, в третю годину дня. Після усічення його весь люд віддав честь велику святому: взявши свічі і кадила, на місці нарочитому поклав тіло його, яке пізніше в Євхаїти було перенесене славно серпня місяця у 8-й день. І відбувалися там Господні чуда великі й незчисленні на славу Христа Бога. Йому ж з Оцем і Святим Духом честь і поклоніння навіки. Амінь.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

Святий пророк Захарія був сином Варахіїла, з покоління Левія, і жив за 460 років до народження Ісуса Христа. Захарія, ім'я якого означає "пам'ять Господня", належить до 12 "малих" пророків Старого Завіту.

Він написав пророчу книгу, в якій, натхненний і проваджений Святим Духом, зокрема, передбачив: покірний в'їзд Ісуса Христа до Єрусалима на віслюку; зраду Його Юдою Іскаріотом за 30 срібняків; пробиття тіла Ісусового цвяхами й списом; втечу учнів; переслідування Церкви, її поділи та поширення Христового Царства по всьому світу; повернення - вже ближче до есхатологічної доби - старозавітнього вибраного народу на Святу Землю, де знову постане його власна самостійна держава зі столицею в єдиному й цілісному Єрусалимі, та покаяння й навернення його до Месії-Христа; деякі подробиці вже останнього - різкого й вельми тривожного й небезпечного загострення близькосхідного конфлікту, під час якого і відбудеться описане Захарією славне й тріумфальне повернення Царя і Господа Ісуса вдруге до Єрусалима, тощо. У т. ч. він писав про особливу місію в Божому плані воістину віруючих, що перебувають в далекому "північному краї". Й котрі, дійсно сповнені, заохочувані й спрямовані Божим Духом, прийдуть і відбудують Господній храм (правдиву - соборно-єдину Божу Церкву новітньої доби).

Загинув пророк Захарія мученицькою смертю в притворі Єрусалимського храму від рук розлючених супротивників. Перед смертю він сказав такі слова: "Господь бачить і буде це судити". Захарію називають ще "серповидцем", бо він бачив на небі "серп" – згідно біблійної лексики і символіки, знак близької справедливої Божої відплати для всіх НЕРОЗКАЯНИХ - затятих і закоренілих безбожників та злочинців, збоченців і нечестивців. З іншого боку, цей же СЕРП - у його ЄВАНГЕЛЬСЬКОМУ значенні і сенсі - є синонімом уже останніх (тобто безпосередньо перед поверненням Христа у цей світ) й вельми багатих і успішних ЖНИВ зцілених, відновлених і спасенних Святим Духом людських душ по цілому світі.

До речі, як відомо, саме цей СЕРП, який перетинається з МОЛОТОМ, і були складовими елементами совдепівської офіційної ідеологічно-державної атрибутики. І тут молот (арамейською мовою - "маккаба"), згідно тієї ж біблійної лексики і символіки, трактується як знаряддя "маккавейської" (Господньої) боротьби з ворогами правдивої віри і Божого народу.

Джерела: old.ugcc.org.ua та ін.

*                                *                                *

Тут, мабуть, варто відзначити, скажімо, такий ось цікавий збіг календарних дат. Тобто 21 лютого, коли Східна Церква, яка живе за Старим стилем, згадує пам'ять свв. великомученика Теодора Стратилата та старозавітнього пророка і мученика Захарії Серповидця, в новітній і сучасній історії. І якраз "у краю на півночі" - від близькосхідного регіону (нинішній Україні), про який останній згадував у своїй книзі (Зах.6:8,15), відбулися - поміж інших - зокрема, згадані нижче події. Крім того, з цією ж датою (21 лютого) ДУХОВНО-МІСТИЧНО і СУТТЄВО-ЗМІСТОВНО тісно пов'язані (рівно через 9 місяців) також і інші календарно-церковні урочистості: причому, водночас і Старого, і  Нового стилю, - 21 листопада. І що теж має немалий вплив на певні факти й ситуації української (і не лише, власне й лише, української) історії новітньої і сучасної доби. Одначе це - дещо окрема тема.

[І в цьому контексті (та деякою дотичною тематикою), мабуть, певний інтерес можуть скласти відповідні міркування і факти, опубліковані на цьому ж порталі і ознайомитися з якими можна, набравши і відкривши в Пошуковій системі Кіріоса (чи ukr.net)] такий текст (заголовок): "21 листопада - Святкування Собору Архистратига Божого Михаїла... - Кіріос". А, крім того, також: "11 лютого - Перенесення мощей святого Ігнатія Богоносця - Кіріос".]

Так от, 21 лютого 1942 р. на тодішній околиці Києва - у всесвітньо знаному своєю великомасштабною і  багатоаспектною трагедією Бабиному Яру, що стала одним із символів і синонімів Голокосту, а також інших нацистських злочинів, в т. ч. жертв політично різнобарвного опору гітлерівським завойовникам, ґестапо були розстріляні талановита поетеса Олена Теліга та низка інших українських патріотів - її соратників і побратимів: членів і прихильників ОУН(М).

