Встеляє шлях до Божого Дитяти

Яскрава зірка і веде в Різдво.

Ісуса поспішаємо вітати,

У вічність йдемо разом із Христом.

Нам, людям грішним немічним і

У церкві довго плакала, молила,
Щоб ту людину, що таке зробила
Лихая доля у годину добрую побила...
Сказала так, перехрестилась і зомліла,
Відчула слабкість у руках, ногах,
Аж бачить - Божа

Наше життя, як глибоке море,

безкрає та бездонне.

Не видно, що майорить за обрієм голубизни!

Життя таке цікаве і розлоге,

І повне дивини,

Сідай

Шукала щастя - Господь дав випробування

Хотіла радості - отримала журбу...

Я підняла до неба очі, і запитала: "Господи,чому?...

" Бог посміхнувся і сказав:

Дитино нерозумна, не

Одним - троянди... Іншим - колючки...
Одному - радість... Іншому - терпіння...
Комусь широкі стеляться стежки...
А хтось збиває ноги об каміння...
У кожного із нас своя дорога...
Усе,що маємо - усе від Бога...
Але єдине

Антологія зрадництва, фальші, облуди й зневір,
Помилок і поразок, що дух наш схиляють додолу.
Вже давно цей народ не підносить свій погляд до зір,
Не йде гордо вперед,

Самотня стою під зажуреним небом,
Розхристані думи рояться в мені.
Іду по дорогах, де світле з ганебним
Сплітаються міцно в клубок веремій.

Вдивляюся в лиця, читаю їх душі
По світлі,

Ти знаєш, я по іншому не міг....

Не те, щоб зовсім, просто так виходить,

Що й жертву дав, але й своє зберіг,

Лише чомусь спасіння

Якщо не втратиш глузд, як всі без міри
Втрачають свій і бруд на тебе ллють,
Повіриш в себе попри недовіру
І стримаєш на недовіру

Коли вогник надії у серці зотлів
Від жорстокості світу й омани,
Струменіють жалі, мов краплини по шклі,
У душі прорізаючи рани.

Піднімати вітрила бракує снаги,
Нас давно вже стихія скорила,
Відрікаються

Я білим птахом прагну в далечінь
Безмежжя неба, оази волі,
Щоб душу не ятрити вічно болем,
Аби забути присмак потрясінь.

Вхоплюсь за вітер, лицаря небес,
Піду увись незримими стежками,
Щоби знайти

Ріка Життя невпинно мчить
Крізь гір хребти й через пустелі,
Крізь наші долі невеселі
Попри ясних небес блакить.

Така мінлива ця Ріка -
То гладдю промінь відбиває,
То її хвиля з

Проникаєм у все, навіть крізь небеса,
Що нам день принесе? - висихає роса
Під палючим промінням роздертих світил,
На дорогах, якими самотньо нам йти.

Наче камінь, ковток вітру в грудях

Твоє Серце вмістило жалі всього світу,
Всі скорботи людські, всі молитви й надії.
Твоє Серце в віночку рожевого квіту
На прекрасній іконі Святої Марії.

Богоматері Серце