Господь розповів цю притчу доповнюючи свою відповідь апостолу Петру, який дав Йому запитання: «Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?» Ісус промовив до нього:«Не кажу тобі: До сімох разів, але – до сімдесяти раз по сім» (Мт.18.21-22). Неможливо собі уявити, щоб хтось вирішив рахувати таку кількість пробачень даних одній тільки людині, тому слова Христа означають, що прощати ми повинні без рахунку. Чому? Тому що так прощає нас Бог і так само ми покликані ставитися до ближнього. Саме про це Господь розповідає притчу про немилосердного боржника, який заборгував своєму цареві сто тисяч талантів. Всю притчу про немилосердного боржника можна представити як коментар до одного тільки прохання молитви Господньої про відпущення наших боргів. І так само, як це прохання складається з двох частин - нашої молитви і нашого свідчення про те, що по відношенню до наших боржників ми чинимо так само - прощаємо їх, так і притча говорить і про прощення боржника царем, і про його ставлення до ближнього.
Цар, вимагаючи звіту у своїх рабів, знаходить серед них одного, що заборгував йому десять тисяч талантів. Під рабами тут звичайно мають на увазі не простих, низьких рабів, але придворних - міністрів, скарбників, домоправителів. Вони називаються рабами за східним звичаєм, по відношенню до східних деспотів, тобто владик вони мали стільки ж прав, скільки і звичайні раби по відношенню до своїх власників. Тому євангельський вислів відрізняється повною точністю і картинно малює відносини, властиві тодішньому часу і цілком зрозумілі тодішнім слухачам Христа. Отже якийсь боржник з числа рабів господаря був не перший - ліпший, а майже як сучасний «слуга народу». Сума його боргу була настільки великою, що не було зрозуміло, як він міг би розрахуватися. Це як якщо б до вас прийшли сьогодні і сказали, що ви повинні негайно заплатити десять мільйонів доларів ; а десять тисяч талантів - це і того більше. Христос хоче показати, що наш борг Богу абсолютно перевершує наші можливості розплатитися. Цар вирішив взяти, те що він міг, і наказав продати цього чоловіка і його сім'ю в рабство, поки він не заплатить все. Але чоловік цей впав своїм обличчям до ніг царя, благаючи ще трохи почекати, залишити його на волі, обіцяючи заплатити за все. Бачачи, що він хоче зробити неможливе, цар зглянувся над ним і пробачив йому борг. Прощення було дано через його відношення до боргу, через визнання своєї провини щодо цього боргу, через рішучість його все ж таки повернути. І ось ми бачимо, що боржник царя був звільнений від боргу, а цар простив йому цей борг, бо він викреслив десять тисяч талантів з того, що він позичав. Цей приклад відкриває нам таємницю Христового прощення. Прощений чоловік, радіючи своїй свободі, вийшов від царя і по дорозі зустрів, чоловіка, який повинен був йому відносно невелику суму - сто динаріїв. Хтось підрахував, що це в п'ятсот тисяч разів менше, ніж борг, який йому пробачили. Тим не менш бувший боржник зажадав повернення боргу від свого знайомого. Він схопив його за горло, почав душити, щоб той негайно повернув йому гроші. Бідний боржник упав біля його ніг, благаючи потерпіти і трохи почекати, він робив буквально все так як перед тим цей чоловік робив це у царя. Обіцяючи все заплатити, такими ж самими словами, які отримав прощення говорив у своєму розпачі. Але він не хотів потерпіти і кинув людину в тюрму, поки він не заплатить свій обов'язок. Це було настільки обурливим, що друзі цього бідного чоловіка, вражені несправедливістю, повідомили про все царю. Цар вислухавши про вчинок свого боржника, щодо бідного чоловіка прийняв рішення ув’язнити його до в'язниці, поки він не віддасть всього боргу . І ми чуємо: «Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.» (Мт.18.35).
Постараємося зрозуміти з цієї притчі в чому полягає таємниця вибачення. У світі існує справедливість. Цар вимагає звіту в боргах наших. Але його справедливість - вище справедливості, тобто букви закону, і тому боржникові цар дає прощення. Коли цей прощений чоловік, нічому не навчившись - не зрозумівши, що справедливість може бути тільки тоді, коли вона вища справедливості - вимагає те, що йому по справедливості належить, вчиняє кричущу несправедливість. І тоді цар нагадує, що в світі існує справедливість. Від того, що світ прагне здійснити справедливість без Бога, без вищої справедливості, стільки у світі є несправедливості, жорстокості, і всі один одного кидають до в'язниці. Прощення, яке ми отримуємо від Бога, відкриває нам те якою є ціна гріха. Ніхто не може знати до кінця, як дається прощення, яке перевершує всяку справедливість, якщо не побачить Сина Божого, що став людиною. Прощення дається дорогою ціною - Кров'ю Христовою. Мова йде не стільки про мудрість , скільки про добровільність жертви Ісуса на Хресті. Через прощення приходить до нас найглибше знання гріха - і покаяння, яке відкриває Царство Небесне, і співчуття до всякої пораненої гріхом людини . Феофан Затворник повчає: «для нашого самолюбства нема нічого важчого, як прощати». Але розважмо який буде сором нам, коли ми християни забуваємося, і помилувані не милуємо, чи ставши прощеними не прощаємо. Отож поспішаймо нагадати собі, що Цар небесний бачить; що найближчий до нас слуга, від якого не можна утаїтись, наша совість, в такому випадку буде діяти проти нас і перед Ним(царем) свідчить і буде свідчити про всю нашу несправедливість, подібно як всі ці очевидці на вулиці, які були присутні під час знущання над боржником – згодом засвідчили про протиправні дії підлеглого слуги щодо боржника. Прощений слуга, поступив не по любові, а по букві закону, чому і позбувся милості царя, а тому і був засуджений ним без жодної поблажливості . У цій притчі Бог умовно уподібнений цареві, якому його раби повинні були великі суми грошей. Людина є неоплатним боржником перед Богом не тільки з причини своїх гріхів, але й через відсутність добрих справ, які вона може робити, але не робить. Ці ніяк не досконалі діла любові теж є боргом людини. Так у молитві ми просимо: «І прости нам провини наші», а не тільки гріхи! В кінці нашого життя, коли нам належить дати звіт перед Богом за прожите життя, виявиться, що всі ми є неоплатними боржниками. У притчі про немилосердного боржника йдеться про те, що ми можемо розраховувати на Божу милість тільки за тієї умови, якщо ми від усього серця прощаємо нашим кривдникам. Тому ми і повинні нагадувати собі щодня : «прости нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим». Від Бога ми всього очікуємо і приймаємо: милості, прощення, любов, дари духовні й земні, а коли люди до нас звертаються з бажанням отримати те ж, ми опиняємося такими строгими, негнучкими, немилосердними. Потрібно пом'якшити своє серце, поки не пізно. Потрібно не забувати про благодіяння, отримані нами від Бога протягом усього життя. Звернемо увагу на рятівний сенс цієї притчі, щоб виконати заповідь Христову : «Не судіть, і не будете суджені; не засуджуйте, й не будете засуджені; простіть, і вам проститься… Якою бо мірою ви міряєте, такою й вам відміряють» (Лк.6.37). Амінь.
протоієрей Тарас Огар