(Не секрет, що зміну влади в Берліні в 1933 р., принаймні, більшість українських націоналістів сприйняли з певними надіями та сподіваннями. Тобто, що керівництво "нової Німеччини", якій вони тоді некритично симпатизували та ідеалізували її, - у разі вибуху збройного конфлікту з Польщею, а надто червоно-більшовицькою Московською імперією, - може, мовляв, дещо допомогти й посприяти їм. А особливо у здобутті й утвердженні самостійної і соборної Української держави. І яка, ця держава, згідно їх тогочасного - переважно, донцовсько-"інтегрального" світогляду, уявлялася як авторитарно-тоталітарна і (майже) моноетнічна "Україна для українців"... Одначе конкретні реалії німецької окупації України (у 1941 р. і далі) досить швидко геть розвіяли всі ці - вельми наївні й невиправдані ілюзії і марення. Так що гострий конфлікт з цими "визволителями" і, зокрема, в Києві був неминучим і дійсно: доволі невдовзі виник: і, зокрема, в контексті несанкціонованих масових відзначень "Базару-2" (21 листопада 1941 р.)... І ось там, на дні Бабиного Яру - спільної гігантської могили, неначе "змішалася" вся ця кров усіх тих жертв гітлерівського терору і геноциду: різного етнопоходження та ідейно-політичних уподобань і соціального статусу, віросповідання й світосприйняття. "Змішалася" та таким чином ущент зруйнувала всі ті суттєві - "Каїнові барикади" поміж ними, що кардинально розділяли й протиставляли їх - одні одним - при їхньому земному житті... Разом з тим маємо тут зауважити, що найліпшою - у цьому сенсі - була і досі є жертовна Кров найдосконалішого Агнця і водночас нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Та, що - у вигляді вина - споживаємо під час церковного Таїнства Пресвятої Євхаристії.)

Через 6 років по тому - 21 лютого 1948 р. - кремлівсько-сталінська верхівка приймає драконівську постанову, згідно якої в Україні розпочалася нова хвиля терору і репресій (у формі масових висилок-депортацій "асоціальних елементів") і, зокрема, супроти її сільської людності. А рівно за  - біблійні містично-сакральні  - 72 роки по тому і там же, в Києві, цього ж дня (21.02. 2014 р.) завершилася кривава - і водночас героїчна і славна - трагедія Другого українського Майдану.

Тобто тоді, причому, дуже несподівано і стрімголов, верхівка тодішнього - промосковського злочинно-мафіозного авторитарного режиму ганебно втекла: спочатку з Києва, а вже за лічені пару днів - до РФ. Інакше кажучи, як саме з подібної тематики каже нам Слово Боже, "нехай буде благословенне ім'я Господа від віку до віку! Бо в Нього мудрість і сила; Він змінює часи і літа, скидає царів і поставляє царів; дає мудрість мудрим і розуміння розумним" (Дан.2:20,21). 

(Одначе тут ніяк не дрімали кремлівсько-ФСБшні верховоди - хазяї-диригенти тих втікачів. І за їхнім наказом саме в ці ж лютневі дні збройні сили їхніх спецпризначенців та інших російських військових формувань розпочали - причому, якраз заздалегідь сплановану й підготовану - зухвалу операцію по силовому захопленню українського Криму...)

І там, на цьому ж Майдані, в перебігу цієї Революції гідності, різноконфесійні вітчизняні християни-патріоти, а також, загалом, усі свідомі, чесні й відповідальні громадяни України, незалежно від їх віросповідання, світоглядних орієнтирів та політичних симпатій, соціального статусу, етнічного походження і рідної мови, задекларували й заманіфестували свою єдність, згуртованість і взаєморозуміння - в ім'я спільного здобуття кращого й благословенного майбуття для любої Батьківщини та її багатостраждального народу. Й така засаднича постава - принаймні, немалої частини з них - зберіглася і навіть примножилася і в наступний період  вельми непростих і нелегких випробувань, пов'язаних з кривавою - збройно-гібридною агресією імперсько-шовіністського Кремля та його посіпак і наймитів проти незалежної, єдиної і соборної Української держави. (А надто на тлі вибуху нової - повномасштабної і криваво-руйнівної та нищівної - та, по суті, вже близької до геноциду - стадії цієї російсько-української війни, що вибухнула 24 лютого 2022 р. ...)

Разом з тим, окрім цієї нашої північно-східної сусідки з її псевдо-"православним" (а насправді - напівокультно-поганським, за змістом) "русскім міром" та їх "5-ю колоною" всередині самої України, наразі також є і активно діє ще одна - зовнішньо-внутрішня і не менш підступна й руйнівна загроза й небезпека, що чатує на нашу державу. Причому, натягнувши на свою хижо-вовчу натуру (природу, єство) фарисейсько-овечу шкуру "приятеля", "доброзичливця" і "друга". Це - ультраліберально-содомська частина Європи й Північної Америки та її ліво-"політкоректна" - ґендерно-гомофільна креатура. Та, що, зокрема, досить міцно засіла в українських владних структурах, політикумі і медіа, культурно-мистецьких та науково-освітніх колах тощо. І плюс, до того ж, своя вітчизняна і досить потужна й широко розгалужена (згори-донизу і з центру - до останніх околиць і країв) - злодійсько-корупційна - олігархічно-кланова система. Та, що нині майже всевладно домінує, панує і контролює чи не все і вся на українських теренах...

