Євр 9,1-7;

Лк 10,38-42;11,27-28.

Доброчесні отці, достойні сестри і брати! Дякую Господу, що зволив нам зібратися й спільно молитися, прославляти й дякувати Йому за усі добродійства! Під час Служби Божої присутнє небо на землі! Тут, у цьому храмі, в невидимий спосіб разом з нами присутній Спаситель, Пресвята Богородиця, ангели та святі. У цій хвилі храм повен святих Духів! Ісус Христос, перебуваючи на землі, навчав людей, вказував їм дорогу, до Небесного Царства. Життя нічого не варте, коли хтось не змагається за вічне щастя. Віримо в життя поза нашим світом, віримо у те, що Господь запитає усіх людей про спосіб життя на землі! Багато із людей не бажають думати про те, що вони тимчасові мешканці цього світу, хоч беруть участь в похоронах тіл без дихання, без руху, без життя… Господь кличе усіх нас до щастя, пригадує, що Царство Боже близько! Повернувшись з пустині, Ісус відразу: «… розпочав проповідувати й промовляти: Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!» (Мт 4,17). Багато разів, дуже багато, Спаситель говорив людям про Боже Царство, до якого усіх запрошував і ради вічного щастя людей віддав своє життя на хресті. Значить, це щось дуже важливе й необхідне для людського роду! Ми усі повинні стати учасниками вічної радості! Це – наша мета: отримати вічне щастя, а не збирати скарби на землі. Жодних дорогоцінностей ніхто не забирає у вічність, навіть коли поклали у гріб скарб, він там залишається або злодії викрадають. Перед своїм розп’яттям Господь промовив до Пилата: «… Моє Царство не із світу цього. Якби із цього світу було Моє Царство, то служба Моя воювала б, щоб не виданий був Я юдеям…» (Iв 18,36). Цій церкві уже 130 років! Багато вірних села Муроване, що переступали поріг цього храму, отримали вічну нагороду, тепер щасливі у небі, радіють Божим щастям! Це – ваші батьки, пращурі, сестри і брати! Сьогодні разом з нами невидимо присутні моляться мешканці села, що втішаються нагородою у небі.

Святкуємо празник Введення пресвятої Богородиці у храм, малої дівчинки Марії, що її батьки привели на служіння Господу в святиню. Такою була часткова практика у давнину. Про те читаємо у першій книзі Самуїла, як це вчинила Анна зі своїм сином: «А коли відлучила, то повела його з собою та з трьома бичками й одною ефою муки, і бурдюком вина, і привела його до Господнього дому до Шіло. А той хлопчик був ще малий» (1Сам 1,24). Слухаймо слів мудрої жінки Анни, яка мовила до свого чоловіка: «… Аж коли буде відлучений цей хлопчик, то відведу його, і він з’явиться перед Господнім лицем, і назавжди позостанеться там!» (1Сам 1,22). Це була інша практика, як існує в наш час, коли батьки віддають малих дітей у ясла чи садочок, забираючи їх кожного дня додому. Анна Елканова мовила, що її син «назавжди зостанеться там». І цей хлопчик зростав й служив при святині, згодом став великим Господнім пророком.

Про мале дитя Марію, про її перебування у святині нічого не записали євангелисти. Не відомо, чому? Але існує переказ та апокрифи, тобто записані свідчення, що Марію в трирічному віці віддали у святиню. Батьки самі привели її туди, щоб там зростала й виховувалася. І вона дуже радісно залишилася у домі Господньому! Марія з раннього дитинства була слухняна своїм батькам. Не заперечувала того, що її віддають з дому в святиню на виховання. Не плакала, а раділа, що може перебувати більше з Богом, як з батьками, яких дуже любила! Вона була слухняна розпорядженням старших у святині, з пошаною та любов’ю ставилася до священиків й відповідальних за певний порядок у храмі. Марія усіх шанувала, прислухалася до мови інших, їй не можна було дорікнути за неповагу чи легковажність до будь-кого. Вона з великою любов’ю та слухняністю ставилася до своїх батьків, які бачили роль Бога у її вихованні! Коли цар Антіох замучив шість хлопців й велів привести сьомого сина  Макавейського, щоб той їв заборонене м’ясо, мати пригадала малому, що носила його дев’ять місяців у лоні, що годувала три роки й викормила до такого віку… А головне, промовила: «Молю тебе, дитино, поглянь на небо й землю… і зрозумій, що все це Бог створив з нічого…» (2Мак 7,28). Мати звертала увагу малій дитині Бога, на Творця, на небо й землю… Радше погоджувалася, щоб загинув з іншими братами, яких уже замучили, ніж порушити Божий закон. Це – побожні матері, що любили Бога більше, як своїх дітей, бо любили їх Божою любов’ю! І святі Анна з Йоакимом, батьки Марії, привели її у храм, щоб залишити на служіння Богові. Мала Марія радо залишилася у святині, була вдячна батьками за їхнє рішення! Хтось описує, що сама з випередженням батьків ступала сходами у святиню, щоб прийти до священика й вклонитися Господові. Богородиця виховувалася у храмі, любила перебувати у святині, зростала в любові до Бога та ближніх. Мале дитя Марія стала вихователькою дорослих, які подивляли її ревність у служінні Господу! Не навчала устами, не переконувала мовою про необхідність служити Творцю, але давала добрий приклад до наслідування. Стала подивом у святині! Ніхто з дорослих не міг їй дорівняти у молитві та способові перебування з Господом та в Господі. Як написав святий апостол Іван: «… Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!» (1Iв 4,16). Господь завжди був присутній у мислях Марії, навіть коли вона була маленькою, вона роздумувала про Бога. На сторінках Євангелії, де описано прихід пастушків, щоб побачити народженого Спасителя світу, написано: «А Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм» (Лк 2,19). Марія – Берегиня Божого слова! У святині Марія вчилася ще більше любити Господа та ближніх, це – її клич! Багато побожних авторів відносять такі слова до Марії: «Хто це така, що вона виглядає, немов та досвітня зоря, прекрасна, як місяць, як сонце ясна, як полки з прапорами грізна?» (П п 6,10). Це – наша Мати!

Кожне свято, кожне повчання у храмі мають за мету вчитися любити Бога та ближніх, миритися з Господом та ближніми, це стає натхненням змінювати своє духовне  життя на краще. Ми роздумували про малих дітей, яких віддавали на служіння Богові у храм. Це  вказівка для батьків, що у храм необхідно приходити з дітьми на молитву, на катехизацію, тобто навчатися Божого слова, щоб життя усіх було глибоко християнським. Слово Боже надихає на здоровий глузд, переконує, що життя на землі тимчасове, що жодних багатств з собою ніхто не забере, що Господь за добро нагороджує, а зло буде покаране! Богородиця була і залишається Святинею, бо вона породила Спасителя світу, Бога, Творця неба і землі! Молімося до Богоматері про закінчення війни, просімо її за навернення грішників й наше навернення до Бога. Благаймо Богородиці за спасіння наших душ і усіх людей! Хто поставили собі мету спасіння душі, в таких людей правильний хід життя. Пресвята Богородице, благодатна наша Мати, спасай наші душі!

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

4 грудня 2018 р. Б., с. Муроване