Звичною практикою в сучасному літургійному житті УГКЦ стало служіння у міських храмах декількох Божественних Літургій, т. зв. «ранніх» і «пізніх», у дні великих церковних свят і неділь. Головні причини цього є, насамперед, пасторальні[1], адже, по-перше, вірні працюють на різноманітних роботах і не завжди мають можливість бути присутніми на Службі Божій о певній годині, а, по-друге, не завжди у наших храмах на одній Літургії можуть вміститися всі парафіяни. Користь цієї практики є, безперечно, велика, бо вірні мають змогу навіть в умовах великої зайнятості знайти час на євхаристійне зібрання Церкви і цим сповнити свій обов’язок (чи, радше, привілей) участі в недільній або святковій Божественній Літургії, а також можуть у ці дні, за бажанням, причаститися Святих Тайн.

Однак, навіть за такої практики багато вірних все одно не можуть потрапити на Службу Божу ранкової пори. Виходом із цієї ситуації виявилось служіння Літургій ввечері[2]. Здається, що це є оптимальний варіант для парафіян, які працюють у першій половині дня, а решту часу вільні для відвідин храму. Ніяким чином не заперечуючи таку практику «вечірніх Літургій», хочу поділитися деякими думками щодо способу їхнього служіння.

Зазвичай, при служінні Служби Божої у вечірній час її структура буває такою ж самою, що й при ранішній відправі[3]. Однак, навряд чи це є виправданим з літургійного огляду, оскільки, як відомо, з вечора у нашому обряді починається новий богослужбовий день, як і сказано в Біблії: «І був вечір і був ранок – день перший» (Бут. 1, 5). Таким чином першою його відправою є вечірня, яка містить уже службу наступного дня. Наш устав знає протягом церковного року кілька випадків служіння «вечірніх Літургій», і для всіх них приписує, з огляду на вечірню пору, поєднання вечірні з Божественною Службою. Йдеться про богослужіння:

1) у навечір’я свят Христового Різдва і Богоявлення, коли вони (свята) випадають на будень – вечірня з Літургією св. Василія Великого;

2) на свято Благовіщення, коли воно випадає у великопосні седмичні дні та у перші три дні Страсного тижня – вечірня з Літургією св. Йоана Золотоустого;

3) кожної середи і п’ятниці Чотиридесятниці – вечірня з Літургією Передшеосвячених Дарів;

4) у Страсний четвер і Велику суботу – вечірня з Літургією св. Василія Великого.

У всіх повищих випадках головною підставою відправи вечірньої Євхаристії є цілоденний піст, який припиняється (чи, радше, послаблюється) після Причастя. Зрозуміло, що така рація безпосередньо не стосується піднесеного нами питання[4], але сам принцип будови подібного богослужіння може бути цікавим.

Загальну схему поєднання вечірні та Літургії детально подають наші устави[5]. Ближче її можна розглянути на прикладі вечірні з Літургією св. Йоана Золотоустого на свято Благовіщення у будні Чотиридесятниці. Перша її частина – це повсякденна вечірня посного виду, але без катизми, зі стихирами Тріоді, свята і архистратига Гавриїла (тобто посвяття) на «Господи, взиваю», входом з Євангелієм, пареміями Тріоді (зі своїми прокіменами) та свята. Після читань наступає друга частина богослужіння – властиво Літургія св. Йоана Золотоустого, яка починається з малої єктенії та Трисвятого. На цій Літургії береться вся служба свята[6]. Як можна з цього побачити, в одному богослужінні успішно поєднуються вечірня відправа та святкова Служба Божа, причому на вечірні береться служба наступного дня, а на Літургії – теперішнього (тобто Благовіщення).

Чи можуть бути корисними для нас подібні приписи нашого церковного уставу? На мою думку, принцип поєднання вечірні зі Службою Божою варто застосовувати не тільки у вище вказаних випадках, але й кожного разу, коли відбувається відправа вечірньої Євхаристії[7]. В цьому випадку «вечірня Літургія», по-перше,  буде наочно засвідчувати, що наш устав є завжди актуальною книгою, яка може врегулювати різноманітні богослужбові потреби будь-якої епохи, і, по-друге, дасть змогу вірним взяти більш активну участь у літургійному житті Церкви, головно у богослужіннях добового кола, які для більшості з них (вірних), на жаль, залишаються terra incognita.

Автор: Іван Дутка

[1] Зумисне оминаю питання служіння кількох Літургій на одному престолі, позаяк воно у сучасній практиці УГКЦ вирішується спеціальним на це благословенням Правлячого Архиєрея.

[2] Вперше «вечірні Літургії» у Римо-Католицькій Церкві дозволив служити папа Пій XII, а згодом вони, ймовірно завдяки нашій Церкві у діаспорі, стали практикою літургійного життя УГКЦ.

[3] Маю на увазі головно першу частину євхаристійного богослужіння – Літургію Слова.

[4] Ми розглядаємо Євхаристію святкових та недільних днів, коли посту немає. Щодо говіння (євхаристійного посту) перед Причастям, сучасні канони УГКЦ говорять про щонайменше одну годину. Див. Канони Партикулярного права Української Греко-Католицької Церкви. к. 93

[5] Див., наприклад, Дольницький І. Типик Української Католицької Церкви. – Львів: Місіонер, 2002. с. 38: «На вечірні, що співається з Літургією буде вхід і, після прокімена – читання; і тоді не буде ані цілої вечірні, ані цілої Літургії. Від вечірні відпадає її остання частина, тобто від єктенії «Промовмо всі» до її кінця; від Літургії, в свою чергу, відпадає її початкова частина, тобто від початку до трисвятого. Таким чином вечірня зливається з Літургією ніби в один чин богослужіння, а сполучною ланкою вечірні з Літургією на повній Літургії буде мала єктенія з виголосом трисвятого, від якого починається Літургія». Пор. Досковський І. Тѵпїкѡнъ, сирѣчь: Оуставъ церковнагѡ пѣнїѧ и особеннагѡ правилочтенїѧ. – Перемишль, 1852. С. 65-67; Микита О. Руководство въ церковный типиконъ. – Унгвар, 1901. С. 199-200.

[6] Див. Дольницький І. Типик Української Католицької Церкви. – Львів: Місіонер, 2002. с. 236.

[7] Тобто, першою частиною богослужіння буде (повсякденна) вечірня, на якій служитиметься служба наступного дня, а після входу з Євангелієм, піснеспіву «Світло тихе…» та рядового вечірнього прокімена з малої єктенії та Трисвятої пісні починатиметься недільна чи святкова Літургія.