Життя людини, це постійний пошук раю.
Шукання насолод і пошук сенсу жити.
І навіть ті, що хочуть бути Богом знають ,
Що є в людині
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже
Жорстоко
Ти знаєш, Боже, як мою країну
Свої ж сини криваво розіп'яли..?
Як влучить куля у чийогось сина..
Як сива мати на коліна впала..?
Ти чуєш,
Тебе, наш Боже, молимо, благаєм,
Нам Україну-неньку збережи,
Пошарпану до болю та поранену
На путь щасливий поверни.
У Тебе сотня ангелів у небі,
Сотня майдану- герої! Слава!
Вони за
Молюсь за тебе, Україно!
Щодня й щоночі у думках,
Коли ми разом - ми єдині,
Молюсь за кожного із нас.
Я прошу в Тебе, милий Боже,
Щоб мир настав на цій
Тигри, кобри, беркут і грифони,
І вовки, бізони, скорпіони.
Павуки і леви – грізна сила,
Звідки ви, чи є у вас родина?
Чи була у вас колиска в хаті?
Чи
Бувають труднощі в житті,
Але це - не кінець життя,
Бо часу трохи ще пройде
Й всміхнеться знов душа твоя.
Буває важко у житті,
Але у
ДЕНЬ ПЕРШИЙ
А ти знаєш, дитинко,
Хто цей світ створив радо,
Абрикос, апельсинку,
Ананас, авокадо?
У кожної людини на землі
Свій шлях, своя дорога є до Бога,
І чи дорослі ми, чи зовсім ще малі,
Душа одвічно тягнеться до Нього.
Я була на Голгофі, під Хрестом я стояла,
І на біль, і на муку я страшну споглядала.
Розказати я хочу, як усе оте сталось,
Як
Різдвяна ніч, врочисто світять зорі
Різдвяна ніч, врочисто світять зорі,
Радіє небо, ангели летять;
Над грішною землею у просторі
Святу Новину людям всім вістять.
Ідемо ми давно уже наосліп,
Збиваючись щораз на манівці,
Не знаєм, що чекає нас в кінці
І милостей у Бога вже не просим.
Новий виток,
А ти знаєш - що є в нас основою?
Що є сенсом Господнього промислу?
Кожен день нас усіх проскановують -
Наші думи, бажання і помисли.
Залишається
В лабіринтах світів, у ярмі протиріч,
На межі протидій, в мерехтінні облич,
Манівцями облуд, у тенетах оман,
Розтинаючи млу, йдем наосліп крізь лан,
Що колись