«Всі дороги ведуть до Риму»… Цей крилатий вислів можна легко перефразувати – «Всі дороги ведуть до Єрусалиму». Саме так спадає на думку, мабуть, кожному, хто ступить на благословенну землю.

Єрусалим – священне місце не лише для християн. Це своєрідна колиска трьох монотеїстичних релігій світу – християнства, мусульманства та іудаїзму. Тут святині християнські, мусульманські та іудейські створюють величезну різнобарвну мозаїку: Храм Гробу Господнього поруч із мечеттю Аль-Акса, Стіна Плачу – місце паломництва тисяч іудеїв…

Серце Єрусалиму – Старе Місто -  внутрішній квадрат, обнесений міцними кріпосними стінами. Це практично єдина частина Єрусалиму, де ніколи не буває затінку. Проте ні палюче сонце, ні неймовірна виснажлива спека не в змозі зупинити мільйони паломників, що прибувають сюди з усього світу.

Проте найбільше, все-таки, мабуть, сюди приїжджає саме християн. Для сотень тисяч їх Храм Гробу Господнього – Святая Святих.

Дві тисячі років тому тут знаходився сад, що був віддалений від забудованої частини Єрусалиму. І називалося це місце Голгофою. Тут Ісус був розп’ятий римськими легіонерами і похований, а через три дні відбулося диво його воскресіння. Від цієї події почалась історія християнської релігії, що багато в чому змінила світосприйняття мешканців планети Земля.

Через двісті років після воскресіння Христа над Гробом Господнім був збудований язичницький храм на честь богині кохання – Венери. Ще через сто років візантійський імператор Костянтин вирішив прийняти християнську віру. Язичницький храм було зруйновано, а на його місці постали дві багаті церкви. З часом Римська імперія втратила свою могутність і Єрусалим став об’єктом чисельних нападів. Обидві церкви були зруйновані, а саме місце поховання Ісуса знищено персами у 614 році. Відновлення Храму Гробу Господнього почалося в епоху Хрестових походів ХІІ століття. Його відкриття відбулося у 1149 році.

З того часу Храму довелося пережити чимало землетрусів, пожеж і руйнувань. І в черговий раз після страшної пожежі 1808 року сама конструкція опинилася під загрозою. А реставраційні роботи весь час відкладалися через спори між представниками різних віток християнської релігії і тільки у 1955 році було досягнуто домовленості між католицькою, православною та вірменською церквами. У 1960 році почалися широкомасштабні роботи із реконструкції Храму Гробу Господнього, які тривають і до сьогодні.

Згідно із домовленістю під дахом Храму помістились фактично шість церков: три великі, вищеназвані, і три невеличкі: коптська, ефіопська і сірійсько-мароністська. До речі, саме копти вважають себе найпершими і найправдивішими християнами, адже саме вони перші в Єрусалимі прийняли Христову віру. Копти мають в Храмі капличку, що знаходиться в ізголів’ї  (?) Гробу Господнього.

Сама Кувуклія, де знаходиться Гріб Господній, є каплицею розміром майже вісім метрів у довжину та шість метрів шириною. Нині вона складається із двох кімнат. Перша - невеличка «погребальна камера», майже половину якої займає кам’яне ложе – аркосалій. Вхід до неї є нижче людського зросту, тож кожен паломник, який бажає увійти сюди, обов’язково, навіть несвідомо, мусить низько поклонитися Гробу Господньому. Друга – вхідне приміщення, яке ще називають приділом Ангела.

Сюди, в Кувуклію, в суботу перед Пасхою в один і той самий час, після полудня, сходить Благодатний Вогонь. «Добувати» його має право винятково Єрусалимський патріарх. Напередодні, в п’ятницю, в Храмі гасять всі вогні, приміщення Кувуклії ретельно оглядається, вхід опечатується великою восковою печаткою.  Патріарха оглядають, знімають з нього одяг та митру, і він залишається в підряснику. Тільки після цього двері розпечатуються і Владика може ввійти у каплицю Гробу. Через деякий час, після ревної молитви, сходить Благодатний вогонь. Патріарх запалює його від в’язки свічок (33 свічки – від віку Ісуса Христа), передає людям, що знаходяться  у Храмі. Через кілька хвилин свічки уже горять у кожного, кому пощастило потрапити до Храму у цей Великий день. До речі, у перші хвилині Благодатний вогонь зовсім не обпікає. Люди вмиються ним, кажуть, що таким чином очищуються від усього гріховного.

