Глава Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) Верховний архієпископ Києво-Галицький Святослав (Шевчук) в інтерв'ю газеті "НГ РЕЛГИИ" говорить про життя і служіння українських християн.
- Ваше Високопреосвященство, Вас рідко можна застати в Києві. Ви постійно перебуваєте в роз'їздах і дуже часто - за межами України. З чим це пов'язано?
- Українська Греко-Католицька Церква дуже велика - і по числу віруючих, і територіально. Ми на сьогоднішній день - багатокультурна, багатомовна, глобальна Церква. Коли мене обрали Главою УГКЦ, я урочисто пообіцяв, що всіх відвідаю. Так що доводиться бути в роз'їздах. Ось уже два роки минуло, а я ще не відвідав усі єпархії ввіреної мені Церкви. Зокрема, мене ще чекають кілька єпархій в США, Канаді, Австралії. До того ж, ми - Церква, яка динамічно розвивається, а тому довго на одному місці сидіти не можна.
- Існує думка, що вірні УГКЦ - етнічні українці, а серед римо-католиків переважають поляки. Різдво за Григоріанським календарем в народі, здебільшого, так і називають: польське. Чи немає непорозумінь на цьому ґрунті?
- Дуже часто ми, щоб легко собі щось пояснити, намагаємося спрощувати дуже складну дійсність. Насправді сьогодні і Римо-Католицька Церква (РКЦ) в Україні, і УГКЦ - багатонаціональні. Якщо ви скажете, що римо-католики, наприклад, у Житомирі - поляки, вони на вас образяться. Хоча на західноукраїнських землях, зокрема, на Львівщині Латинська Церква сильніше зберігає свою, я б сказав, ностальгічну польську ідентичність. Але в цілому - і в РКЦ в Україні, і ще більше - в УГКЦ український етнічний елемент є домінуючим. Тому ніяких непорозумінь на національному чи на іншому ґрунті у нас з римо-католиками бути не може. Навпаки: ми не відчуваємо якоїсь драми роз'єднання, тому що є дітьми єдиної Католицької Церкви, які просто служать в різних обрядах. Я думаю, що збереження багатства різних традицій не є перешкодою, а навпаки - користю для українських віруючих.
- Наскільки інтенсивним є діалог між греко-католиками і православними в Україні? І чи існує він взагалі?
- Слово «діалог» багатозначне. Якщо ми говоримо, що діалог - це спілкування, то ми спілкуємося в такому, я б сказав, неформальному вигляді. Дуже важливим простором для спілкування всіх християн і, загалом, віруючих різних релігій в Україні і, зокрема, між традиційними Церквами Київської традиції є формат діяльності громадської такої організаці, як Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій. Тут часом ми стаємо здатними разом на дуже цікаві дії. Наприклад, три великі Церкви України - Українська Православна Церква Московського Патріархату (УПЦ МП), Київський Патріархат і УГКЦ - зуміли 1 грудня 2011 року, коли ми святкували 20-річчя проведення Всеукраїнського референдуму про незалежність України, разом зробити відозву до наших співвітчизників, говорячи про духовні причини економічної і соціальної кризи в країні.
Якщо говорити про діалог - як про якийсь двосторонній формат, де відбувається спілкування в ім'я вирішення тих чи інших наболілих питань або пошуку єдності між собою, то, на жаль, такого формату ще сьогодні немає. Але ми живемо в одній країні, є членами одного й того ж громадянського суспільства і, більше того, - стоїмо на єдиній платформі, яка об'єднує всіх християн. Це - Таїнство хрещення. Це - те, що ми сьогодні називаємо екуменічним діалогом.
- На останньому Архиєрейському Соборі РПЦ якраз Таїнство хрещення стало каменем спотикання між УПЦ МП і УГКЦ. Мова йде про доповідь митрополита Київського Володимира (Сабодана), про докори на Вашу адресу за визнання Таїнства хрещення в Київському Патріархаті.
- Чесно кажучи, я здивований такою заявою, тому що солідні православні богослови, ймовірно, не можуть не знати, що, згідно з вченням Католицької Церкви, ми визнаємо хрещення всіх, хто робить його, закликаючи ім'я Пресвятої Тройці, і вживає воду. Таким чином, ми визнаємо дійсність хрещення і протестантів, і православних. Згідно нашої доктрини, конфесійна приналежність того, хто хрестить, тут не має ніякого значення. З того, що я міг відчути, читаючи це повідомлення, тут мова йде не стільки про Таїнство хрещення або богословські дискусії щодо її справжності, скільки про те, що я направив лист у т. зв. "неканонічну" структуру. Якщо я когось образив, прошу вибачення. Але треба пояснити, в чому полягає моя неправота.
- Тобто, для УГКЦ Московський і Київський Патріархати є рівними канонічними структурами, або мова про канонічність не йде?
- Для того, щоб правильно вибудовувати діалог між Церквами, потрібно поважати богослов'я і канони один одного. Не в нашій компетенції визначати - хто канонічний, а хто ні в православному світі.
- Однією з перших Ваших заяв після обрання на посаду Глави УГКЦ була заява про визнання вас Патріархом. Як із цим справи?
