Сьогодні ми згадуємо одну з найбільш оптимістичних подій в історії людства. Бо які події ми називаємо оптимістичними? Ті, які надихають нас бажанням іти вперед, надією на майбутнє. А слово «надихають» походить від слова «дух». Саме такою натхненною подією, коли благодать Святого Духа вселяється в спільноту учнів Христа і творить Новозавітню Церкву, і став день зіслання Святого Духа на апостолів, день, який згадуємо ми сьогодні.
Але як же багато спогадів про старозавітні події зринає сьогодні у богослужіннях Новозавітньої Церкви! Бо і сам день П'ятдесятниці за походженням – старозавітнє свято. Відзначався він у п’ятдесятий день по виході з Єгипту, після пасхи - перетину межі країни рабства, який здійснив Мойсеїв народ, простуючи у обіцяну країну свободи. А сьогоднішнє євангельське читання нагадує нам і про інше свято – Кучки, в останній день якого Спаситель прийшов до єрусалимського храму і навчав маси людей, які там зібралися (Ін. 7:37-52). І довкола них, так само, як довкола нас, було зелене гілля, яким прикрашали в той день свої оселі старозавітні юдеї, і, навіть, будували собі кучки, тобто курені із зеленого гілля.
І хоча сьогодні ми молимося перед іконою, яка зображує подію Новозавітньої П’ятдесятниці – зіслання Святого Духа на апостолів, але часто в наших храмах, в наших домах можна побачити зображення Тройці Старозавітньої, тієї символічної Тройці, яку знаменували ангели, що прийшли до Авраама. Бачимо на цій іконі трьох ангелів, які символізують три Особи Пресвятої Тройці - Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого - і Авраама, а, буває, ще і Сару, яка визирає з-за дверей, навіть не наближаючись до святкового столу, як і годилося в ті часи.
І ця подія зустрічі Авраама із трьома ангелами несподівано повертає нас до місії Святої Церкви. Давайте, пригадаємо, що було після того, як ангели з’явилися до дому Авраама. Вони пішли карати Содом і Гоморру за страшні провини їхніх мешканців. І Авраам, який проводжав їх зі свого дому, заходився був молитися про те, аби вони вибачили ці міста. І Авраам торгувався з ангелами, як торгуються на базарі, просячи змилосердитись над містом, коли там буде, спершу - п’ятдесят праведників, потім – сорок. І так він ублагав їх, що ангели, а через них - Сам Бог, - були готові виявити милосердя над містом, якби там знайшлося тільки десять праведників (Бут. 18:23-33). Але й десяти праведників не було. Було тільки четверо: Лот, його дружина і двоє доньок. І вони врятувалися із цього покараного Богом міста.
Яке ж відношення це має до нашої з вами місії? Церква не є спільнотою вибраних, відокремлених від світу. Місія Церкви – молитися за спасіння всього світу, нести слово Євангелія у довкілля, не обмежуючи його переказом від одного члена Церкви до іншого. Її місія - бути голосом, який сповіщає слово надії, добру новину - Євангеліє, що і є суттю Нового Завіту, суттю Христового вчення. Церква іде з цим словом до світу, і, водночас, молиться за цей світ, який би він не був. Хай порівняно з ним провини Содому і Гоморри здаються дитячими провинами!
Нам часто спокусливо засуджувати цей світ, протиставляти себе йому, відокремлюватися від нього. Але чим навчав нас Христос бути? Бути ріками живої води, які напоюють світ (Ін. 7:38). Бо через Церкву ця жива вода, тобто благодать Святого Духа, входить у довколишній світ. Бути розчином, тобто, дріжджами, які заквашують ціле тісто. І, нарешті, бути сіллю. А кожен з нас знає, як важливо, готуючи смачну страву, вчасно і в міру посолити цю страву. «Сіль – добра річ. Коли ж сіль несолоною стане…- її геть викидають!», - навчатиме Христос Своїх учнів і переказуватиме це євангелист (Лк. 14:34). Ми є сіллю для світу! І хай християни складають не такий вже великий відсоток цілого світу. Я маю на увазі не тих, хто прийняв хрещення, а тих, хто живе по-християнському. Але саме вони і складають громаду праведників, якою тримається світ, сіль, яка надає смак цілому світові.
Це велика, дуже відповідальна місія, яка повинна викликати у нас не гординю, а почуття радости і вдячности Богові за те, що Він нам довірив цю місію нести, довірив бути сіллю світу. І як же важливо, справді, не звітріти, не втратити сили солі, якою ми наділені. Це – сила благодати Духа Святого, яка в день П’ятдесятниці ввійшла в Церкву і завжди в ній лишається.
Кожен із нас зараз може поміркувати над собою, над своїм життям і про себе іронічно посміхнутися: «Ну який же я святий, коли і сьогодні встиг зранку вже щось не те зробити, і вчора засудив когось! Хіба можу я належати до цієї громади, хіба буде це справедливо?» А давайте зазирнімо глибше у нашу душу і помітимо не те, що часто руйнує цілісність нашої особистости, заважає чесно дивитися в очі один одному. А погляньмо глибше на ті дари, які ми часто приховуємо самі від себе, і які припадають пилом, як довго не прибирана кімната. Цими дарами і є благодатний дар Святого Духа, який у таїнствах хрещення й миропомазання дається кожному з нас. Наше завдання – пробудити його, реалізувати той дар в житті, не тримати захованим, насамперед, захованим від себе, а свідчити світові про нього, тобто жити по-християнському.
Використовувати цей унікальний дар щодня, приміряючи своє життя до євангельських правд, підносячи його до рівня навчання Христового, наслідуючи Христа у своєму повсякденному житті. І саме тоді ми відчуємо себе частинкою цієї жменьки солі, яка надає смак цілому людству, відчуємо у собі той струмінь живої води, який витікає у світ, рятуючи його від духовної посухи. Відчуємо своє покликання. І саме це допоможе нам подолати той песимізм, який навівають нам засоби масової інформації, новини суспільного життя. Ми відчуємо себе здатними змінити світ. Саме у цьому і полягає та велика місія, яку Христос, відкриваючи ріки живої води Церкві, дарував всім нам у день П’ятдесятниці. Амінь.
Архиєпископ Ігор (Ісіченко)