Скільки можеш, ухиляйся від людських балачок, бо це велика перешкода вдаватися в розмови про світові справи, хоч би їх розбиралося і з добрим наміром.
Бо зразу ж нас заморочить і обплутає порожнеча.
Нераз бажав би я замовкнути і не бути між людьми.
Але чому то ми так радо розмовляємо і розповідаємо щось, і так рідко вертаємось до мовчання без докорів сумління?
А тому, що в спільній розмові шукаємо взаємної потіхи і бажаємо дати пільгу своєму серцю, втомленому різними думками. 
Дуже мило нам поговорити й подумати про те, що дуже любимо, чого бажаємо, що нас турбує.
Та, на жаль, нераз без пуття і даремно! Бо ця світова потіха буває для душевної і Божої потіхи немалою завадою.

Тому треба пильнуватися і молитися, щоб час не минав марно. 
Коли треба поговорити, говори про те, що наводить на добрий розум. 
Зла звичка і недбалість за наш поступ багато спричинюється до того, що не пильнуємо свого язика. 
Але зате побожна розмова про духовні справи чимало допомагає у духовному поступі; над усе, коли в Бозі зійдуться люди, рівні душею і серцем.

(Уривок з книги «Наслідування Христа», Фома Кемпійський)