- Тут мова йде про якесь медійне непорозуміння. На моїй першій прес-конференції мене запитали - чи буду я прагнути до патріаршого достоїнства. Я сказав: очевидно, так. Ви про це скажете Папі? Я сказав: очевидно, так. Але це не означає, що я буду вимагати щось від Апостольської столиці або привласнювати собі право зазіхати на те, що відноситься до виключної компетенції Святішого Отця. Тут мова йде про те, що за останні 20 років ми маємо можливість небувалого розвитку нашої Церкви, якого ще не було в інші періоди. Наша Церква дійсно дуже динамічно розвивається. Це можна побачити у всіх вимірах церковного буття. А розвиток кожної Східної Церкви завжди прямує до вершини, яку сьогодні - і в католицькому, і в православному світі називають патріаршим достоїнством, або устроєм. Цей устрій не приходить ззовні, він приходить ізсередини. Тому - якщо ми говоримо, що наша Церква дійсно зріла, що, по суті, вона є самокерованою, оскільки має свій Синод - як вищий законодавчий орган, то ми маємо на сьогодні Церкву, яка живе згідно патріаршого устрою. І зі Святішим Отцем або іншими Церквами ми спілкуємося, виходячи з усвідомлення своєї зрілості. Таким чином, тут не йдеться про вимогу, яку я повинен комусь направити, про рекламації якогось титулу, якого мені не вистачає. Мова йде про те, щоб той рівень розвитку Церкви, який ми сьогодні маємо, став відомий в світі.
- Чим більше Церква розвивається, тим більше стає самостійною. Де межа цієї самостійності?
- УГКЦ - Помісна Церква. Це означає, що всі питання, що стосуються її внутрішнього життя, повністю відносяться до її компетенції. Якщо говорити про зовнішній, міжнародний вимір, то ми живемо синхронно з усією Католицькою Церквою.
- Які взаємини Вашої Церкви з державою? Чи не втручається вона у внутрішні справи Церкви?
- Є закон, що регулює діяльність релігійних організацій. Він далекий від досконалості, тому наша Церква разом з іншими релігійними організаціями намагається запропонувати певні зміни в цей документ. З іншого боку, є ще питання: а як цей - нехай не до кінця досконалий - закон виконують на місцях? І тут виходить, що до одних закон застосовують поблажливо або не змушують виконувати букву закону, а інших переслідують за відступ від йоти або титли. Є різне ставлення до різних конфесій у різних регіонах. І різниця у ставленні залежить частково від того, наскільки численною є та чи інша конфесія в регіоні. Нам би хотілося, щоб рівне ставлення було б до всіх, наприклад, в питанні виділення земельних ділянок під будівництво храмів.
- Нещодавно в українських ЗМІ пройшла інформація, що в органах державної влади може бути зареєстрована ще якась "Українська Правовірна Греко-Католицька Церква" на основі групи «підгорецьких отців» - декількох ієромонахів, кілька років тому відлучених від УГКЦ...
- Перше, що б я хотів підкреслити, - це те, що сьогодні в УГКЦ розколу немає. У своєму внутрішньому житті ми єдині, як ніколи. Але не склали зброю ті, які хотіли б, щоб наша Церква була розколота або перестала існувати. Ця група, про яку ви згадали, - «підгорецькі отці», - ніякого відношення до нашої Церкви не має. Більш того: вона, загалом, не має ніякого стосунку до Католицької Церкви. І про це є офіційна заява Ватикану. Ця група - сектантського типу займається мімікрією, камуфлюючись під Греко-Католицьку Церкву. Більш того: змагаючись за офіційне державне визнання. Але, я думаю, що нашим державним мужам вистачить мудрості, аби в таких питаннях не робити помилок. Хоча, відверто кажучи, я не здивувався б, якби з боку держави таке визнання відбулося. Наша Церква у своїй історії такі акції вже знала. Взяти хоча б - Львівський псевдособор ("собор" 1946 року: тоді УГКЦ під тиском войовничо-безбожного сталінського режиму насильно приєднали до РПЦ), на якому група священиків, які не мають права виступати від імені Католицької Церкви, привласнила собі це право, і тодішня тоталітарна влада це визнала. Можливо, десь подібний сценарій хтось прокручує і зараз.
- Восени минулого року в Москві почався збір підписів під «Хартією возз'єднання нашого народу», згідно якої ініціюється проведення референдуму по об'єднанню в "конфедерацію" Росії, України і Білорусі. Багато в чому ця ідея перегукується з ідеєю «Русского мира», яку просуває керівництво РПЦ...
- Ідея «Русского мира» базується на ідеологічній основі, яка не має нічого спільного ні з Церквою, ні з історією. Це - концепція, в якій свого часу ЦК КПРС побачив дуже підходящий ідеологічний інструмент. Зараз ця псевдонаукова платформа реанімується як імперіалістична ідея відновлення Радянськї імперії. Ідея «спільної колиски», коли переноситься в суспільство, проявляється в таких ось ініціативах "об'єднавчого" референдуму. Коли її переносять на церковну платформу, то з'являються ідеї т. зв. «Русского мира», хоча правильно його назвати «Российский мир». Ми дуже чітко розуміємо, що за цим стоїть, яка причина і які цілі переслідуються. Думаю, у освіченої людини - як в Україні, так і в Росії, спроби реанімувати такі пустоцвіти комуністичної радянської ідеології можуть викликати лише іронію. Українці мають свою - зовсім іншу концепцію.
- У чому вона полягає?
- Свого часу цю концепцію сформулював мій великий попередник Патріарх Йосиф Сліпий. Вона полягає в одній простій фразі: «Бути собою». Для нас, українців, бути собою - значить будувати «Український світ». Це - не концепція протистояння проти когось. Ми - народ, у якого, на жаль, вкрали історію, і сталося це на догоду тим чи іншим імперським ідеологіям. «Український світ» - це світ вільної людини, народу, який народився більше тисячі років тому під час хрещення Київської Русі.
Про це повідомляє християнський портал КІРІОС з посиланням на "НГ РЕЛГИИ" .