Над входом в Кувуклію в чотири ряди висять лампади. Щоб уникнути міжконфесійних конфліктів, їх кількість строго визначена і не змінюється протягом століть. Всього їх сорок. Тринадцять, у верхньому ряду – латинських, тринадцять нижніх – вірменських. Два середні ряди належать православним.

Відразу при вході до Храму знаходиться чимала кам’яна плита – «Камінь помазання», куди тіло Ісуса Христа поклали після того, як зняли з Хреста. Паломники припадають до плити, цілують, моляться, а також освячують на ній іконки, хрестики, сувеніри, придбані в Єрусалимі. Не знаю, може це мені здалося, але коли я зігнулася над «Каменем помазання», відчула досить сильний аромат мира…

Справа від «Каменю помазання» знаходяться кам’яні східці, що ведуть на Голгофу. Вони приводять до місця, де було розп’ято Ісуса Христа. В глибині – Розп’яття над відкритим престолом. Під престолом на підлозі розміщений срібний диск з отвором посередині, де й знаходився Хрест. Внизу, під Голгофським вівтарем, -  темниця, де зберігаються кам’яні плити з двома отворами для ніг (ними були стягнуті ноги Господа). Справа від них – ікона Скорботної Божої Матері. Кажуть, на її обличчі періодично з’являються сльози, що струменять з-під напівприкритих повік.

Незважаючи на те, що Храм Гробу Господнього є найголовнішою Християнською Святинею, право відчиняти і замикати його мають виключно дві мусульманські родини. І це право переходить від батька до сина протягом багатьох поколінь. Кожного ранку, о четвертій годині, представник сім’ї Яуде, у якої зберігається ключ від Храму, приносить його представникові сім’ї Нусейбе. Ось уже двадцять років поспіль Ваджих Нусейбе щоранку півметровим ключем відчиняє двері Храму Гробу Господнього для сотень віруючих. Мусульманин більш ніж ретельно ставиться до свого обов’язку: за двадцять років він жодного разу не залишав стін Єрусалиму. А між обома ключниками існує досить серйозна конкуренція: спір, чия місія важливіша, призводить інколи навіть до бійок між ними… І борони, Боже, якомусь екскурсоводу познайомити паломників з одним і забути про іншого…

Храм має безліч своїх історій та легенд. Надзвичайно цікавою є історія дерев’яної драбини, що стала вже частиною зовнішнього вигляду Храму Гробу Господнього. Ця історія ворожнечі між двома конфесіями сягає корінням у позаминуле століття. Над Головним ходом до Храму розміщено два вікна, які належать вірменській церкві. У вірмен є право мити та ремонтувати ці вікна.  А карниз, на якому стоїть драбина, належить грецькій православній церкві. Коли у позаминулому столітті вірмени виставили за вікно цю драбину, щоб провести деякі ремонтні роботи, греки не дозволили їй цього зробити. А вірмени, у свою чергу, відмовилися забрати драбину. Тож вона стоїть там і до сьогодні, як символ протистояння між церквами…

Своя легенда є і у тріснутої навпіл колони, що знаходиться біля входу до Храму Гробу Господнього. Мусульмани дуже довго звинувачували християн у тому, що вони вигадали про Сходження Благодатного Вогню, а насправді хтось спеціально запалює свічки у Кувуклії. Одного разу вони не дозволили ключникові відчинити двері до Храму.  Величезна кількість віруючих на чолі з Патріархом Єрусалимським зібралися біля зачинених дверей. Люди тримали в руках свічки та молилися. І раптом з ясного неба вдарила блискавка і влучила  просто у колону, що біля входу до Храму.  Колона розкололася і з неї вийшов Благодатний вогонь. За усім цим з високої вежі на мечеті спостерігав турецький воїн Амір. Шокований побаченим, Амір кинувся із сорокаметрової вежі додолу. Раптом якась вища сила підхопила його під час падіння і, як у сповільненій зйомці в кіно, воїн поволі опустився на землю. А на камінні відбилися сліди його ніг.  Як зрадника віри, його стратили мусульмани. А в Єрусалимі турецького воїна, що став свідком і учасником Божого Дива, вважають мучеником за Христову віру.