А також досить активно присутня і, головним чином, "своя" ("доморощена") - неопогансько-язичницька (причому, здебільшого, якраз ксенофобно-праворадикальна і затято-антихристиянська) "оказія". Та, що силкується накинути й нав'язати нашим співвітчизникам відповідну - (псевдо)"патріотично"-окультну міфологію і квазі-"культуру". А ще, дивлячись на реальну перспективу значного збільшення міграції в Україну вихідців, головним чином, з різних азійсько-африканських, тобто, здебільшого, мусульманських країн, маємо певні підстави прогнозувати можливу активізацію у нас ісламістського - в т. ч. теж войовничо-християнофобного - екстремізму...

Дуже схоже, що у такий спосіб Боже Провидіння бажає дещо нам повідомити і нагадати.

Наприклад, що всемогутній, премудрий і милостивий Бог-Творець, Який - поряд з тим, що, зокрема, "скидає царів і поставляє царів", й, причому, "серце царя - у руці Господа, як потоки вод: куди захоче, туди Він направляє його" (Пр.21:1) - також "відкриває глибоке і таємне, знає, що у мороці, і світло живе з Ним" (Дан.2:22), може й дуже хоче все суттєво, докорінно змінити в Україні та довкола неї. Але тут вельми багато що залежить від єдності, згуртованості та єдиної дії її істинного й різноликого Божого люду - східної і західних традицій. Того, що - дійсно і направду - сповнений, надихається і провадиться Святим Духом. Це - по-перше.

А, по-друге, що обіцяний Богом час, коли - неодмінно й неминуче - прийде і Його судний "настане день Господній, великий і страшний" (Іоїл 2:31), тобто пора цієї - згаданої вище (в життєписі св. пророка Захарії) "справедливої Божої відплати для всіх НЕРОЗКАЯНИХ - затятих і закоренілих безбожників і нечестивців" - зовнішніх і внутрішніх, уже, судячи з усього, не за такими й далекими й високими горами і долами. Тим паче, що, скажімо, свого часу комуно-більшовики, коли захопили владу і, по суті, знову відродили й утвердили Московську шовіністську імперію, то до складу своєї офіційної ідеологічно-державної символіки, як акцентувалося вище, включили, зокрема, такі елементи, як СЕРП і МОЛОТ...

А, з іншого боку, уважно спостерігаючи за багатьма - дуже характерними і красномовними довколишніми ознаками, фактами і подіями, ми вже, дуже схоже, можемо констатувати, що нині досвідчуємо і живемо якраз в ці есхатологічні - "в останні роки" і "в останні дні" (Єз.38:8,16) Історії спасіння людського роду.

Це - коли надзвичайно сатанинська "ось, темрява землю вкриває, а морок - народи" (Іс.60:2). Й тому настало чимале "горе тим, що живуть на землі і на морі! Бо зійшов диявол до вас у великій люті, знаючи, що небагато йому лишається часу" (Одкр.12:12). Ба більше: вже, як виглядає, майже на порозі - прихід і чи не глобальне воцарювання Антихриста! І якого обов'язково тріумфально здолає й переможе Ісус Месія - під час Свого Другого пришестя у цей світ! І яке, а затим і Його вищезгаданий Страшний суд, невпинно і дуже стрімко зближаються...

Або, як - і саме у цьому зв'язку - каже й наголошує Сам Господь, і "тільки очима твоїми будеш дивитися і помсту над [нечестивими і] беззаконними бачити. Бо ти сказав: "Господь - надія моя", і Всевишнього ти обрав за оборонця собі" (Пс.90:8,9). І обов'язково "ось, це прийде і збудеться, - говорить Господь Бог, - це той день [Мого суду], про який Я сказав" (Єз.39:8). 

Водночас, залишаючи й віддаючи всі такі ситуації і проблеми - і саме цю функцію і прерогативу "остаточного суду і вироку" - на розгляд і вирішення Божого Провидіння, життєва й молитовна постава ПРАВДИВИХ християн тут, напевно і насамперед, має бути подібною до Христа: "Отче, прости їм, бо не відають, що чинять" (Лк.23:34).

[Крім того, щодо МОЛИТОВНОЇ постави правдивих християн і, зокрема, в Україні, мабуть, цікавим буде ознайомитися та, відповідно, взяти на своє ДУХОВНЕ озброєння, скажімо, отаку молитву. І знайти її можна, якщо в Пошуковій системі Кіріоса (чи ukr.net) набрати й відкрити такий текст (заголовок): "Молитва за спасіння народу й держави Української... - Кіріос".]