До церковного обряду належать різні символічні чинності, які виконуємо під час богослужінь - стояння, піднесення рук, хилення голови, приклонення коліна, доземні поклони, хресне знамено і т. п. Такі символічні чинності оживляють наші богослужби. Без них вони були б монотонні, холодні і позбавлені життя.
Під час богослужінь ми можемо стояти, клячати, робити поклони, а деколи й сидіти. Тут насувається питання: яка постава нашого тіла найкраще відповідає нам під час богослужби? Відповідь коротка: стояння! Так було у Старому, так і в Новому Завіті від апостольських часів. Так учать святі Отці. Так приписують Вселенські Собори. А це тому, що стояння має особливу символіку.
Стояння на молитві в Старому Завіті
Стояння під час приватної молитви чи в храмі було загальною практикою у старозавітніх ізраїльтян. В тій справі знаходимо у Св. Письмі багато прикладів. Ось деякі з них:
1. Молитва Авраама
Про молитву Авраама, коли він благав у Бога помилування Содоми й Гоморри, сказано, що він „стояв перед Господом” і далі: „Авраам же, вставши вранці, пішов на місце, де стояв перед Господом” (Бут. 18:22 і 19:27).
2. Молитва Анни
Анна, мати пророка Самуїла, будучи неплідною, робить паломництво до храму і молиться про дитинку. Як вона молиться? „Підвелась і стала перед Господом” (І Цар. [І Сам.] 1:19).
3. Посвячення храму
Коли посвячували храм, який збудував Соломон у Єрусалимі, священики, левіти і співці "стояли на схід від жертовника... І став Соломон перед жертовником поперед ізраїльської громади і зняв свої руки" (II Хрон. 5:12 і 6:12).
4. Псалом 134
У 134-ому псалмі співаємо: „Хваліте ім’я Господнє, хваліте, слуги Господні, що стоїте в домі Господнім”.
Стояння в Новому Завіті
Про цю практику говориться у св. Євангелії. Ісус Христос, поручаючи молитву, каже: „І коли стоїте на молитві, прощайте, як маєте щось проти кого-небудь” (Мк. 11:25). У притчі про митаря і фарисея читаємо: „Фарисей, ставши, молився так у собі... А митар, стоявши здалека, не смів і очей звести до неба” (Лк. 18:11,13).
У первісній Церкві було прийнято стояти під час молитви у всі неділі року і в П’ятидесятницю, тобто від празника Пасхи до Зішестя Святого Духа, в честь Христового воскресення. Про цей звичай говорять святі Отці, його приписують Вселенські Собори.
1. Св. Мученик Юстин († к. 165)
Автор під іменем св. Мученика Юстина каже: „В неділю колін не приклонюємо, що є ознакою і символом воскресення. Блаженний Іриней, мученик і люґдунський єпископ, у своїй книзі про Пасху свідчить, що цей звичай зародився ще в апостольських часах”.
2. Письменник Тертуліян († к. 230) нагадує християнам: „В неділю не можна постити ані молитися на колінах. Цей звичай зберігаємо також від дня Пасхи аж до Зішестя Святого Духа”.
3. Св. Мученик Кипріян († 258) говорить: „Коли стаємо на молитву, то ми повинні чувати й цілим серцем віддатися молитвам”.
4. Св. Петро Олександрійський († 311) навчає: „День Господній – тобто неділю – уважаємо за день радості, тому що в ньому воскрес Господь. В цьому дні колін не згинаємо”.
5. Нікейський Собор І (325 р.). Щоб не було розходжень щодо звичаю стояння під час молитви, Собор дає правило: „Тому, що деякі стають на коліна в неділю і в час П’ятдесятннці, тож, щоб у кожній єпархії всі звичаї однаково зберігалися, святий Собор порішив, щоб у тому часі всі молилися стоячи” (Прав. 20).
6. Апостольські Постанови, твір з кінця IV ст., кажуть, що новоохрещенний відразу після св. Хрещення перший раз проказував Господню молитву стоячи, як символ, що він воскрес з Христом із мертвих. Вони покликаються на апостольські приписи, які наказували, щоб у неділю тричі відбувати молитви стоячи, на спомин воскреслого Христа. Виглядає, що звідси опісля прийшов звичай, про який часто згадує св. Йоан Золотоустий, що під час богослужіння диякон при деяких чинностях взивав, щоб усі стояли просто й уважно.
7. Св. Епіфан Кипрський († 403) заявляє: „Протягом усієї П’ятдесятниці ані не згинаємо колін, ані не постимо”.
8. Св. Єронім († 420) говорить про цю практику як про традицію в усіх Церквах, яка дотримується закону, що „в неділю і протягом усієї П’ятдесятниці нема звичаю молитися на колінах ані постити”.
9. Вселенський Собор у Труллі (692 р.).
Цей Собор у 90-ому правилі нагадує про загальний звичай: „Від Богоносних Отців наших законно передано нам, щоб не ставати на коліна у воскресні дні заради честі Христового воскресення”.
Символіка стояння на молитві
Стояння в часі молитви має свою символіку.
1. Стояння – це найбільш природна, гідна і достойна постава людини. Визначних осіб ми завжди вітаємо стоячи.
2. Стояння є ознакою великої почесті й пошани. Тертуліян каже: "Коли непристойно сидіти перед тим, кого треба шанувати, то тим більше непобожно сидіти перед лицем живого Бога, перед яким стоять Ангели". Тому при співі національного гімну, а також співаючи многоліття, всі стоять.
3. Стояння – ознака радості і тріумфу, і тому є символом Христового воскресіння. З цієї причини і до св. Причастя приступаємо стоячи, бо вітаємо і приймаємо до свого серця воскреслого Христа.
4. Стояння в неділю мало для перших християн ще й есхатологічне значення. Це була властива постава тих, що очікували великого Гостя, тобто нового приходу Христа. Тому св. Василій Великий († 379) так пояснює стояння в неділю: „Ми в неділю молимося стоячи, але не всі знають причину цього звичаю. Стояння під час молитви в дні воскреснім має пригадувати нам отримані ласки, бо ми не тільки воскресли з Христом й зобов’язані шукати небесних речей, але й тому, що неділя у деякій мірі є символом майбутнього віку”.
Виходячи з вищеподаних мотивів і панує у Східній Церкві засада, щоб в Божому храмі під час молитви стояти. Тому на Сході не було в церквах лавок для всіх, а тільки кілька лавок під стінами для немічних і старців. Так було і у нашому краю по сільських церквах.
За книгою ієрм. Юліана Катрія "Наша християнська традиція"