Обов’язковими в екскурсійній програмі до Єрусалиму є відвідини Саду Гетсиманського:

• Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсиманія, і промовляє до учнів: Посидьте ви тут, аж поки піду й помолюся отам. (Мф. 26:36)
• І приходять вони до місцевости, на ім'я Гефсиманія, і каже Він учням Своїм: Посидьте ви тут, поки Я помолюся. І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужити... І сказав Він до них: Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут і пильнуйте! І Він відійшов трохи далі, припав до землі, та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година. І благав Він: Авва-Отче, Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу!... А проте, не чого хочу Я, але чого Ти... І вернувся, і знайшов їх, що спали, та й каже Петрові: Симоне, спиш ти? Однієї години не зміг попильнувати? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, бадьорий бо дух, але немічне тіло! І знову пішов і молився, те саме промовивши слово. А вернувшись, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважніли їм очі були. І не знали вони, що Йому відказати... І вернувсь Він утретє, та й каже до них: Ви ще далі спите й спочиваєте? Скінчено, надійшла та година: у руки грішникам ось видається Син Людський!... Уставайте, ходім, ось наблизивсь Мій зрадник... І зараз, як Він ще говорив, прийшов Юда, один із Дванадцятьох, а з ним люди з мечами та киями від первосвящеників, і книжників, і старших. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: Кого я поцілую, то Він, беріть Його, і обережно ведіть. І, прийшовши, підійшов він негайно та й каже: Учителю! І поцілував Його... (Мк. 14:32-45)

На місці моління Ісуса в ІV столітті було збудовано церкву, пізніше зруйновану. Однак, у середині ХІІ століття церкву було відновлено.

Поруч знаходиться Церква Всіх Націй. Це католицький храм, що має 12 куполів з гербами 12 держав, які фінансували його зведення. Перед вівтарем міститься камінь, на якому молився Ісус у ніч свого арешту. На цьому камені і досі збереглися рожеві плями – це плями кривавого поту Господа…

Зовсім недалечко від Гетсиманського саду стоїть Церква  Святого Сімейства. Сорок сходин ведуть у підземелля, де знаходиться Гробниця, в яку поклали тіло Діви Марії після її смерті і звідки вона вознеслася на небо. Рівно посередині – на відстані двадцяти сходин – праворуч вівтаря містяться гробниці батьків Богородиці праведних Йоакима і Анни, а ліворуч – Йосифа Обручника.

За межами Старого Міста на півночі Єрусалиму знаходиться гора Сіон. Це місце згадується у Старому Завіті як місце, обране Богом. Саме тут цар Давид, завоювавши місто Ієвус, споруджує палац, в який переносить Ковчег Завіту.

В Сіонській залі напередодні арешту Спаситель вперше здійснює Таїнство Євхаристії. Тут він з’являється своїм учням після Воскресіння. Там же в день п’ятидесятниці було зішестя Святого Духа на Апостолів.

…Здається, скільки вже написала про Єрусалим… Проте, це лише мала частина того, що мені хотілося б описати… На жаль, щоб розповісти про все побачене і почуте на Святій Землі, а також про свої враження від подорожі, однієї статті б не вистачило. Можу додати єдине: я надзвичайно щаслива, що удостоїлась Божої Благодаті побувати в Святая Святих Християнства – Єрусалимі, ..походити вуличками, якими ходив Ісус, ..помолитися біля місця, в якому Христос зазнав тортур і був розп’ятий за нас, грішних, ..припасти обличчям до Каменя Помазання… Це щастя не передати словами… Його просто треба відчути…

Ірина ЗАКЛІНСЬКА